Читати книгу - "Крізь час. Темна Вежа II"

Сюзі Дуглас робила останнє оголошення перед посадкою, звертаючись до підопічних із проханням погасити сигарети, повідомляючи їм, що вони мусять сховати речі, які дістали раніше, що в аеропорту їх зустріне представник компанії «Дельта», наказуючи їм перевірити і переконатися, що митні декларації і посвідчення громадянина при них, кажучи, що зараз треба зібрати всі чашки, склянки і навушники.

«Дивно, що нам не треба перевіряти, чи вони не обпісялися», — відсторонено подумала Джейн. Вона відчула, як довкола нутрощів, міцно їх стискаючи, обмотується її власний сталевий дріт.

— Займися моїми, — попросила Джейн, коли Сюзі повісила мікрофон.

Сюзі глянула на термос і перевела погляд на обличчя Джейн.

— Джейн? Тобі погано. Ти біла, немов…

— Зі мною все гаразд. Прошу, займися ж моїми. Я поясню, коли ти повернешся. — Джейн ковзнула поглядом по відкидних кріслах біля лівого виходу. — Я хочу поспостерігати.

— Джейн…

— Ну ж бо, займися моїми пасажирами.

— Добре, — відповіла Сюзі. — Гаразд, Джейн. Без проблем.

Джейн Дорнінг сіла у відкидне крісло, що стояло найближче до проходу. Вона тримала термос у руках і не збиралася застібати паси безпеки. Щоб тримати термос під повним контролем, обидві руки мусили бути вільними.

«Сюзі думає, що в мене поїхав дах».

Джейн сподівалася, що саме так воно і є.

«Якщо капітан Макдональд здійснить жорстку посадку, у мене всі руки будуть в пухирях».

І все ж вона ризикне.

Літак знижувався. Чоловік у кріслі ЗА, з очима двох відтінків і блідим обличчям, зненацька нахилився і дістав з-під сидіння дорожню сумку.

«Починається, — подумала Джейн. — Зараз він вийме звідти гранату чи автомат, чи що там у біса в нього є».

Щойно побачивши це, вона збиралася скинути червону кришку з термоса в руках, що трохи тремтіли, і один із друзів Аллаха буде дуже-дуже здивований, коли йому доведеться кататися з обвареним обличчям на підлозі у проході літака авіарейсу 901 компанії «Дельта».

Чоловік у кріслі ЗА розстебнув «блискавку» на сумці.

Джейн приготувалася.

3

Стрілець подумав, що цей чоловік, хай навіть і в'язень, мабуть, краще знається на мистецтві виживання, ніж будь-хто з тих, кого він бачив у повітряному диліжансі. Інші в більшості своїй були гладкими створіннями, та навіть ті, що були схожі на здорових, мали вигляд вразливих і незахищених, обличчя зіпсутих і розбещених дітей, обличчя чоловіків, що стануть на бій (врешті-решт), але перш ніж це зробити, скиглитимуть і рюмсатимуть без угаву; і навіть якщо випустити їхні кишки їм на взуття, то останнім виразом стане не лють чи страждання, а тупе здивування.

В'язень був кращий за них… та все ж недостатньо сильний. Зовсім не сильний.

Жінка-військова. Вона щось бачила. Не знаю що, але вона точно зрозуміла: щось не так. Вона пантрує його не так, як решту пасажирів.

В'язень сів. Подивився на книжку в тонкій обкладинці, яку про себе називав «Жур-гнав», хоча Роланда ні краплі не цікавило ані те, хто такий Жур, ані те, кого він гнав. Стрілець не хотів дивитися на книжку, попри всю дивовижність таких штук. Він хотів бачити жінку у військовій формі. Спокуса вийти вперед і перебрати на себе контроль була дуже сильною, але він переборов її… принаймні, поки що.

В'язень кудись їздив і отримав там порошок. Не той порошок, який він сам вживав, і не той, що так потрібен для лікування хворого стрільця, а той, що за нього люди відвалюють купу грошей, тому що він заборонений законом. Він збирався віддати порошок своєму братові, а той — чоловікові на ім'я Балазар. Оборудку буде завершено, коли Балазар в обмін на нього віддасть їм порошок, який приймають вони, — тобто в разі, якщо в'язень зможе правильно виконати не відомий стрільцеві обряд (у настільки дивному світі, як цей, просто мусить бути багато дивних ритуалів). Називався він «Проходження Митниці».

Але жінка бачить його.

Чи може вона перешкодити йому Пройти Митницю? Роланд подумав, що, мабуть, на це питання можна дати ствердну відповідь. А що тоді? Тюрма. А якщо в'язень потрапить у тюрму, то можливості дістати ліки, потрібні його зараженому тілу, що вже помирало, не буде.

«Він мусить Пройти Митницю, — подумав Роланд. — Мусить. І мусить піти зі своїм братом до того чоловіка, Балазара. Вони так не домовлялися, братові це не сподобається, але він повинен це зробити».

Бо чоловік, що має справу з дурманом, повинен або знати людину, яка лікує хворих, або сам бути такою людиною. Людиною, що може вислухати скаргу, а потім… можливо…

«Він неодмінно мусить Пройти Митницю», — подумав стрілець.

Відповідь була такою геніально простою, до того ж лежала так близько, що він мало не випустив її з поля зору. Авжеж, Пройти Митницю буде важко саме через той порошок, який в'язень збирався провезти. Мабуть, там є якийсь Оракул, до якого звертаються, якщо людина виглядає підозріло. Інакше, здогадався Роланд, церемонія Проходження була б елементарно простою, як перетин кордону дружньої держави у його власному світі. Варто було лише присягнути на вірність монархові тієї держави, та й то суто символічно, — і мандрівника пропускали.

Він мав змогу проносити речі зі світу в'язня до свого власного світу. Доказом цьому став брутербот із рибою-днецем. Він винесе пакети з порошком так само, як забрав брутербот. В'язень Пройде Митницю. А потім Роланд поверне порошок.

А зможеш?

Ох, це питання досить сильно стривожило його, та так, що він навіть забув про воду внизу, на яку дивився… вони перелетіли через щось схоже на неозорий океан і зараз повертали до узбережжя. Вода все наближалася і наближалася. Повітряний диліжанс спускався (Едді лише кинув неуважний погляд, але стрілець був у такому захваті, немов дитина, що вперше бачить снігопад). Він знав одне — забирати речі з цього світу він міг. А от повертати їх… Поки що це була таємниця, яку невдовзі доведеться розкрити.

Стрілець сягнув у кишеню в'язня і зімкнув його пальці на монеті.

А потім вийшов через двері.

4

Він сів, і птахи розлетілися геть. Цього разу вони не наважилися підібратися до нього ближче. Йому було боляче. Тіло знемагало від запаморочення й лихоманки… і все ж невелика порція їжі створила диво й повернула його до життя.

Він подивився на монету, яку цього разу проніс із собою. Схожа на срібну, але червонувата барва по краях свідчила про те, що насправді монета зроблена з якогось менш