Читати книгу - "Останній раз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нє, все нормальок. Я задоволений. Давай за успіх врубаємо, — він узяв чарку, заклично гойднув. — Ти чого?
— На роботі не п’ю.
— Роботі триндець, братило. Не ламайся.
— Роботу скінчено. Бабки де?
Малахов висунув ногою з-під столу синю спортивну сумку, підхопив за ручки, важко опустив на стіл. Блискавка була розстібнута, Малахов узяв сумку за нижній край, різким рухом перевернув, труснув. Акуратно заклеєні пачки по п’ятдесят доларів купою лягли на гладеньку поверхню столу.
— Дрібніше не міг. Знаю, домовлялися, але не вигоріло. Задоволений?
— Задоволений буду, коли перерахую.
— Ти диви, — Малахов похитав головою. — Давай, якщо не довіряєш.
Стоячи з чаркою в руці, він терпляче чекав, поки Антон перераховував гроші і складав у черево сумки. Потім заохочувально підвів чарку і перекинув її вміст до рота. Антон відсьорбнув трохи.
— Не пойняв...
— Я за кермом, — Антон перекинув сумку через плече.
— Дивись, — Малахов стенув плечима. — Де тебе знайти, коли щось?..
— Навіть не пробуй. Не вийде.
Антон був уже в дверях, коли Малахов погукав його.
— Ну? — він розвернувся усім корпусом.
— Не треба цих понтів, мужик, — Малахов уже витер з обличчя театральну усмішку. — Захочу — знайду. Це щоб ти знав.
— Спробуй, — двері за Антоном зачинилися.
— Є варіант. По-моєму, нормальний, — Віта з ногами вмостилася в кріслі й закурила. — Ну й спека! Селіді міг би кондишен подарувати.
Антон пересунув крісло так, щоб сидіти навпроти Віти.
— Доповідай обстановку. Взагалі-то в холодильнику мінералка.
— Міг би й принести, ти ж мужчина.
Антон неквапно, неохоче сходив на кухню і повернувся із пластмасовою пляшкою «Миргородської». Віта ковтнула просто з шийки.
— Уф-ф-ф, полегшало! Коротше, маклерка знайшла те, що треба. Євпаторія. Двоповерховий особняк, до моря рукою подати, з другого поверху його з вікна видно. Опалення центральне, каналізація, навіть камін — усе як треба. Навіть телефон є. Люди для себе будували, чого продають — не знаю. Не наше діло. Квартира у центрі. Будинок цегляний, старий, симпатичний, євроремонт. Вона фотки показувала. Двокімнатна, звичайно, телефон. Здається, те, що ми хотіли. До речі, біля особняка ділянка присадибна...
Антон уже яскраво уявив собі, як місяців через півтора він вийде з цього особняка, буде оксамитовий сезон, вони з Вітою спустяться рано до моря, прибій лизне їхні босі підошви, свіжий бриз приголубить відпочилі за ніч тіла, вони увійдуть у ранкову морську цноту, неквапом, спочатку по кісточки, потім вода сягне колін, ось уже вона на рівні грудей, і нарешті вони попливуть наввипередки, він дозволить себе обігнати, потім кількома різкими сильними гребками зрівняється з нею, ось уже він далеко попереду, пірнає, набираючи в легені чимбільше повітря, рухається під водою їй назустріч, очі відкриті, і він бачить її стрункі смаглі ноги, виринає просто перед нею, як морське чудовисько, вона верещить, регоче, хлюпається водою...
— Аго-ов, ти де?
— Уже серед морського безмежжя, — повернення в реальність задушливої панельки трохи збентежило. — Думаю, нам підходить. Що там із ціною?
— Домовимося. Кримські ціни кусаються, але власники досить довго продають, їх там щось підтискає, так що домовимося... На нашу хатку вона ще покупця не знайшла. Не знаю, наскільки воно все затягнеться.
— Не зрозумів.
— Квартиру поки що не приватизовано. Нам що, цим іще займатися треба було? Тижнів за два все оформимо. Знаєш, як воно — по кабінетах ходити.
— А гроші показати?
— Можна, але думаєш, ми одні показуємо? За хабарами своя черга. І потім швидше все ’дно не буде. Власники особняка у принципі згодні, документи на руках, тільки доця у них за якимось бугром, буде в середині місяця. А ще ймовірніше — наприкінці. Без неї вони не хочуть нічого починати. Морока з ними всіма.
— Гаразд, коли реально все зв’яжеться?
— Маклер каже — орієнтуйтеся на кінець серпня. Реально. Вона, ти ж знаєш, у комісійних зацікавлена, тому підганятиме клієнтів. Це ж покупка солідна, не кожен день таке у них... Так що доведеться попотіти тут ще з місяць.
Антон приречено зітхнув.
— А що робити? Тільки для чого — тут? Може, гайнемо кудись, розвіємося?
— На море?
— На кий тобі море, воно скоро кожен день перед очима буде! Краще в гори. У Карпати, га? Там повітря цілюще, і продукти, кажуть, екологічно чисті. Візьмемо палатку, шмотки, консерви — романтика! Я заросту бородою і буду, як турист у кедах, знаєш, малювали таких колись у дитячих книжках?
— Щось тебе на романтику потягнуло... — Віта ніжно пригорнулася до чоловіка. — Гарна ідея. Підемо в гори.
— Перейдемо гори.
— Звернемо гори... Чекай, тут незручно...
Київ — Нью-Йорк — Лос-Анджелес. Серпень.
— Ти знаєш, що тут ніч зараз? Що люди сплять іще?
Малахов пробурчав так, для порядку. Дзвонили з Нью-Йорка, чути чітко, від сусідів так гарно не почуєш, і голос він упізнав, хоча очі ще не до кінця продер, мозок увімкнувся миттєво. Там знають, яка зараз година в столиці України. І якщо не дочекалися, не витерпіли різницю в часі — значить, справа серйозна.
Правда, кілька разів братва просто випендрювалася. Якось сиділи у «Чорній масці», відзначали малаховський сороковник, так Льодик із кабака на Брайтон-біч обдзвонив усі точки, поки Малахова не вирахував, хлоп’ята звідти привітали іменинника по черзі, а той мобільник свій до мікрофона підніс, а потім іще пісню замовляли — «На Колыме, где тундра и тайга кругом», ці репертуарчик знали. Але зараз на тому кінці дроту, через океан, — мужчина серйозний, не якийсь там Льодик...
— Старієш, Круглий. У тебе дівка молода під боком, а ти хропеш. А були часи — міг кілька діб працювати. Зліз із дівки - на діло, зробив справу — на дівку, розслаблятися. Розслабився, гранчака хилонув — і знову до діла...
Співбесідник хоча й базікав жартома, готував Малахова до серйозної інформації. Біля нього справді вовтузилася, невдоволено мружачись від світильника-бра, фарбована білявка. Скільки їй років, як звати — Малахов не питав і не пам’ятав. Він виграв її напередодні в «сєку» у Стрільця. Краля, до речі, нічого проти не мала, Круглий у принципі крутіший за Стрільця, вона вже встигла порівняти, зачепитися б за нього, тільки ж прожене через тиждень, у нього таких мочалок навалом, а їй куди? До Стрільця знову? Ні, треба, щоб Круглий до
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній раз», після закриття браузера.