BooksUkraine.com » Фентезі » Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

134
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ліїн із роду со-Ялата" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 176 177 178 ... 180
Перейти на сторінку:
23 (3)

Ранок у столиці почався з того, що на дах Вінчального храму залізла чергова недоумкувата провісниця і стала звідти віщати страшним голосом, що незабаром прийде жахливий жах. Говорила вона, підсилюючи голос за допомогою амулету, так що чути було її далеко. Говорила цілком собі переконливо і як головний аргумент наводила те, що майже всі імператорські нареченої стали дружинами. А це точно не до добра, адже ніколи такого не було.

І ніби для того, щоб довести свою правоту, ця пророчиця спіткнулася, замахала руками і впала на землю, звернувши собі шию.

Перелякані люди всім натовпом пішли до імператорського палацу, чи бажаючи прорідити ряди настільки небезпечних для майбутнього красунь, чи то для того, щоб почути, що мертва провісниця помилилася. Варта з'ясовувати не стала. Просто зачинила ворота і спробувала привести городян до тями за допомогою холодної води. Частково воно навіть допомогло, але більшість людей залишилися біля воріт. Вони там співали пісні, потім звідкись узялося вино, і бунт, що мало не почався, перетворився на народне гуляння.

***

Для імператриці ранок почався з головного болю і похмурої служниці, що стояла біля ліжка з глечиком води.

— Мар'ята наказала передати, — заявила дівчина, акуратно поставивши глечик на столик. — І сказала нагадати вам про краплі.

Кадія обережно кивнула. Біль у голові хлюпнувся з боку в бік, немов і сам був водою. Втім, цей біль був звичним і завжди з'являвся після вина, замішаного на злості. Вино без агресії так не впливало, не так багато вона його пила. А ось варто було на когось по-справжньому розлютитися… Краща з елана навіть давала собі зарок, що буде стриманою і розважливою, але чомусь, коли справа так чи інакше стосувалася синьоокої вовчиці, вся розсудливість кудись випаровувалась. Кадія навіть знала, чому.

Насправді це була просто заздрість та трохи ревнощів. Заздрість до того, що цю жінку, яка так і не стала нічиєю дружиною, яка народила бастарда і не вміла або не бажала підкреслювати свою красу і жіночність, оточуючі поважають. І люблять. І захоплюються нею. І імператору потрібні її поради. А син поважає і слухає те, що вона говорить, навіть ставши дорослим, коли принц перестав звертати увагу на матір ще в зовсім сопливому віці.

І добре б ця синьоока гадина справді була коханкою імператора, як про неї говорили. Тоді все було б зрозуміло, і можна було б говорити, що винна підтримка коханця. Але насправді цього не було. І ревнощі з'являлися на порожньому місці. І це було найприкріше.

Виявилося, що навіть ставши імператрицею, можна так і залишитися четвертою і нікому особливо не потрібною.

Кадмія зітхнула, попила води, а потім, підтримувана служницею під лікоть, дошкандибала до шафи, знайшла на одній із полиць темний флакон, перев'язаний червоною стрічкою і веліла:

— Сім крапель на чашку води.

Служниця, посадивши її у крісло біля вікна, пішла готувати ліки, принагідно розповідаючи останні новини тихим і спокійним голосом.

— Іволгу та Качечку з чоловіком знайшли. Портові жебраки бачили, як заходили на корабель. Трищогловий шлюп, переробку з шебеки. Чий це корабель, ніхто не знає. Називається «Білий заєць», але якийсь п'яничка стверджував, що ця назва написана поверх сяк-так зафарбованого чогось іншого.

Імператриця тихенько хмикнула. Щось таке вона й підозрювала. І навіть здогадувалась, звідки взявся корабель. Тільки не розуміла, чому вони постійно рятують молодого повісу, що потрапляє у всілякі неприємності.

— Інші пари поводяться тихо і чекають на вас, щоб офіційно попрощатися і почати роз'їжджатися по домівках. Імператор відвідав їх сам і вже роздав подарунки. Сказав, що не хоче знову терпіти натовп ледарів та нахлібників, що заглядають у рота. А ще комусь пообіцяв померти до осені та дозволити всім винаходити які завгодно традиції.

Імператриця знову хмикнула. Свята Мален ніколи не любив. А огиду до ледарів, що прославляють його, почав відчувати з тих пір, як захворів. Раніше він називав їх дурними райдужними пташками і ставився з поблажливістю та симпатією.

— Принц знову поїхав на полювання, з тією ж компанією. І знову до Долинного лісу. Портрети наречених він кинув у камін і наказав слузі «спалити цей мотлох». Чутки про те, що в тому лісі у когось із єгерів дуже вродлива донька все міцнішають.

Імператриця лише зітхнула. Навіть якщо там десяток гарних дочок, у палац вони зможуть потрапити не раніше, ніж помре Мален, бо його спадкоємець бодай поважає. Та й потраплять вони сюди як утриманки і служниці, а ніяк не наречені. І портретики вкотре горять не через це. А через що, Кадія не розуміла.

Вона взагалі погано розуміла, що чоловіка, що сина.

А раніше так само погано розуміла батька.

Напевно, це їй просто не дано.

***

Імператор, роздавши подарунки молодятам, зачинився у своїх кімнатах і нікого не пускав туди. Принаймні через офіційний вхід. А того, що кілька людей спокійно прийшли до цих кімнат потайними ходами, ніхто не бачив. І тим більше не чув, про що вони там розмовляли.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 176 177 178 ... 180
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"