Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

О, та вони збіса зручно влаштувалися! Честь і справедливість у готелі «Рітц» і на Вандомській площі! Піднесімо келих! Піднесімо другий! Колона бронзова й висока, та їм із неї не стрибати!

— Не судилося мені міністром стати!

— А кардинал Ла Балю? А Бланкі на Мон-Сен-Мішель?

Ах, якщо ви покликаєтеся на Історію! у всі епохи було доста невільників! їй-бо'! їй-бо'! ото дурничка! А Барбес? А ще Латюд[65]? А Ріп ван Вінкле з бородою[66]? І пан Капет! кати в Парижі не нудились! чимало мали! кого збезмакітрили, кого розчетверили, кого надибили! зокропили! ви з якої секти будете? до якого сповідку належите? три чверті? цинкова сіль? половина? вазелін? ні за, ні проти? зизоокі? флюгери? Мурня! Зигзагність уподобань?..

Гаразд, кілька слів, по-дружньому… засторога, необхідна саме зараз… погляньте на ґрати!.. тисячі, правда ж? мільйони людей за ґратами в усі часи!.. і мільйони ще там будуть!.. Пора б уже доперти, що так треба, бо така потреба, з неба… Але де там! Зойки зусібіч! Волання! Страшні біди! Драми!

— Абсурд! Рачки, дітки! І поготів! Рачки! Не зітхати! Прийшла тваринна ера! І що? Зооантропологія! Поповзом або смерть!

Історія — це пам'ять про події. Чотирнадцятий — це дата. Пласкокам'яна епоха, Кісткова епоха, Оселедцева доба, Навколішня доба, Доба соборів, і Порохова доба, Танкова доба, Шанцева доба, Поповзна доба, Заґратна доба!

От вам і кінець Доби чотирнадцятого!

Увесь рід людський у зоопарку! Потоп без ковчега, Нова зміна[67] зоомучеників, шинкування Освічених.

Велика моральна революція[68]?.. Дух святий! іще побачимо!..

Зауважте, я це кажу не просто так, це взірець модерного режиму дня… Щодня десять хвилин на свіжому повітрі і двадцять три години п'ятдесят хвилин у несвіжому… глибоко затхлому… на вас чигає вдих! ковток повітря!.. і аж паморочиться! аж наче хміль! крізь ґрати, небо, високе ширяння мартинів! у сині! і ви гукаєте: «Слава Творцеві!» Та цей порив не до вподоби! До вас кидається тюремник з автоматом: «Підор! Підор!» верещить він (це геть не правда!) Maul! Maul! («морда» по-німецькому)… розлючений… ділиться почуттями!.. міжлюдське нерозуміння… Хоч літо, небо, мартини… біс з нею, з кривдою!.. заґратна насолода, прошу дуже! Але взимку гидко, це правда… вас хапає, крутить вами, піруетить і жбурляє по кутках якийсь цикло-турбо-вир, і тоді вам справді кепсько!.. це вам не поліцай!.. Комусь дебелому може й нічого, але хирлявому, схудлому, шкура й кості, це вже скон, стук! грюк! ну й музика! голова! ґрати! жахно! Упав! оговтався! підвівся! а те хамло знай тільки шкіриться з вишки! З дванадцятьох сміється! прогулянка! дванадцятеро ледве плентаються, дванадцятеро заґратників, хитаються, кружляють, як один! рачки, поповзом, вереском… Щоправда, ви мало що відчуєте після п'ятнадцяти, двадцяти міцних стусанів… Сніг неначе залітає вам у нутрощі, здригання, тремтіння! Вітер, мороз… У парку Тюїльрі було б кумедно — танок сніговика! але між ґратами, три на три метри, дурне діло! уся балданська зима, то дурне діло! спочатку! раніше! одна! Велетенська чорно-людожерна і жахна пора! Убезоднення! Квіточки, пташечки, літечко, осінь! усе! весна!.. Брудний злочинець утікач крикун! задвірки! кажу вам! осоружний! кажу ще раз! задвірки! Натерпівся! З глибини я волаю до тебе!

Хто задушить це крикливе страхіття? цього ревуна! маскарадника шаленого душокола, балданську зиму!

Скручений, відкинутий! (це я про клітку) тюремнику набридло!.. десять хвилин! сюрчить! набавилися! Тюремники біжать, усіх докупи! хто навпочіпки, хто впав, хто причепився! хто вчепився! і раз! У шерег! Задубілі дибають!.. уздовж, уздовж! і круть! це вже ваші двері! круть! у вас! сидіти! спокійно, плавно!.. О, не думайте, знущання, негуманні наміри! бала-бала! зима і лютий вітер! варварський природний клімат! я не засуджую клітки! Я нарікаю на пелагру, дзвін у вухах, запаморочення і неврому правої руки… Тобто переважно на війну чотирнадцятого! За неї я й повстав! не стримав гніву! Бога-душу! щоб більш такого не було! Я хотів перешкодити Бійні! Чорт забирай, і що дістав! Показали, де бійні зимують! де євангелісти вартують! моє підступне перо! Овва! відьомство! сірка! мотузка! дрова! смола! І це не все! я не нарікатиму на режим, суворий, звісно! продух, ґрати, Ортензія, хтиві епізоди… але антракти? Я не врахую? Тоді я гавкаю! Гавкаю! І вони біжать! беруть із ліжника! ноші — і раз! Хіба це не прихильність?.. тюрма мене докінчить… Гай! гай! гай! це природно! п'ятдесят сім років геройства! Піднесеності війни і миру!.. вони мене не доконають?

— А хто тебе просив, негіднику, балакуне!

— Власне! Власне! буквально!..

Марно нарікати на умови!.. Я без клітки б і не дихав!.. Я б уже сконав!.. Якби не десять хвилин прогулянки по клітці, я б укрився мохом!.. Порвався б на шматки!.. що там вітер! і мої вибрики!.. Тюремники врятували моє існування! Силували виходити… заходити… Слава десяти хвилинам клітки!

— О, завзяття зігріває! Може, у вас покликання? Я бачу вас! Я бачу вас у Сибіру! лікар! місіонер! ведмідь! мрець!

— Ах, ви відкрили мені Ідеал! Ах, ми будемо щасливі разом! там тисячі і тисячі! разом говорять по-французькому! Радість! Радість! Радість! Ми обіймемося! моя вада, зізнаюся, єдина вада: французька говірка!

Якщо кат заговорить до мене по-французькому, я чи не все йому пробачу… ненавиджу інші мови! всі неймовірні шварготіння! яка облуда!

— О, Сибір вас збуджує! Вас вабить не тільки Ортензія! Сибір туди! Сибір сюди!

— Та ви туди весь світ готові заслати, у Сибір! А хто сам схоче? Перше запитання! Хто? Монтандон[69], який увесь його проїхав, розповідав, як у заметіль сани зриваються зі снігу, злітають, ширяють в небі! трійка! подорожні! усе! розтинаючи повітря! кружляючи на сто, на двісті верст! і плавно знову сідають на снігову колію… У мене дивний вигляд, мої сніжинки, клітка, сміховинні халепи!.. тільки що — назад до камери! ноші! лазарет! мерщій! мерщій! плід під загрозою!.. я мав би мовчати… Від нещастя до невдячності лиш один поковз… Я не з’їду!.. Лікування, промивання, ампули, я визнаю!.. але ж, скажіть-но, я ж свого завзяття додаю!.. я несу їм завзяття!.. Мене вся лікарня знає!.. веселощі! оптимізм! хто голодує — до мене!.. хто повіситись хотів, хто вени розпатрав, пригнічений, аж очі згасли і застигли — до мене! я ж лікар від природи!.. мій коник — психотерапія!.. два-три слова по-німецькому, а решта