Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Державний міністр Багряного Короля ступив на галявину, — констатував Роланд.
Сюзанна озирнулася на замок. З її місця було видно чорнувато-червоні стіни й вежі, але більше нічого. А вона й рада була, що не бачить більше нічого.
«Мордред голодний», — подумала вона. Серце билося дуже швидко, і виникла думка, що ніколи в житті ще вона так не боялася — ні тоді, коли лежала поряд із Мією, коли та народжувала, ні в пітьмі під замком Дискордія.
Мордред голодний… але тепер він поїсть.
Сім
Старий, що почав життя Остіном Корнвелом, а скінчити мав як Рендо Задумливий, сидів скраю на мості ближче до замку. Круки чекали над ним: відчували, мабуть, що денні розваги ще не закінчилися. Задумливого зігрівала довга куртка, в яку він був одягнений, а ще бренді, якого хильнув перед тим, як іти зустрічати Роланда і його подругу Галку. Хоча… то була, мабуть, не зовсім правда. Мабуть, то Брас і Компсон (також відомі як Фімало і Ф’юмало) лише хильнули найкращого королівського бренді, а колишній державний міністр Лос’а видудлив до дна третину благородного напою, що лишався в пляшці.
Байдуже, яка була причина, але старий заснув, і наближення Мордреда Червоноп’ятого не розбудило його. Він сидів, звісивши підборіддя на груди, й слина стікала крізь випнуті губи, від чого старий був схожий на малюка, що задрімав на своєму високому стільчику. Птахів на парапетах і тротуарах помітно побільшало. Безперечно, з наближенням молодого принца вони вже готові були знятися на крило, проте він подивився на них угору і зробив жест: правою рукою з відкритою долонею махнув перед обличчям, потім стиснув її в кулак і рвучко опустив униз. Чекайте.
Мордред зупинився на міській частині мосту і обережно принюхався до запаху гнилого м’яса. Ці пахощі настільки його приваблювали, що він прийшов сюди, хоч і знав, що Роланд і Сюзанна пішли далі Шляхом Променя. Нехай собі зі своїм улюбленцем-шалапутом прямують далі, думав хлопчик. Зараз не час був скорочувати розрив. Може, пізніше. Пізніше його Білий Таточко втратить пильність, нехай навіть на одну мить, і тоді Мордред його схопить.
Він сподівався ним повечеряти, але на обід чи сніданок теж не відмовився б з’їсти.
Коли ми востаннє бачили цього хлопця, він був ще (голубочку милий мій, ягідки неси хутчій) немовлям. Істота ж, що стояла перед брамою замку Багряного Короля, вже була хлопчиком, який мав вигляд дев’ятирічного. Не гарненьким хлопчиком, не таким, якого б усі (крім його божевільної матері) назвали б симпатюнчиком. Та не його складна спадковість була в цьому винна. Причиною став банальний голод. Обличчя під сухою копицею чорного волосся було виснажене й занадто худе. Щоки під Мордредовими блакитними очима снайпера обвисли, втратили колір, набули фіолетового забарвлення. На шкірі квітнув розсип виразок і плям. Вони, як і прищик біля рота в Сюзанни, могли бути результатом його мандрівки отруєною землею, але до цього спричинилася й дієта, на якій вимушено сидів Мордред. Він міг би запастися консервами перед тим, як вирушати в тунель (Роланд із Сюзанною багато взяли, проте чимало й залишили), але не подумав про це. Він лише засвоював навички виживання (про що Роланд знав). Єдине, що взяв Мордред у квонсеті КПП, — напівзогнилий бушлат залізничника і пару стерпних чобіт. Щасливою знахідкою були ці чоботи, хоча дорогою майже розвалилися.
Якби Мордред був г’юмом (чи просто якимось звичайнішим перевертнем, якщо вже на те), він би не витримав, загинув у Поганих Землях, і байдуже, був у нього бушлат чи ні, були в нього чоботи чи не було. А так, зголоднівши, він підкликав до себе круків, і круки не мали вибору, крім як підкоритись. М’ясо у птахів було огидне, жуки, яких він викликав з-під висхлого (і досі трохи радіоактивного) каміння, викликали ще більшу відразу, але він усе одно змушував себе їсти. Якось він торкнувся свідомості горностая і звелів йому прийти. Істота була худюща, нещасна, сама на межі голодної смерті, але після птахів і жуків смакувала як найвишуканіший у світі біфштекс. Мордред перекинувся на павука і загріб її в свої сім лап, смоктав і жував, аж поки від горностая не лишилося нічого, крім відірваного клаптя хутра. Він би радо з’їв ще кілька дюжин таких горностаїв, але інших поблизу не було.
А тепер перед Мордредом опинився цілий кошик їдла. Трохи зіпсутого, щоправда, але яка різниця? Навіть хробаки стануть йому за поживу. Більш ніж достатню, щоб він зміг дійти до засніжених лісів на північному сході від замку, а там уже аж кишітиме дичиною.
Однак ще в нього був старий чоловік.
— Рендо, — промовив Мордред. — Рендо Задумливий.
Старий сіпнувся, щось пробурмотів і розплющив очі.
Якусь мить він дивився на худющого хлопчика, що стояв перед ним, геть нічого не розуміючи. Та потім його сльозаві очі сповнилися жаху.
— Мордред, син Лос’а, — силкуючись усміхнутися, промимрив він. — Хайл вам, майбутній королю! — Він поворухнув ногами, наче розшаркувався, та збагнув, що в сидячому положенні це зробити неможливо. Спробував зіп’ястися на ноги, але гепнувся назад на бруківку, чим розсмішив хлопця (розваг у Поганих Землях було кіт наплакав, тож Мордред не прогавив нагоди посміятися), потім знову спробував. І цього разу вже спромігся підвестися.
— Не бачу жодних трупів, крім тих двох, ще старіших од тебе і схожих на мертвих, — завважив Мордред, підкреслено роззираючись навколо. — І вже точно не бачу стрільців, ні з довгими, ні з прикороченими ногами.
— Правду кажете, і я дякую, авжеж, дякую, але я можу все пояснити, сей, це просто…
— Ой, ні, чекай! Постривай з поясненнями, хоча я не сумніваюся, що вони бездоганні! Дай-но я сам вгадаю! Невже змії покусали стрільця і його жінку, довгі гладкі змії, а тіла ти відніс он у той замок на зберігання?
— Мій володарю…
— Якщо так, — вів далі Мордред, — то в твоєму кошику має бути достобіса змій, бо багато їх, як я бачу, повилазили. І їдять мою вечерю. — Відрізані гнилі кінцівки в кошику в будь-якому разі мали стати для Мордреда вечерею (однією зі страв, так би мовити), однак хлопчик докірливо подивився на старого. — То як, прибрав ти тіла стрільців?
Вираз жаху зник з обличчя старого, а на зміну йому прийшла покірність долі. Мордреда це просто-таки розлютило. Він хотів побачити на обличчі старого сея Задумливого не страх і точно не смирення, а надію. Яку Мордред потім відбере граючись. Обриси його тіла задрижали. На
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна вежа. Темна вежа VII», після закриття браузера.