Читати книгу - "Енеїда"

Частенько ноги скрізь і руки,

І тімениці вигризав.

Царівна часто з ним ігралась,

Сама цариця любовалась,

А цар то часто годував.

78 Троянці, в роги затрубивши,

Пустили гончих в чагарі,

Кругом болото обступивши,

Бичами ляскали псарі;

Як тілько гончі заганяли,

Загавкали, заскавучали,

То муцик, вирвавшись надвір,

На голос гончих одізвався,

Чмихнув, завив, до них помчався.

Стременний думав, що то звір.

79 «Атю його! гуджга!» — і крикнув,

І з свори поспускав хортів;

Тут муцик до землі прилипнув

І дух від ляку затаїв;

Но пси, донюхавшись, доспіли,

Шарпнули муцика, із’їли

І посмоктали кісточки.

Як вість така дойшла до няньки,

То очі вип’яла, як баньки,

А з носа спали і очки.

80 Осатаніла вража баба

І крикнула, як на живіт,

Зробилась зараз дуже слаба,

Холодний показався піт,

Порвали маточні припадки,

Істерика і лихорадки,

І спазми жили потягли;

Під ніс їй клали асафету,

І теплую на пуп сервету,

Іще клістир з ромну дали.

81 Як тілько к пам’яти вернулась,

То зараз галас підняла;

До неї челядь вся сунулась

Для дива, як ввесь світ кляла;

Потім, схвативши головешку

І вибравшись на добру стежку,

Чкурнула просто до троян;

Всі куріні їх попалити,

Енея заколоть, побити

І всіх троянських бусурман.

82 За нею челядь покотила,

Схвативши хто що запопав:

Кухарка чаплію вхопила,

Лакей тарілками шпурляв;

З рублем там прачка храбровала,

З дійницей ричка наступала,

Гуменний з ціпом скрізь совавсь;

Тут рота косарів з гребцями

Йшли битись з косами, з граблями,

Ніхто од бою не цуравсь.

83 Но у троянського народу

За шаг алтина не проси;

Хто москаля об’їхав зроду?

А займеш — ноги уноси.

Завзятого троянці кшталту,

Не струсять нічийого ґвалту

І носа хоть кому утруть;

І няньчину всю рать розбили,

Скалічили, розпотрошили

І всіх в тісний загнали кут.

84 В сіє-то нещасливе врем’я

І в самий штурхобочний бой,

Троянське і латинське плем’я

Як умивалося мазкой,

Прибіг гінець з письмом к Латину,

Нерадосну привіз новину,

Князь Турн йому війну писав;

Не в пир, бач, запрошав напитись,

А в поле визивав побитись;

Гінець і на словах додав:

85 «Царю Латине неправдивий!

Ти слово царськеє зламав;

Зате узол дружелюбивий

Навіки з Турном розірвав.

Од Турна шмат той однімаєш

І в рот Енеєві соваєш,

Що Турнові сам обіщав.

Виходь же завтра навкулачки,

Відтіль полізеш, мабуть, рачки,

Бодай і лунь щоб не злизав».

86 Не так розсердиться добродій,

Коли пан возний позов дасть;

Не так лютує голий злодій,

Коли немає що украсть;

Як наш Латин тут розгнівився

І на гінця сього озлився,

Що губи з серця покусав.

І тілько одповідь мав дати

І гнів царський свій показати,

Посол щоб Турнові сказав;

87 Як виглянув в вікно зненацька,

Прийшов Латин в великий страх;

Побачив люду скрізь багацько

По улицях і всіх кутках.

Латинці перлися товпами,

Шпурляли вгору всі шапками,

Кричали вголос на ввесь рот:

«Війна! Війна! против троянців,

Ми всіх Енеєвих поганців

Поб’єм — іскореним їх род».

88 Латин старий був не рубака

І воюватись не любив,

Од слова смерть він, неборака,

Був без душі і мов не жив.

Він стичку тілько мав на ліжку,

Аматі як не грав під ніжку,

І то тогді, як підтоптавсь;

Без того ж завжде був тихенький,

Як всякий дід старий, слабенький,

В чужеє діло не мішавсь.

89 Латин, і серцем, і душею

Далекий бувши од війни,

Зібравшись з мудростю своєю,

Щоб не попастись в кайдани,

Зізвав к собі панів вельможних,

Старих, чиновних і заможних,

Которих ради слухав сам;

І виславши геть-преч Амату,

Завів їх всіх в свою ківнату,

Таку сказав річ старшинам:

90 «Чи ви од чаду, чи з похмілля?.

Чи чорт за душу удряпнув?

Чи напились дурного зілля,

Чи глузд за розум завернув?

Скажіть — з чого війна взялася?

З чого ся мисль вам приплелася?

Коли я тішився війной?

Не звір я — людську кров пролити,

І не харциз, людей щоб бити,

Для мене гидкий всякий бой.

91 І як війну вести без збруї,

Без війська, хліба, без гармат,

Без грошей?.. Голови ви буї!

Який вас обезглуздив кат?

Хто буде з вас провіянтмейстер,

Або хто буде кригсцальмейстер,

Кому казну повірю я?

Не дуже хочете ви битись,

А тілько хочете нажитись,

І буде все біда моя.

92 Коли сверблять із вас у кого

Чи спина, ребра, чи боки,

Нащо просити вам чужого?

Мої великі кулаки

Почешуть ребра вам і спину;

Коли ж то мало, я дубину

Готов на ребрах сокрушить.

Служить вам рад малахаями,

Різками, кнуттям і киями,

Щоб жар воєнний потушить.

93 Покиньте ж се дурне юнацтво

І розійдіться по домах,

Панове виборне боярство;

А про війну і в головах

Собі ніколи не кладіте,

А мовчки в запічках сидіте,

Розгадуйте, що їсть і пить.

Хто ж о війні проговориться

Або кому війна присниться,

Тому дам чортзна-що робить».

94 Сказавши се, махнув рукою

І зараз сам пішов з ківнат

Бундючно-грізною ходою,

Що всякий був собі не рад.

Пристижені його вельможі

На йолопів були похожі,

Ніхто з уст пари не пустив.

Не швидко бідні схаменулись

І в ратуш підтюпцем сунулись,

Уже як вечір наступив.

95 Тут думу довгую держали.

І всяк компонував своє,

І вголос: грімко закричали,

Що на Латина всяк плює

І на грозьбу не уважає.

Війну з Енеєм начинає,

Щоб некрут зараз набирать;

І не просить щоб у Латина

З казни його ані алтина,

Боярські гроші шафовать.

96 І так, латинь заворушилась,

Задумав всяк побить троян;

Відкіль та храбрість уродилась

Против Енеєвих прочан?

Вельможі царство збунтовали,

Против царя всіх наущали;

Вельможі! лихо буде вам.

Вельможі! хто царя не слуха,

Таким обрізать ніс і уха

І в руки всіх оддать катам.

97 О музо, панночко парнаська!

Спустись до мене на часок;

Нехай твоя научить ласка,

Нехай твій шепчеть голосок,

Латинь к війні як знаряжалась,

Як армія їх набиралась,

Який порядок в війську був;

Всі опиши мундири, збрую

І казку мні скажи такую,

Якой іще ніхто не чув.

98 Бояри вмиг скомпонували

На аркуш маніхвест кругом,

По всіх повітах розіслали,

Щоб військо йшло під коругов;

Щоб голови всі обголяли,

Чуприни довгі оставляли,

А ус в півлокоть би тирчав;

Щоб сала і пшона