Читати книгу - "Магія Часу: Ключі іншої реальності. Книга друга, Vasyl Shyrman"

Смерть перебуває скрізь.
Вона може набути вигляду запалених фар машини,
яка в'їжджає на пагорб позаду нас.
Вона може залишатися видимою деякий час,
а потім зникнути в темряві,
ніби вона покинула нас на якийсь час,
але вона знову з'являється на наступному пагорбі,
щоб потім зникнути знову.
Це вогні на голові смерті.
Вона одягає їх на зразок капелюха,
перш ніж пуститися у галоп.
Ці вогні вона запалила, кинувшись у гонитву за нами.
Смерть неухильно переслідує нас,
і з кожною секундою вона все ближче та ближче.
Смерть ніколи не зупиняється.
Просто іноді вона гасить вогні.
Але це нічого не змінює.
Карлос Кастанеда, Колесо часу

Важливо пам'ятати, що смерть оточує нас скрізь. Вона може прийняти форму світла фар автомобіля, що виїжджає на пагорб позаду нас. Вона може залишатися видимою деякий час, а потім зникати у темряві, як начебто залишаючи нас на час, щоб знову з'явитися на наступному пагорбі. Це світло — знаки смерті. Вона носить їх, наче шляпу, перед тим, як пуститися в погоню за нами. Смерть неуклінно переслідує нас і з кожною секундою вона стає все ближчою і ближчою. Вона ніколи не зупиняється. Іноді вона, можливо, відволікається, але це нічого не змінює. Це те, про що я говорив: ми не знаємо, де наша смерть, за яким кущем вона ховається. Краще б її, звичайно, бачити.

Ми стикаємося зі смертю щодня. Якщо ви думаєте, що вона вас не торкнеться, просто подивіться на новини, коли дізнаєтеся про смерть когось із родичів або чужих людей. Це і є те саме світло фар автомобіля. Це сигнали, які вказують на те, що люди смертні, дуже часто, раптово, як говорив Воланд у "Майстрі і Маргариті". Тут є певний толтекський іронічний гумор Дона Хуана, який Кастанеда наводить у буквальному сенсі. Багато хто цього не розуміє, але ті, хто замислювався над цим уривком і читав "Окрему реальність" Кастанеди, розуміють, що смерть постійно нагадує про себе.

Знаєте, боятися смерті не потрібно. Смерть — це наш помічник. Вона вчить нас жити. Це найголовніше. У північній традиції є богиня Хель, яку називають царицею смерті. Вона живе у світі Хель і є дочкою Локі. Вона править тими, хто помер і не потрапив до Валгалли. Тут є певний сенс. Богиня Хель, якщо з нею знайомитися, є, мабуть, добрішою за багатьох інших богів. Її доброта полягає у тому, що людина, яка перебуває на межі смерті, нарешті пізнає життя. Знаєте, наприкінці смерті людина може згадати себе, усвідомити свої помилки. Як кажуть, у релігії, покається. Але "покається" в перекладі з грецької означає "звернути свою увагу в іншу сторону", тобто повернутися на 180 градусів і змінити напрямок руху. Якщо ти стріляв не в ту ціль, то розвернись і попади в ціль, яка є.

Багато хто намагається втекти і зробити за коротке життя багато справ, думаючи, що нарешті зможуть насолоджуватися. Але, як правило, навіть накопичені багатства нам не дістаються. Як Олександр Македонський, який заповів поховати його в гробу з отворами для рук, щоб всі бачили, що він йде з порожніми руками. Він був одним з найбагатших завойовників, але залишив цей світ з порожніми руками. Ми приходимо в цей світ ні з чим і йдемо з ним також, ні з чим. Єдине, що залишається нам — це спадщина, це знання, яке ми здобуваємо.

Яка ж має бути цінність? Подивіться на фон подій, що відбуваються. Я просто звернув увагу, як багато моїх колег розповідають про COVID, про цей грип і все інше, нагнітаючи через ЗМІ і інтернетні лінії про чипування і так далі. Смертей багато, справді багато. Можемо і ми померти. Ми все одно помремо. Якщо хтось має вірус, він, мабуть, має померти від грипу, то і ми можемо…

Мене здивував один випадок. Людина опинилася в ситуації, коли їхала зимовою дорогою, де був голо лід і автомобіль перекинувся. І тут, як хочеться іронізувати, підійшла смерть і сказала: "Давай, будь обережним".

В іншому випадку він працював на будівництві, де кран раптом упав, всього за пів метра від нього. Якби він не зупинився вчасно, кран би впав прямо на нього. Чомусь щось його зупинило, або хтось його покликав. Це була смішна історія про те, як він злякався. Третя історія: він пішов свердлити деталь, але не зажав її в тисках, думав, що зможе тримати її в руках. У результаті свердло закрутило одяг і він зламав два ребра.

Ці випадки були попередженнями. Кажуть, що ти "народився в сорочці". Чому ж ці попередження з'являлися? Можливо, щоб змінити його мислення. Врешті-решт, він переплутав горілку з отрутою і випив отруту замість горілки, адже у них були однакові пляшки і пробки. Єдина різниця — отрута була жовтуватого кольору, а горілка — прозора. На щастя, він випив першим, тому інші не отруїлися. На четверте попередження він не зреагував, і його не змогли врятувати: кров миттєво згорнулася. Це яскрава історія про попередження смерті.

Але все ж, існують ці попередження та натяки, на які варто звертати увагу. Ми живемо одним днем, а завтра хоч потоп, не несучи відповідальності за наслідки. Водночас ми боїмося цього. Прагнемо захистити себе від злодіїв і грабіжників, користуємося масками, резиновими рукавичками і т.д. Але, знаєте, маска може захистити, але вона не врятує від серцевого нападу. Я можу одягти цю маску, але потім починаю задихатися. Уявіть, як це важко для тих, у кого слабке серце і хто не отримує достатньо кисню, а їх змушують заходити у приміщення у масках.

Ми не знаємо, в який момент може трапитися щось. Але ця паніка, що потрібно знищити шість мільярдів людей, щоб залишилася еліта, — до якого марення це доходить? Це істерія, страх, який зайвий і люди просто перестають жити нормально. Вони не живуть — вони живуть у страху. Жити в страху і постійному напруженні — це не життя. Краще не жити взагалі, ніж жити у такій тривозі. Я бажаю вам здоров’я, але в першу чергу — мудрості. Бо якщо ви будете здорові, але без мудрості, то ваше здоров’я одного дня перестане існувати у вашому житті.