Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Коли Аєдан говорив, що часто ставитиме мені питання про шлюб, я серйозно вважала, що, швидше за все, він усіма правдами й неправдами вмовить мене погодитися на цей обряд. І станеться це вже за кілька тижнів, найпізніше. І навіть спробувала заздалегідь з цим примиритися, прийняти те, що невдовзі мені доведеться перебороти себе і свій острах кровної прив'язки й знову пройти через шлюбний обряд. Що мені доведеться знову ставати дружиною та королевою.

Якби він натиснув, я поступилася б. Йому б поступилася. Бо люблю.

Але Аєдан не натиснув. Він не став мене вмовляти. Не став укотре пояснювати, що кровний обряд – це не страшно. Не став нагадувати про відкриту клітку. Не хитрував і не підштовхував мене до потрібної відповіді. Не звів мою потребу почекати й усвідомити себе до безглуздої жіночої забаганки, як багато хто б зробив.

Аєдан просто це прийняв.

Він просто питав.

І бачачи, що я знову запинаюсь і ще не готова відповісти ствердно, цілував мене і заспокоював. І знову запевняв, що зачекає, скільки треба.

І чекав. Терпляче обплітаючи мене тенетами свого кохання та турботи. Допомагаючи знайти відповіді на всі запитання. Допомагаючи стати сильнішою і впевненішою в собі, знайти ту душевну рівновагу, якої в мене ніколи раніше не було.

З того дня, коли піймали Танрагоса, моє життя знову сильно змінилося. Про колишнього чоловіка я справді більше нічого нового не чула. Навіть не дізналася, коли та як він помер. Як не дізналася, куди поділи підступну гадину Оддет, яка допомогла Танграгосу пробратися на територію Аєданового палацу, не підозрюючи, що за нею вже давно уважно стежать.

Та й не надто я цим переймалася, як на те пішло.

У мене було багацько значно важливіших і приємніших тем для роздумів. Та й вільного часу несподівано стало дуже мало.

Якщо до цього Аєдан, захищаючи, мене оберігав і не підпускав до мене нікого крім Хефі та охоронців, то вже через тиждень-два я несподівано усвідомила, що моє коло спілкування стає дедалі більшим і різноманітнішим, що зі мною вже радяться економка та мажордом, що до мене приходить головний кухар, щоб узгодити перелік страв на сніданок, обід та вечерю. Мій король тепер вимагав супроводжувати його майже на кожен урочистий вихід, де доречною була присутність його нареченої. І раптом я зрозуміла, що до мене вже всі звертаються, як до господині палацу та майбутньої королеви. З усією повагою та шанобливістю, яких мені ніколи раніше не надавали.

А ще через деякий час Аєдан заявив мені, що починає будівництво храму Пресвітлої. Я до того моменту вже кілька разів бувала в храмі Темряви та Світла, спілкувалася з жерцями, розпитуючи про служіння, але набагато більше часу провела біля статуй у ритуальному залі, навчаючись звертатися до своєї покровительки й питаючи порад у Богині, насичуючись її мудрістю та силою.

Та будівництво нової обителі стало для мене саме тим поштовхом, що був потрібен, аби я нарешті наважилась прийняти до кінця свої обов'язки й відкрити всім свій високий жрецький статус. Я нарешті усвідомила і відчула, що маю робити. Й почати своє служіння вирішила саме з того, що з допомогою Пресвітлої й за згодою Аєдана закликала всіх живих жриць Світла і їх нащадків приїздити в Раграст з усього Аранхода, якщо вони того бажають. Саме в королівстві демонів, що служать Маоху, божественному чоловікові моєї покровительки, ми з ними й відновимо її культ, повернемо благословення Пресвітлої цьому світу.

За всіма цими клопотами й змінами я якось навіть не помітила інших змін. Тих, котрі почали відбуватися з моїм тілом. Поки Аєдан одного разу не спитав мене, скільки я збираюся мовчати про свій цікавий стан.

Я спочатку навіть не зрозуміла, про який стан йдеться, чим дуже сильно здивувала свого коханого демона. У Аєдана навіть обличчя ошелешено витяглося. А потім, під його іронічним поглядом, червоніючи, як маковий цвіт, я поступово усвідомила, що з часу нашого з ним знайомства до мене так жодного разу і не прийшли жіночі нездужання.

Я так мріяла стати матір'ю, але навіть не помітила, коли в мене під серцем зародилося нове життя.

Ось тобі й магиня життя. Найнеуважніша в Аранході, напевно. І найщасливіша, це вже точно.

Нашого з Аєданом первістка я народила два тижні тому. Роальд, маленька насуплена копія свого батька, тільки-но з'явившись на світ, оголосив про себе всім у палаці своїм вимогливим криком. І коли повитуха, жриця світла Евджа, сильна і досвідчена магиня життя, що давно вже стала мені наставницею, взяла малюка у зворушеного і щасливого Аєдана і допомогла мені прилаштувати сина біля груді, коханий знову запитав мене, чи стану я його дружиною.

− Так, стану, − впевнено відповіла я йому, плачучи від щастя.

І от зараз ми з Аєданом стоїмо, тримаючись за руки, біля статуй Пресвітлої та Маоха. На нас дивляться всі наші рідні та близькі, всі друзі нашої родини, що зібралися, аби розділити з нами цю мить.

Найближче, звісно, стоять Торі з Адларом, що приїхали з Аделхея попри доволі пізній термін її вагітності.

Поряд давно вже одружені Бранн з Хефі, яка за ці місяці стала моєю незамінною помічницею у всьому.

Приїхав і Мартан зі своєю нареченою. Навіть Інгальф з Івером, які свою най-найкращу поки що не завоювали, тому що вона від них вкотре втекла. Через погані залицяння князя, як запевняє княжич.

Навіть Кахін прийшла, з якою Аєдан, звісно, повністю не помирився, але дозволив їй залишитися в палаці.

З моїх губ крилатими птахами зриваються слова давніх ритуальних обітниць, що об'єднають нас в одне ціле навіки. Аєдан бере до рук ритуальний кинджал. Розтинає свою долоню.

Серце стискається у грудях. Але більше не від страху.

Наші погляди стрічаються.

І я простягаю йому свою руку. Впевнено і без жодних сумнівів.

Довіряючи й кохаючи всім серцем. Знаючи, що тільки з цим чоловіком я буду щаслива прожити все своє життя. 

От і кінець цієї історії. Дякую всім вам за неймовірні емоції, які ви мені дарували під час публікації своїми коментарями й вподобайками. Дякую, що читали.  Ви моє натхнення. А тепер про плани...