Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Вона глибоко зітхнула, але не змогла приховати легкого роздратування.

- Ти любиш грати словами, Хіллере. Але я не дозволю тобі маніпулювати мною.

Він трохи схилив голову набік, посміхнувшись ще ширше.

- Маніпулювати? Це дуже просто. Я просто намагаюся змусити тебе замислитись. Хіба тобі самій не цікаво дізнатися, чому ти продовжуєш переслідувати мене, незважаючи на всі невдачі? Що тобою рухає? Бажання справедливості? Чи щось інше?

Ліліан зробила крок уперед, її погляд був твердим, але в голосі чулася ледь вловима тінь сумніву.

— Я не схожа на тебе, Хіллере. Ти порушуєш закон заради власного задоволення. Ти анархіст, який грає у руйнування системи. А я служу місту, людям. Ми різні.

Він підняв руку, зупиняючи її.

- Різні? Зовні можливо. Але всередині... у нас із тобою більше спільного, ніж ти готова визнати. Подумай про це, Ліліане. Ми обидва втратили щось важливе, що змінило нас. Тільки я вирішив боротися із системою, а ти – захищати її. Але зрештою... це дві сторони однієї медалі.

Ліліан спохмурніла, її обличчя спотворилося від внутрішніх сумнівів. Вона хотіла відповісти, але змогла знайти правильних слів. Хіллер підійшов ближче, тепер їх розділяли всього кілька кроків.

— Що ти знаєш про втрати? — запитала вона. — Ти ще живеш, як хочеш. Ти ховаєшся в тінях, уникаєш відповідальності. Ти не знаєш, як це втрачати все, що було тобі дорого.

Його погляд став холоднішим, і на мить він замовк, ніби обмірковуючи її слова.

— А якщо я скажу, що знаю більше, ніж ти можеш уявити? — тихо промовив він. — Що коли я скажу, що колись я теж стояв з іншого боку? Що я був таким же, як ти, Ліліане, але одного разу світ зруйнував усі мої переконання?

Ліліан подивилася йому в очі, намагаючись знайти в них щось — істину чи брехню. Але вона бачила там тільки щирість, якусь глибоку рану, яка досі не зажила.

- Це не виправдання, - нарешті сказала вона. — Це не дає тобі права руйнувати життя інших.

Хіллер трохи відступив назад, знову посміхаючись, але його усмішка тепер була сумнішою.

— Можливо, ти маєш рацію. Але колись ти зрозумієш, що не все так просто, як здається.

Ліліан і Хіллер стояли віч-на-віч, і хоча навколо них вирувала ніч, здавалося, що все навколо застигло. Тиша між ними була напруженою, ніби повітря саме по собі готове було вибухнути від енергії їхнього протистояння.

— Ти справді думаєш, що можеш мене спіймати? — Хіллер знову посміхнувся, його голос був м'яким, майже грайливим, але Ліліан відчувала в ньому холодну зверхність.

- Я знайду спосіб, - відповіла вона. В її словах не було сумніву, тільки впевненість, хоча внутрішній голос підказував, що з кожним разом він йде все далі від неї. — Не важливо, скільки разів ти ховатимешся, одного разу ти зробиш помилку.

Хіллер мовчав кілька секунд, а потім трохи нахилив голову, ніби замислився. Його постать все ще ховалась у тіні, і тільки світло вуличного ліхтаря, що падає здалеку, вихоплювало окремі риси його обличчя.

— Помилка? — він усміхнувся, але цього разу в його очах з'явився новий відтінок — не просто глузування, а, можливо, щось більше, тінь втоми, ніби він знав, що якось цей момент справді настане. - Ти правдива, Лілі. Це неминуче. Але що ж тоді? Коли ти нарешті спіймаєш мене, що зміниться? Ти справді думаєш, що зможеш врятувати це місто?

Ліліан насупилась, не чекаючи такого питання. Він ніби проникав крізь її броню, пробивався туди, де ховалися її найглибші страхи та сумніви.

— Я не живу в ілюзіях, — холодно промовила вона. — Я не можу змінити все, але можу зробити це місто безпечнішим. Навіть якщо доведеться усунути таких, як ти.

- Усунути? — Хіллер засміявся, але його сміх був гіркий. — Ти кажеш, ніби я один винен у хаосі довкола. Наче я причина всіх проблем. Але ти знаєш правду, Лілі. Ця система прогнила. Це вона творить таких, як я.

Ліліан зробила крок ближче, її обличчя напружене від внутрішнього конфлікту. Вона знала, що частина його слів була правдою. Вальхейм давно став гніздом корупції, і закон, що її захищала, нерідко був спотворений. Але це не давало йому права влаштовувати свої ігри, руйнуючи життя і перетворюючи їх на пішаки.

— Ти думаєш, що цим виправдовуєш свої дії? - прошипіла вона. — Що твої злочини — це просто відповідь на несправедливість?

Хіллер глянув на неї пильно, його очі були сповнені того, що Ліліан ніяк не могла розпізнати. Він підійшов на крок ближче, настільки, що тепер вони були віч-на-віч, і вона відчувала його дихання.

- Ні, - нарешті відповів він, його голос став тихішим, майже пошепки. - Це не виправдання. Це єдиний спосіб вижити у цьому світі. Але не всі це розуміють. Ти одна з небагатьох, хто бачить, наскільки це місто зруйноване. І тому я спостерігаю за тобою. Ти... ти особлива, Ліліане. Ти бачиш цей світ таким, яким він є, але не здаєшся. Ти продовжуєш боротися. І знаєш що? Саме тому ти мене цікавиш.

Її серце забилося швидше, але вона намагалася не показувати цього. Ці слова були надто несподіваними. Хіллер бачив у ній щось, що вона сама намагалася ігнорувати. Але в його словах була й небезпека. Він намагався поринути у її голову, змусити її сумніватися у своїй місії.

— Ти даремно витрачаєш свій час, Хіллер, — жорстко відповіла Ліліан. - Ти ніколи не зможеш переконати мене перейти на твою сторону.

Хіллер трохи посміхнувся, в його очах блиснуло щось, чого вона раніше не бачила — інтерес, який здавався глибшим, ніж просто професійна цікавість.

— А я не хочу, щоб ти переходила на мій бік. Це було б нудно. Мені подобається, що ти не така, як решта. Ти б'єшся за свої ідеали навіть коли знаєш, що шанси проти тебе. Це... заворожує.

Ліліан на мить завмерла, відчуваючи, як усередині неї щось здригнулося. Вона чекала від нього всього, окрім цих слів. Чекала глузувань, провокацій, але не цього зізнання. Він начебто починав бачити в ній не просто ворога, а щось більше.

— Я не цікавлюся твоєю думкою, Хіллере, — холодно промовила вона, намагаючись повернути контроль над ситуацією. — Для мене ти просто ціль, яку я маю зупинити. І я зроблю це.