Читати книгу - "Історик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ 73
Травень 1954 року
Мені нема кому писати цей лист, і я не маю ні крихти надії, що це хтось коли-небудь знайде, але мені здається злочином не спробувати записати те, про що я дізнався, поки я все ще на це здатен, і тільки Бог знає, як довго це триватиме.
Кілька днів тому мене забрали з мого кабінету в університеті, я не впевнений, скільки саме минуло днів, але припускаю, що це все ще травень. Того вечора я попрощався зі своїм улюбленим учнем і другом, який показав мені свою копію демонічної книги, про яку я роками намагався забути. Я бачив, як він пішов і забрав із собою все, чим я міг йому допомогти. Потім я зачинив двері свого кабінету й просидів якийсь час, відчуваючи страх і жаль. Я знав, що сам був винен. Я таємно відновив своє дослідження історії вампірів та збирався оприлюднити свої знання щодо легенди про Дракулу й, можливо, навіть розкрити загадку про місцезнаходження його могили. Я дозволив часу, раціональності й гордості ввести мене в оману щодо відсутності будь-яких наслідків таких досліджень. Я сам собі зізнався у своїй провині навіть у ту першу мить самотності.
Мені було дуже боляче віддавати Полу записи мого дослідження й листи, у яких я описав свій досвід: не тому, що хотів залишити їх у себе — бажання працювати далі над цією темою повністю зникло тієї миті, коли він показав мені свою книгу. Я просто дуже шкодував про те, що доводиться вкладати ці гіркі знання в його руки, хоча був упевнений у тому, що чим більше він зрозуміє, тим краще зможе захистити себе. Мені залишалося тільки сподіватися, що коли й чекає на нас якесь покарання, то жертвою буду я, а не Пол із його юнацьким оптимізмом, легким кроком і ще не випробуваним чудовим розумом. Полові не більше двадцяти семи, а в мене за плечима — десятиріччя життя й багато в чому незаслужене щастя. Такою була моя перша думка. Друга була практичною. Навіть якщо я й хотів захистити себе, я тоді не знав, як це зробити. У мене була тільки моя віра й раціональність. Зберігаючи свої нотатки, я не придбав традиційних засобів захисту від зла: ні хрестів, ні срібних куль, ні хоча б часнику. Я ніколи не вдавався до таких засобів, навіть у самий пік свого дослідження, але зараз починаю шкодувати про те, що порадив Полові застосовувати лише ресурси свого розуму.
Ці думки зайняли в мене хвилину або дві, і, як виявилося, більше часу в мене в розпорядженні не було. Потім увірвався раптовий холодний вітер, і переді мною з’явилося щось величезне, але я майже нічого не бачив. Після цього, здавалося, все моє тіло від страху піднялося зі стільця. В одну мить мене обхопили, засліпили, і я відчув, що помираю, хоча не знав, від чого. Посередині всього цього в мене з’явилося дивне видіння молодості й прекрасного, це було швидше відчуття, а не видіння, я почувався набагато молодшим, сповненим любові до чогось чи до когось. Напевно, саме так помирають люди. Якщо так, коли настане мій час — а він настане незабаром, якою б жахливою не була та мить — я сподіваюся, що це видіння буде зі мною знову.
Що було після цього — не пам’ятаю, це був такий проміжок часу, який я не міг і зараз не можу виміряти. Коли я почав повільно приходити до тями, то був приголомшений тим, що живий. У перші секунди я нічого не бачив і не чув. Мій стан був схожий на той, коли прокидаєшся після жахливої операції, і разом зі свідомістю приходить біль. Усе моє тіло було слабким і боліло скрізь, у мене пекло в правій нозі, у горлі й голові. Повітря було холодним і вологим, і чого б я не торкався, все було холодним. Я змерз до кісток.
За цими почуттями з’явилося світло — тьмяне світло, але його було досить, аби зрозуміти, що я не осліп і лежу з розплющеними очима. Це світло й біль цілком переконали мене в тому, що я живий. Я почав згадувати те, що спочатку вважав подіями минулого вечора: Пол прийшов у мій кабінет із жахливою знахідкою. Потім із раптовим болем у серці я усвідомив, що, напевно, перебуваю в ув’язненні в диявола. Ось чому моє тіло було покалічене і здавалося, що мене оточував запах самого зла.
Я поворухнувся, обережно, наскільки це було можливо, і, долаючи слабкість, повернув голову, а потім підвів її. Погляд мій утупився в стіну, що була менш ніж за десять сантиметрів від мене, а тьмяне світло, яке я вже бачив, ішло зверху. Я зітхнув і почув власний подих, тоді я повірив, що все ще можу чути: просто опинився в такому тихому місці, що через цю тишу подумав, ніби я глухий.
Я прислухався дужче — і нічого не чув, і тоді я обережно підвівся, щоб сісти. Від цього руху я відчув біль по всьому тілу й слабкість у суглобах, а у скронях запульсувала кров. Сидячи, я повернув собі всі свої почуття й зрозумів, що лежу на камені, а плечі спираються на стіни по обидва боки від мене. У голові лунало жахливе дзижчання, так що, здавалося, заповнювало простір навколо мене. Це був похмурий простір, і по кутках ховалася темрява. Я провів навколо себе руками. Я сидів у відкритому саркофазі.
Це відкриття викликало в мені нудоту, але тієї миті я помітив, що на мені був той самий одяг, що й у кабінеті, хоча піджак і сорочка були розірвані, а краватка зникла. Той факт, що на мені був мій одяг, трохи переконав мене в тому, що це була не смерть, не божевілля, я не прокинувся в іншій епосі, якщо тільки не перемістився разом зі своїм одягом. Я торкнувся одягу і знайшов гаманець у кишені штанів. Я був шокований, побачивши цей знайомий предмет у руках. Годинник, на превеликий жаль, зник із зап’ястя, а із внутрішньої кишені піджака — моя гарна ручка.
Потім я підніс руку до горла й обличчя. На обличчі нічого не змінилося, не враховуючи дуже маленької ґулі на чолі, але на шиї я знайшов неприємний прокол, і шкіра під моїми пальцями виявилася липкою. Коли я занадто різко повертав голову або ковтав слину, рана ніби чмокала — цей звук був найогиднішим для мене. Місце укусу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.