Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."

Вночі прибула делегація від Добрармії з умовами миру та спільної боротьби проти червоних. Признавались відверто, що не мають прихильності населення, але мають багато зброї, якою хочуть з нами поділитися. Ще перед світанком я скерував делегацію в напрямку Канева, додавши конвой у 20 козаків з хорунжим [Олександром] Богаєвським, щоб доганяли штаб армії.

25 січня. Тільки почало світати, а вже кінні сотні та гарматники висипались на річку рятувати гармату. Прорубавши лід від самого берега, разом із селянами притягнули гармату по дну річки до берега.

По обіді полк рушив далі. Ночували в селі Станкувате. Мороз до 20°.

26 січня. Тільки почало світати, а полк уже вирушив у напрямку Добровеличківки. Козаки один одному труть лиця та носи снігом. Десятки з обмерзлим обличчям. По дорозі отримали вісті, що Добровеличківку зайняли большевики. Висланий роз'їзд після перестрілки відійшов. Звернули ми з великого шляху і заночували в с. Липняжка.

27 січня полк помандрував у напрямку Якимівки, куди й прибули надвечір, здолавши понад ЗО кілометрів за 22° морозу та при зустрічному вітрі.

28 січня. Спочинок. Полк перечікує завірюху. О годині 10-й ~ тривога. Селяни повідомили, що до села Янополя прийшла ворожа кіннота силою до 200 шабель. Вислано 4-ту сотню назустріч. Полк — у готовності. Надвечір повернулася сотня, не зустрівши ворога. Чорні лишаються на місці, аби відпочити та перечекати завірюху.

29 січня. Нарешті завірюха припинилась. О 7-й годині полк вирушив. Пройшовши 15 кілометрів, ми затрималися в с. Петрів Острів, що за 3 км від цукроварні Ярошівка. Нарешті дістали вісті про наших. Три дні тому тут брала цукор Київська дивізія. Поповнили ми й запас цукру.

30 січня. Полк рушив по слідах Київської дивізії. Мороз не давав сидіти на конях. Усе обмерзло, але я постановив якнайскоріше приєднатись до своїх. У с. Мокра Калигірка — двогодинний відпочинок і — далі в дорогу. Вночі о годині 11-й перейшли залізницю Цвіткове — Христинівка. Опівночі розташувались у с. Княжа, зробивши перехід у 75 км, і то у тріскучий мороз. Селяни повідомили, що пару днів тому тут проходили червоні, які стверджували, що Українська армія перейшла на їхній бік.

1 лютого. Мороз. Схід увесь червоний. Рушили в дорогу. Пройшовши понад 20 кілометрів, затримались у с. Вільшана ночувати. З цікавістю розглядали козаки це історичне місце. Образи Яреми і красуні Титарівни поставали в пам'яті.

2 лютого — день спочинку. Козаки гуляють на весіллях. Дівчата й парубки увихаються по вулицях. Спів, танці. Вбрання на селянах — винятково староукраїнське.

3 лютого о 6-й годині полк рушив далі. Треба зробити великий перемарш, бо маю відомості від селян, що хорунжий Богаєвський із делегацією біло-Москалів наздогнав отамана [Юрка] Тютюнника. їхали цілий день, роблячи по селах короткі перепочинки. Пізно ввечері затрималися за 3 версти від залізниці Корсунь — Сміла. Коні й люди перемучені. Підкріпившись, рушили далі. Переїхали залізницю і о 2-й годині ночі прибули в село Черепин. Виставивши навколо варту, поснули сном праведників.

На другий день пішли далі. Пройшли села Деренковець та Драбівку. Селяни цих сіл озброєні. Мали досить рушниць, кулеметів, а на площі Драбівки стояли дві гармати. Між собою пов'язані телефоном. Усе це велось під прапором Самостійної України. Полк щиро вітали й запрошували до хат. Радісно було чути й бачити працю національно свідомих людей. Рушили далі і під вечір в с. Кумейки нарешті догнали своїх — 5-й кінний полк Київської дивізії. Похід продовжували далі. На ніч розташувались у с. Плевахи, за 7 км від Дніпра. Зробили понад 60 кілометрів одним маршем.

5 лютого — спочинок. Я вислав фуражирів на Полтавщину, в Золотоніський повіт. Настрій у всіх підвищений, козаки з цікавістю поглядають у бік Полтавщини, бо в полку більшість старшин і козаків Полтавці і два роки як з дому. Ввечері повернулися фуражири, які розповідали легенди про вареники та галушки, котрими їх частували на Полтавщині. Дводенний спочинок у Плевахах. Надворі страшний мороз, якому всі раді, бо він скує Дніпро.

7 лютого полк заночував у с. Лозівок. Другого дня перейшли в Байбузи, де і простояли два дні. В цей час вдалося пов'язатися зі штабом армії, з якого отримано наказ підпорядкуватися отаманові Тютюнникові до з'єднання з рештою війська. Полк Чорних запорожців і Мазепинський кінний полк зводяться у бригаду, яку я мав очолити.

Бій під Смілою

О 7-й годині вечора полки зібралися на майдані в с. Байбузи і вишикувалися в такому порядку: штаб отамана [Юрка] Тютюнника, 5-й Київський кінний полк, Чорний полк із батареєю і Мазепинський полк. Із великого шляху весь загін звернув на малопомітну доріжку чорного лісу (тобто мішаного, темного. — Ред.). 25 кілометрів зробили полки за ніч по неможливому шляху. Коні падали, тачанки перевертались, але ніщо не могло затримати нашого руху. На ранок, перейшовши чорний ліс, загін затримався на короткий спочинок у с. Дубіївка. Цей перехід надовго лишиться в пам'яті, бо гармату, кулемети та обоз — майже на всьому шляху — довелося виносити на руках, бо на кожному кроці були ями, повалені дерева, розвалені містки та річки з тонким льодом, який провалювався під кіньми та людьми.

Мороз лютий, а багато козаків погано одягнені. Найбільше шкода хворих козаків, що їхали за полком на возах.

Після короткого відпочинку в с. Дубіївка рушили далі. В Дубіївці мене викликав отаман Тютюнник, від якого отримав наказ: бригада має зайняти ст. Бобринську і Смілу, обійшовши їх з південного сходу. Перед бригадою маршує 5-й полк на Білозір'я — Сміла. Обхід почали з Білозір'я. По годинному марші ввійшли до містечка, де вже порядкували сотні 5-го полку, командир якого зазначив, що Смілу теж зайняли його кіннотники.

Не маючи підстави не вірити командирові 5-го полку і щоб не робити зайвих 12–15 км на обхід, як того жадав отаман Тютюнник, я вирішив іти найкоротшою дорогою. За версту до Сміли на чолі 2-ї сотні виїхав уперед. На краю міста стояли два типи з рушницями, які на моє запитання, якого вони полку (був певний, що це козаки 5-го полку), відповіли:

— Сапьорноґо батальйона.

Як видно, нас прийняли за своїх, бо на всі питання охоче відповідали. В заставі було 18 кацапчуків, яких 2-га сотня перерубала. Виявилося, що місто захопив сильний відділ червоноармійців. Вертатись, аби виконувати наказ отамана Тютюнника, пізно. Треба було діяти. Я наказав Мазепинцям зайняти ст.