Читати книгу - "Розмір має значення"

Поведінка пана Володиєвського абсолютно суперечила усім уявленням. Так не поводяться менеджери великих корпорацій. Так поводяться дрібні клерки. А ще підписанти, тобто формальні директори без реальних повноважень. Або гендлярі з базару.

Настав час для філософського питання: хто ви, пане Володиєвський? А щоб відповісти на нього, треба застосувати весь потенціал Організації. І саме тому я поїхав по допомогу до гладкого професора, а точніше, професора Гладкого, нашого агента у Варшаві.

Мій розрахунок був простим аж до геніальності - якщо пан Марек використовує чужих секретарок, то чому б нам не скористатися його пані Кшисею? Тільки не подумайте нічого поганого - вона абсолютно не відповідає моєму смаку, проте пан Гладкий як лікар реально має можливість отримати доступ до секретарського тіла, а конкретніше, до головної частини цього тіла - язика.

Варшава - маленьке місто. Пан Гладкий навіть не здивувався такому оригінальному завданню, він тільки на мить замислився, щось зважив, а тоді зателефонував своєму колезі, який мав практику в районі, де мешкала пані Кшися. Хто їх знає, цих лікарів, як їм вдається домовитися поміж собою, але наступного дня з’ясувалося, що пані Кшися як раз збирається на черговий медогляд, і професор Гладкий під дуже науковим приводом долучився до проведення цієї процедури. Моя б воля, я завербував би геть усіх медиків Польщі - і тоді навіки зникли би інформаційні проблеми.

Отож за вечірньою пляшкою ужгородського коньяку я дізнався адресу виробничого цеху компанії «Пані Граціоза Інтернешенел», а на додачу отримав безліч цікавої інформації - зокрема про те, що означений хмарочос зовсім не належить шановній компанії, а пан Володиєвський платить за вивіску на фасаді навіть трохи більше, ніж за оренду свого кабінету. Він дійсно спить з секретаркою боса однієї з фармацевтичних корпорацій, але це не має жодного стосунку до справи. Він неодноразово пропонував пані Кшисі стати його коханкою, але вона рішуче відмовилася (хто його знає, як воно насправді було?). Ну, й таке інше. Не обійшлося і без негативу - наприклад той факт, що сама пані Кшися на виробництві ніколи не була і навіть не має туди доступу, а працює виключно на представницьку мету - подає каву, робить вигляд, що шеф зайнятий, і в проміжках дивиться латиноамериканські серіали, які обожнює. От, виявляється, звідки був той звук у мікрофоні! Пан Марек просто залишив свій піджак у приймальні.

Вас це здивувало? Мене - ні. Після вечора попід мотелем я здогадувався про щось подібне. Суперагента УГС не так легко обдурити. Перстень на пальці - от що одразу виказало хлопця. По-справжньому солідна людина ніколи б не допустила подібного несмаку. А фахівцю достатньо однієї дрібниці, щоб одразу зробити висновок про ціле.

Отож виглядало на те, що пан Марек - звичайний підписант, або, якщо хочете, фунт. Власне, це було зрозуміло з першої зустрічі, однак тепер моя гіпотеза блискуче підтвердилася. І порівняно із собою позавчорашнім я був озброєний не тільки мудрістю, а й конкретною адресою, за якою розташовувалося виробництво диво-препарату «Пані Граціоза». Мені належало пробратися туди і взяти зразки сировини - це як мінімум. Як максимум - технологічні документи, ланцюг постачальників і таке інше. За спиною пана Володиєвського, безперечно, ховаються справжні господарі, але недовго їм залишилося. Це вам кажу я, агент другого класу Мамай.

Тепер, піднімаючись на восьмий рівень виробничої зони, я вивчав попутників і набирався натхнення. Бо в нашій справі натхнення - головне. Особливо коли не дуже уявляєш собі, куди їдеш і що там робитимеш.

Колись на цьому рівні працювали безвідмовні роботи і, відповідно, вагони метро були заповнені інженерами. Всесвітня програма захисту ручної праці геть змінила ландшафт. Я сам в душі поділяю цю ідею, що б там не казали захисники технологічного прогресу. Бо давно відомо, що справжній прогрес лежить за межами залізяччя. Ну скажіть, хіба немає поетики в цих засмальцьованих комбінезонах? І хіба погано, коли по закінченні робочого дня людина може витерти спітніле чоло й сказати: «Це зробив (зробила) Я!» Не якась там розумна машина. А гомо сапієнс. Погодьтеся, що це звучить гордо.

А тим часом вагон зупинився, і я, старанно вдаючи тутешнього, вийшов на вулицю.

Немає нічого гіршого за промислові пейзажі, бо тут абсолютно відсутні звичні місця для схованки - кав’ярні, магазинчики тощо. Стирчиш на вулиці, як, по-тутешньому кажучи, страх на врублі, тобто опудало. Тому агенти спецслужб почуваються у виробничих зонах досить незатишно. Інша справа - місто, там широке поле для діяльності і мільйон можливостей для вербування. А вербування в сьогоднішній моїй програмі було основним пунктом.

Ви можете заперечити, що ранок не є найкращим часом для такої тонкої справи, що, мовляв, ввечері легше відстежити клієнта до генделика або пивниці і там уже взятися за нього по-справжньому, у той час коли зранку всі йдуть на працю - як тут підступитися? А я лише таємничо посміхнуся у відповідь. Колись, після закінчення Академії, де нам усім втовкмачили основні принципи роботи з агентами, я отримав призначення на своє перше робоче місце. Ну, самі розумієте, хвилювання, анкети, тести, співбесіди й таке інше. За результатами я заслужив найвищий можливий допуск, чим по праву пишався. Однак у службі кадрів пояснили, що процес узгодження всіх документів займе мінімум два тижні, так що з початком кар’єри доведеться почекати. До чого це я? Зачекайте, не кваптеся. Так отож, два тижні простою для такого козака, як я, та ще й без копійки грошей, бо все прогуляно на випускних бенкетах - уявляєте, як воно? І начальник кадрів теж це уявляв, а тому зглянувся і запропонував мені тимчасову роботу. Слюсарем-сантехніком. Я погодився - а куди діватися? - і вже з наступного дня без жодних перешкод і перепусток ходив по всіх відділах та лабораторіях у засмальцьованих штанах, лагодив раковини та унітази, чесно заробляючи свій хліб. А згодом оформилися документи і мені видали перепустку - тільки в ліве крило, і тільки на третій поверх, і тільки до кімнати №… Ну, номер я вам не скажу. Бо вже маєте досить інформації, аби оцінити простоту та елегантність мого задуму. Оцінили?

Отож тепер я вибираю для вербування переважно технічний персонал - сантехників, електриків, прибиральниць. Бо прибиральниця часто має