Читати книгу - "Шлях Абая"

Базарали подумав, що він міг би багато чого відповісти, розповівши про тих росіян, яких він бачив на каторзі,— про селян, що боролися проти насильників-поміщиків, дро студентів і вчителів, що постраждали за сміливе слово. Але говорити тут про це йому здалося безглуздим, і, обернувшись до Аріпа, він несподівано сказав:

— Хороші твої пісні, жигіте. Заспівай ще, будь ласка!

Багато хто з родів племені Сибан жили в сусідстві з племенем Тобикти і вели давню глуху боротьбу проти Кунанбая та його спадкоємців. Роди Жангобек і Салпи так само впливові й дужі в своєму племені, як рід Іргизбай у Тобикти. Аріп, один з родових верховодів Жангобека, цілком поділяв ненависть своїх земляків до кунанбаївців. Він був з тих багатих байських синків, які вважали за краще перебувати більше часу в місті, збираючи гостей і красуючись перед ними й одягом, і манерами, і вмінням писати вірші та співати пісні. Уразбай і Жиренше припали йому до душі. Вони теж вважали його корисною для себе людиною.

Уважно слухаючи розмову, Аріп безпомилково визначив настрій і думки кожного із співбесідників. І коли Базарали різко урвав розмову, він, посміхнувшись, одразу взяв домбру і заграв з такою готовністю, що могло здатися, начебто він зовсім не думає про те, чи образить це його поважних друзів настроєних на серйозну розмову.

Але коли він почав свою пісню, стало ясно, що хитромудрий акин тільки скористався з становища, щоб допомогти Уразбаєві в тому, чого той домагався. Рум’янець хвилювання проступив на його вродливому обличчі, очі втупилися просто в Базарали, і він разом з домброю обернувся до гостя, підкреслюючи, що пісня присвячується йому. Дзвінким голосом він заспівав:

Коли ішов ти в ланцюгах,—

Тебе народ провів у сльозах

Туди, де всім нема життя…

Роки пройшли без вороття —

Дійшов до бога жар мольби:

Почувши гуркіт боротьби,

Ти, ніби лебідь, прилетів

І на озерце рідне сів…

Пісня захопила і Жиренше, і Уразбая. Схвально киваючи, вони стиха вигукували:

— Ай, молодець! Як почав! От акин! Далі, далі, дорогий!

Аріп заспівав ще голосніше й швидше, не зводячи погляду з Базарали:

Хто був сміліш, хоробріш вас,

Базарали і Балагаз?

Два скакуни, два тигря, ви,

Мов деви. в битвах грозових

Зазнали пцастя — не біди…

Герой-батцре, ти завжди

Готовий сісти на коня…

Благословляла вся рідня

Тебе, хто був щитом її.

За тим чи ж сльози ллєш свої,

Хто не приваблював серця?

Тебе ж, як брата, як отця,

Оплакав степовий народ:

«Де він, вірніший наш оплот?»

Акини скрізь пісні свої

Співали про твої бої

І називали скакуном,

Що мчить, неначе бурелом…

І я прочув, що той скакун

Ввірвався раз в чужий табун

І кобилицю він спізнав,

Що ревно так охороняв

Там жеребець якийсь кривий…

Не пам’ятаю, батько чий?

Жиренше штовхнув Уразбая в бік і покотився в приступі нестримного реготу, весь почервонівши. Кунту й Абрали, теж добре знаючи про любов Базарали до молодої жінки Кунанбая — Нурганим, вдоволено зацмокали язиками, наче їхній беркут схопив лисицю.

Базарали гнівно поклав руку на струни домбри, заглушуючи її, і різко сказав:

— Не обливай брудом Нурганим! Вона була дорога моєму серцеві, і я нікому не дозволю ганити її!

Жиренше і Уразбай стихли. Аріп спалахнув. Він глянув на Базарали, зневажливо і зло посміхаючись, не пробуючи зняти його важку руку з струн, проспівав без домбри чотири рядки на інший мотив:

Це шкапа погана, а здавалось,— тулпар[14] бойовий…

То правда: в коня лиш в породі шукають ціни!

Хай прадід був бій, та батько — табунник простий,

Ми бачимо всі: коневі ціна — три барани.

Акин, що на частих змаганнях набив руку в мистецтві словесного герцю, вразив присутніх уїдливістю і раптовістю відповіді. Жиренше, примружившись, поглядав на Аріпа і посміхався в бороду, стиха висловлюючи своє схвалення.

— Перлисті слова! Якими потаємними натяками переливаються! Правду кажуть, коли оволодіти словом, яке орлом ширяє, воно на смерть ужалить свою здобич…

Базарали добре зрозумів приховану суть обох пісень і те, навіщо його сюди покликали. Внутрішньо зневажаючи і улесливі слова Уразбая та Жиренше, і пошану, з якою його зустріли, відчуваючи в усьому цьому тонку отруту, він, замкнувшись у собі, суворо мовчав. І невідомо, як би закінчився цей вечір, коли б не нагодилися неждані гості — Єрбол, Кокпай, Шубар, Акилбай і Магаш.

Знайшовши до кімнати, вони кинулись обнімати Базарали, навперебій вигукуючи:

— Дорогий мій Базеке, як добрався?

— Благородний брате наш!

— Дорогоцінний мій, ласкаво просимо!

— Нехай щастить вам і надалі, Базеке!

Жиренше і його друзі холодно привіталися з прибулими. Після перших привітань і розпитувань про здоров’я та труднощі дороги, Єрбол передав Базарали дружній салем Абая, запрошення відвідати його і сказав, що Абай доручив їм супроводити дорогого гостя до аулу. Палко розповідав Єрбол про те, як щиро зрадів Абай, дочувши про повернення Базарали, як щиро поважає він його. Всією душею поділяючи думки Абая про добро, чесність, справедливість, Єрбол знайшов особливо теплі слова і висловив головну думку друга: обережно і м’яко, намагаючись не дратувати Жиренше і Уразбая, він дав Базарали зрозуміти, що радість Абая, на противагу іншим, викликана тільки дружньою прихильністю, за якою не криється ніякий інший розрахунок.

Вперше за всі ці дні урочистих частувань і гучних зустрічей з родичами Базарали відчув хвилювання. Він вислухав Єрбола, не промовивши й слова, але всі помітили, що на очі йому навернулись сльози. Магаш, краще за інших знаючи щиру прихильність батька до Базарали, теж не витримав і, одвернувшись, витяг з кишені хусточку.

Затамувавши свої почуття, Базарали заговорив. Він закидав посланців Абая запитаннями про його здоров’я, розпитував, як він тепер живе, що робить.

Тим часом перед гостями розстелили скатерку, з’явилася велика дерев’яна миска з «міським» кумисом,— таким міцним, що аж у голову вдаряло. Розмова пожвавішала, стала загальною.

Але Жиренше, Кунту, Бейсембі й особливо Уразбай трималися насторожено. Несподіваний приїзд сипів і друзів Абая павів їх на тривожні думки. Пошана, яку Абай виявив Базарали, приславши по нього найближчих людей, вразила їх. За своєю звичкою бачити в усьому потаємну ціль, вони зробили з цього свої висновки. Проте не наважилися вголос осудити Абая і тільки переглядалися один з одним.

Найпідозрілішою їм здалася поява тут Шубара. Для них було цілком ясно, що Такежан, Ісхак, Майбасар, які свого часу добилися заслання Базарали, могли вбачати в його поверненні тільки недобре для себе. Уразбай уже знав, що вони дуже перелякалися,