Читати книгу - "Снаф"

Спалахує світло, вгорі й трохи збоку. Двері нагорі сходів розчахуються, й у прорізі з’являється темний силует. «Джентльмени, — вимовляє силует, — мені потрібні такі номери…»

І моя рука в повітрі, я все ще клацаю пальцями, гукаючи на допомогу.

Розділ 14

Містер 72

Насправді те, що я розповів містеру Бакарді, було далеко не все. Навіть не півісторїї. Коли я вперше завантажив відео з Кессі Райт, я хотів побачити, як вона, наприклад, плете яку-небудь звичайнісіньку річ, не знаю там, з прядива. Або, може, хотів дивитися, як вона щось готує на пательні або ще щось на плиті. Хоча б, скажімо, читає книжку в кріслі біля лампи, не облита при цьому галонами гарячої сперми.

На тих форумах і в чатах, де фани публікують подробиці про кожну родимку чи вію Кессі Райт, про кожен колір помади, яким вона фарбується, хлопці розбирають кожен мінет так, ніби це їхнє домашнє завдання на додатковий бал у коледжі. Кессі Райт народилася в Міссоулі, штат Монтана. Її батьки — Елвін та Ленні Райт. Тепер мешкають у Ґрейт-Фолз. І справді, у Кессі була дитина, від якої вона відмовилася дев’ятнадцять років тому.

Я нипав Інтернетом у пошуках Кессі, яка пилососить килим. Веде машину. Одягнену і без усяких штук, застромлених усередину неї.

Я переказував деякі гроші поштою, але нічого не приходило навзамін. Зрештою в першій посилці, яку я отримав, була кишенькова вагіна Кессі Райт, обмежений преміум-тираж, нумероване видання. Номер 4200. Музейна якість. М’ятний смак. Вона була досить мала для того, щоб я носив її до школи в кишені джинсів та лівою рукою досліджував її бганочки та м’яке волосся. На уроці сучасної американської культури я сидів у задньому ряду, а пальці моєї лівої руки читали її наосліп, глибоко в кишені, поки я не вивчив кожну зморшку та западинку напам’ять. Спитайте мене, яка столиця штату Вайомінг або Фенікс, і я знизаю плечима. Але спитайте в мене будь-що про вульву Кессі Райт, і я зможу намалювати вам мапу.

Ця кишенькова вагіна — можна притиснути клітор, і він вистрибне. Тоді можна знову сховати його під каптур. Я міг робити це, поки пальці не перетворювалися на червоне місиво, ледь не кровоточили. Я спав із її вагіною під подушкою.

Вчитель, що читав нам предмет «Динамика науки», містер Харлан, — одного дня, віддаючи мені роботу, він помітив мозолі на моїх пучках, потріскані, темно-рожеві, та спитав, чи не вчуся я грати на гітарі. Ну, не знаю. Скажімо так: ці дні та тижні безперервного задоволення вагіні Кессі Райт теж не йшли на користь.

Дивлячись на 600 мужиків, які тут сьогодні тусуються, залишається тільки сподіватися, що оригінал витриваліший за свою латексову копію. Коли вагіна стала розвалюватися, я став збирати свої гроші за доставку газет, доки не зміг замовити уживану копію грудей Кессі Райт. Я зміг дозволити собі тільки ліву, але кожен скаже вам, що це краща з двох. Звісно, вона завелика і для кишені, і для зберігання під подушкою. Вона завелика для будь-чого, крім обростання пилом під ліжком.

Тож я накопичував кошти. Я здавав пляшки з-під содової. Я вигулював собак. Мив машини. Згрібав листя.

Цю частину я не оповів містеру Бакарді. Хіба я зміг би?

Узимку я відгрібав сніг. Вигрібав чорну, смердючу гидоту з ринв на дахах. Купав сенбернарів. Я вішав різдвяні гірлянди та підрізав живоплоти.

По ночах я мняцкав свою фальшиву грудь. Терся губами об запилюжений сосок. Лизав його. Пощипував його двома пальцями, доки не засинав.

Я зливав та міняв масло у величезних чотири-дверках з автоматами, у машинах старих леді. Якщо тобі потрібні гроші на копію Кессі Райт, реалістичну секс-ляльку в повен зріст, ти стаєш безправним рабом кожної старої леді в містечку. Навіть не знаю.

Я стукався в двері від імені ЮНІСЕФ, і ці голодні, поточені глистами діти в Бангладеш не побачили ані цента з тридцяти баксів, які пожертвували мені люди.

У той день, коли поштою прислали велику коричневу коробку, моя прийомна мама подзвонила мені до школи та запитала, чи можна її відкрити.

Скажімо так: я запанікував. Я зліпив найгіршу брехню, яку могла зліпити дитина. Я сказав їй: ні. Я сказав, що це подарунок — особливий, таємний різдвяний подарунок, який я замовив навмисне, щоб її здивувати.

По телефону я чув, як моя прийомна мама потрусила коробку. Вона сказала: «Така важка». Вона сказала: «Сподіваюся, ти не витратив на це купу грошей».

Сором мені, сором.

Ці газони, які я косив, собаки, яких вигулював, машини, які мив, — усе це, сказав я своїй прийомній мамі, було для того, щоб купити їй найкращий на світі подарунок, подарунок її мрії, бо вона така неймовірна, прекрасна, любляча, незрівнянна матуся.

І в телефоні її розім’яклий голос проказав: «О, Дарине, ну навіщо ти…»

Коли я прийшов додому, пакунок стояв на моєму ліжку. Важчий, ніж здавалося спершу, щось середнє між великим бібліотечним словником та сенбернаром. Моя прийомна мама пішла до свого цеху з прикрашання тортів, а мій прийомний тато був ще на роботі. Один у цілому домі, я роздер коробку, і всередині лежало щось згорнуте — обкладене пенопластовими кульками, ніби рожева мумія. Шкірясте та зморшкувате, наче торф’яна мумія з журналу «Нешнл джіогрефік».

На онлайновому аукціоні вона продавалася як цілковито нова, цнотлива, — але білява перука тхнула пивом, волосся було кущистим, бо подекуди повисмикувалося. Внутрішній бік обох стегон був липким. Груди — масними. На одній ступні я знайшов таку пипку, як на пляжних м’ячах. Ну, щоб її надувати.

Я розгорнув її на своєму ліжку та почав дмухати.

Я дмухав, і її груди надималися, опадали, знову надималися. Дмухав, і деякі зморшки розгладжувалися, але потім поверталися знов. Я дмухав їй у ступню, поки в очах не забігали вогники.

Просто в цю мить, тут і тепер, я чекаю, поки вигукнуть мій номер, повз проходить дівчина з секундоміром, і я викидаю руку. Щоб змусити її зупинитися, я торкаюся її ліктя, самісінькими пальцями чіпляю її під лікоть і питаю, чи це правда. Те, що говорить хлопцям містер Бакарді. Кессі Райт справді може сьогодні померти?

«Вагінальна емболія», — каже дівчина. Вона дивиться на мене, потім її очі знову опускаються до аркуша з іменами. Пробігаючи ручкою по списку, вона ставить галочку біля одного хлопця.