Читати книгу - "Платформа"

Розташований на східному березі Кох Самуї, готель дуже нагадував створений образ тропічного раю, який можна побачити у всіх брошурах туристичних агентств. Гори та пагорбки навколо були щільно вкриті густими джунглями. Низькі будиночки, біля яких суцільними рядами росли дерева, вишикувалися терасами, закінчуючись внизу гігантським овальним басейном, обладнаним з кожного боку джакузі. Можна було пропливти до бару на острові в центрі басейну. Кількома метрами нижче знаходився піщаний пляж і море. Я озирнувся навколо. Здалека я впізнав Ліонеля, який хлюпався, немов поранений дельфін. Потім я пройшов до бару через тоненький місток, який нависав над басейном. Зі звичною недбалістю я ознайомився з картою коктейлів; тільки-но почалася пільгова година.

Я встиг замовити «Сінгапур Слінг», коли у бар увійшла Бабетта. «Ну так, — подумав я, — отже…» Вона наділа роздільний, але дуже закритий купальник, шорти, які дуже щільно її облягали, та широку бандану, на якій дуже гарно поєднувалися темно- та світло-блакитний кольори. Тканина купальника здавалася неймовірно тонкою; варто було цій красі один раз намокнути, як вона відразу проявляє себе у повній красі. «Ви не купаєтесь?» — запитала вона. «Е-е-е…» — промимрив я. Тут з’явилася і Лея, по-своєму сексуальна в більш класичному стилі у своєму закритому яскраво-червоному із глибоким вирізом купальнику на чорних напіврозстебнутих застібках-блискавках, крізь які було видно її шкіру (одна з «блискавок» застібувалась прямо на грудях, демонструючи неймовірно вродливий сосок). Вона кивнула мені й пішла до води, біля якої вже влаштувалась Бабетта. Коли вона обернулась, я міг пересвідчитись, що в Леї були й гарні сідниці. Попервах вони трималися осторонь мене, але, коли я заговорив з ними на поромі, вони вирішили, що я людина безпечна та відносно кумедна. І вони мали рацію: я майже такий і є.

Вони синхронно занурились у воду. Я повернув голову, щоб трохи поспостерігати. За сусіднім столиком сидів двійник Роберта Хью. Тільки-но вода потрапила на купальник Бабетти, як він став неймовірно дивовижним: крізь нього можна було оцінити груди, соски і неймовірну форму сідниць, навіть дещо загусте лобкове волосся, і це при тому, що вона голилась. У цей час люди працювали, створювали поживну їжу, а може, десь і не зовсім. Вони створювали. А що створив я за свої сорок років? Насправді небагато. Я організував довідкову систему, полегшив користування нею, удосконалив передавання інформації; іноді перераховував гроші (скромно: так я зазвичай оплачував невеликі рахунки). Одне слово, я працював на ринку послуг. Таких людей, як я, дуже просто замінити, без них легко обійтися. Однак марність мого існування не так впадала в око, як даремність життя Бабетти та Леї; скромний паразит, я не надто надривався на роботі і не відчував жодної потреби зображувати надмірну службову старанність.

Коли стемніло, я повернувся до готелю, де зіткнувся з Ліонелем; він уже встиг засмагнути і випромінював радість від вдало прожитого дня. Він чимало поплавав. Про таке місце можна мріяти лише в найсміливіших фантазіях.

«Мені довелося немало економити, щоб подарувати самому собі таку мандрівку, — сказав він. — Проте я ані краплі не жалкую». Він сів на край крісла, знову згадуючи своє повсякденне життя. Працював Ліонель у компанії «Газ де Франс» у південно-східному передмісті Парижа, а жив у Жювізі. Часто-густо зустрічався з незаможними селянами, помешкання яких не відповідали санітарним нормам. Він був змушений перекривати користувачам газ, якщо вони були неспроможні оплатити проведення необхідних робіт. «Деякі люди живуть у таких умовах… — гірко промовив він, — навіть уявити собі таке важко».

«А тут іноді трапляються кумедні речі…» — продовжував він, опустивши голову. Йому це пасувало. Квартал, який він обслуговував, був не тільки жахливим. Скоріше, він був відверто небезпечний. «Є такі місця, які краще обминати. Але в цілому — нічого. Ми ж на відпочинку зараз», — додав він, прямуючи до їдальні. Я захопив кілька рекламних буклетів і пішов у свій номер читати. Мені все ще не хотілось їсти разом з усіма. Саме через спілкування з іншими людьми краще усвідомлюєш себе; і саме тому таке спілкування з іншими часом стає нестерпним.

Від Леї я дізнався, що Кох Самуї був не тільки тропічним раєм, але й широко розрекламованим місцем. Кожної ночі на сусідньому острові Кох Ланта відбувалася колосальна рейв-вечірка. Для того щоб узяти в ній участь, туристи приїжджали аж з Австралії чи Німеччини. «Як на Гоа», — промовив я. «Навіть краще, ніж на Гоа, — відповіла вона. — Гоа відпочиває, щоб пізнати справжній рейв, тепер слід їхати на Кох Самуї або на Ломбок».

Але так багато мені й не треба. Чого б зараз не завадило, так це повноцінного «масажу тіла», а потім — мінету та доброго сексу Здавалося б, нічого особливого, але, прогорнувши кілька брошур, я з невідворотним смутком помітив, що така фірмова страва в цій місцевості була відсутня. Пропонувались різні варіанти щодо сеансів акупунктури, масажу з ароматичною олією, вегетаріанської їжі або тай-чі-хуань; проте ані слова про масаж тіла чи нічні бари. Здавалося, все було просочене тяжким американським, каліфорнійським духом, коли всі схибнулися на здоровому способі життя та медитації. Я очима перебіг лист Гі Хопкінса, читача «Що нового на Самуї?», який вже протягом двадцяти років регулярно приїздить сюди. Самого себе він називав «запеклим прихильником здорового життя». «The aura that backpackers spread on the island is unlikely to be erased quickly by upmarket tourists»,[24] — писав він. Це бентежило. Я не міг навіть розпочати пошуки якихось пригод, бо готель стояв віддалено від усього; правду кажучи, все знаходилось надто далеко, та й не було тут нічого цікавого. На мапі острова не було жодного примітного центру: біля пляжів — кілька бунгало-готелів, таких як наш. З прикрістю я згадав, що у «Путівнику бродяги» цей острів дуже розхвалювали. Тут зуміли зберегти якусь мораль, і я почувався пацюком у пастці. Разом з тим певне задоволення я відчув від дещо теоретичного відчуття, немов би я зараз кохаюся. Скорившись долі, я знову взяв «Фірму», перескочив двісті сторінок, потім повернувся на п’ятдесят назад, випадково натрапивши на еротичну сцену. Напруга зростала: Том Круз перебував зараз на Кайманових островах, розробляючи не знаю яку схему уникнення податків, чи, навпаки, намагаючись її розкрити, це було не зовсім зрозуміло. Як би там не було, він познайомився з чарівною метискою. І очі дівчини аж ніяк не випромінювали холод. «Мітч почув легкий шурхіт і