Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Її обличчя напружилося, і вона зробила крок вперед.

- Не приписуй мені свої ідеї. Я – поліцейський, і моя робота – захищати це місто. Тобі ніколи не зрозуміти, як це служити чомусь більшому, ніж ти сам.

— О, я чудово розумію, що означає служити чомусь більшому, — він наблизився до неї ще ближче, його голос став тихим, майже інтимним. - Ось тільки наше "більше" відрізняється.

Він уважно подивився їй у вічі, ніби намагаючись розгадати щось усередині неї. Це був той момент, коли їхня неприязнь почала змінюватися чимось іншим — складним, напруженим, але цікавим для обох. Хіллер не просто бачив у Лілі ворога чи переслідувача. Він бачив у ній щось більше — якесь дзеркало, що відбиває його власні ідеали та прагнення, але з іншого боку закону.

Ліліан дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що за цією грою ховається справжня людина. Його погляд був надто уважним, а його слова — надто точними. У голові її крутилося одне питання, яке не давало спокою.

— Що сталося з тобою? — спитала вона нарешті. - Чому ти став таким?

Хіллер трохи опустив погляд, ніби замислився на мить. Це був перший раз, коли вона помітила в його обличчі щось більше, ніж звичайне глузування або холодну зверхність.

— Кожна людина проходить через моменти, які її змінюють, — повільно почав він, його голос став більш приглушеним. — Іноді це біль, іноді втрата. Ти знаєш, про що я говорю. Невже ти думаєш, що я просто так прокинувся якось і вирішив кинути виклик цьому світу?

Ліліан спохмурніла, його слова викликали в ній дивну реакцію. Вони були надто особисті, ніби він уже знав її біль, її внутрішні страхи.

— Ти теж щось втратила, Ліліане, — продовжував він, наближаючись ще на крок, тепер вони стояли на відстані витягнутої руки. — І це зробило тебе тією, хто ти є зараз.

- Не порівнюй нас, - різко відповіла Лілі, її голос здригнувся, але вона швидко взяла себе в руки. - Я не така, як ти.

Хіллер тільки трохи кивнув, посміхаючись куточками губ.

- Можливо. Але ти й не така, як решта. Ось чому ти й досі тут. Ось чому я продовжую грати з тобою.

Ліліан відчула, як усередині неї спалахує гнів, але водночас її охопила дивна невпевненість. Вона не знала, як відповісти на його слова. Хіллер був розумним, і він міг побачити в людях те, що вони приховують навіть від себе.

Але вона була не готова відкрити йому все, що ховається у її серці. І навіть якщо він уже почав підозрювати щось, вона не могла дозволити йому поринути далі.

— Ти не впізнаєш більше, — похмуро сказала вона, ступивши крок назад. - Тебе не врятувати.

Він знову посміхнувся, але цього разу його посмішка була іншою — м'якшою, але не менш загадковою.

— Може, ти маєш рацію, Ліліан. А може, ти сама якось зміниш свою думку.

З цими словами Хіллер розвернувся і, ніби розчинившись у тіні, зник. Лілі залишилася одна на порожній вулиці, і, незважаючи на лють, вона відчувала, що щось у ній змінилося. Хіллер був її ворогом, але чомусь вона не могла забути його слова.

***

Після тієї ночі, коли Хіллер знову зник, Ліліан не могла викинути його слова з голови. Вона намагалася зосередитися на інших справах, на розслідуваннях, допитах та рутинній роботі, але його голос ніби застряг десь глибоко всередині неї, повертаючись щоразу, коли вона залишалася сама.

"Ти не така, як інші... Ти знаєш, про що я говорю..."

Ці фрази луною звучали у її свідомості. Вона завжди вважала себе людиною принципів, що твердо стоїть на боці закону. Але Хіллер якимось чином змусив її замислитися про свої мотиви. Що, якщо в його словах була правда? Що якщо їхні шляхи справді не так уже відрізнялися?

Ліліан сиділа у своїй квартирі пізно ввечері, за вікном знову морошив дощ, краплі тихо барабанили по склу. Вона бездумно гортала справу, намагаючись поринути у роботу, але перед очима все одно випливали фрази Хіллера. Чому його слова так запали їй у душу? Він лише злочинець, противник, людина, що стоїть з іншого боку закону. Вона мала б ненавидіти його, зневажати його рішення, але натомість… щось усередині неї розхитувалося.

Ліліан підвелася, підійшла до вікна і подивилася на мокре місто. Її відображення було розмитим, немов сама вона була не повністю справжньою в цей момент. Її завжди відрізняла твердість і рішучість, але тепер після кожної зустрічі з Хіллером вона відчувала, що під цією твердою оболонкою ховаються сумніви.

Вона згадала, як Хіллер зазирнув їй у вічі, як його голос змінився, коли він заговорив про втрати. Це було не просто провокацією — у його словах відчувався біль, який він тривалий час приховував.

"Ти теж щось втратила ..."

Лілі мимоволі стиснула кулаки. Він не міг знати… не міг зрозуміти той біль, який вона несла в собі. Але, можливо, вона і справді не була такою непохитною, як хотіла здаватися. Можливо, саме це й побачив у ній Хіллер.

Настав черговий день, коли Ліліан та її команда знову вийшли на вулиці Вальхейма у пошуках Хіллера. Слід був гарячим - Спарк відстежив зашифроване повідомлення, яке могло належати Хіллеру. Він обіцяв чергову зустріч, і цього разу Ліліан була готова. Але в глибині душі вона відчувала, що ця зустріч знову залишить її з питаннями, а не з відповідями.

Пізній вечір, покинута частина міста. Знову дощ, знову тіні, що грають на стінах будівель. Ліліан обережно підійшла до місця зустрічі, тримаючись у тіні. Її напарники були готові, але цього разу вона вирішила піти одна. Хіллер явно чекав на неї.

Вона зупинилася у вузькому провулку, прислухаючись до звуків довкола. На перший погляд, тут було тихо. Але невдовзі з тіні пролунали кроки.

— Я знав, що ти прийдеш, — сказав знайомий голос.

Хіллер вийшов на світ, на його обличчі все та ж загадкова усмішка. Ліліан залишалася на місці, стежачи за кожним його рухом. Він підійшов ближче, але не дуже близько, дотримуючись невидимого кордону між ними.

— Ти не така, як інші, Ліліане, — знову повторив він, ніби то був ключ до розгадки чогось більшого. - Ти можеш відчувати це, правда? Щось усередині тебе змінюється.