Читати книгу - "Молдавські народні казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А Вестра посмутніла й каже Дафінові:
— Ми не зможемо вийти з цього краю, поки не випросимо дозволу в чорта. Піди до нього, попроси за себе й за мене.
Пішов Дафін через яри, долини, через круті гори й скелі до чортового замку.
Увійшов у хороми й каже рогатому:
— Добрий день, чорте!
— Добрий день, — відказав той і запитав: — Чого, нікчемо, ти прийшов до моєї господи?
— Хочу випросити в тебе Вестру.
— Коли зробиш те, що звелю, — візьмеш її, а ні — прощайся з світом.
— Кажи, нечистий. Зроблю все, що звелиш.
— Прийди до мене ввечері.
Прийшов Дафін увечері до нечистого. Той вийшов надвір, показав рукою на захід і спитав Дафіна:
— Що ти там бачиш?
— Край землі,— відповів юнак.
— А на півдні?
— Те саме.
— Отож, як хочеш взяти Вестру, то все це поле з одного краю землі по другий мусиш за ніч зорати, засіяти пшеницею, пшениця мусить вирости, маєш її вижати, скласти в копи, потім змолотити, провіяти, змолоти й до схід сонця принести мені свіжий хліб на сніданок.
Тяжко засумував Дафін і, поки не стемніло, пішов до Вестри й почав скаржитися.
— Не журися, все буде як слід, — заспокоїла його Вестра.
Глянула вона понад гори, свиснула зі всієї сили — і звідусіль почали вилазити чорти. Їх було так багато, що аж земля вгиналась. Вестра покликала їх до себе й наказала:
— До ранку мусите зорати землю, що розкинулась від замку найнечистішого на захід і на південь, засіяти ріллю пшеницею, вижати пшеницю, змолотити, змолоти і до схід сонця принести мені свіжий хліб. Зрозуміли?
— Так, так! — гукнули чорти, і взялись вони до діла — все в руках їх закипіло. Ті орали, ті боронували. Ті сіяли, а ті, ставши навкарачки, дихали, щоб зігріти землю й стебло.
Швидко виріс чудовий лан пшениці. Перед світанком пшениця достигла.
Одні чорти взялися жати, інші молотити. Ті понесли до млина, а інші розтопили піч. Ранесенько принесли Вестрі свіжий хліб.
Узяв Дафін хлібину на білий рушник і поніс до нечистого.
— Виконав я, чорте, твоє веління. Ось хліб.
Глянув чорт на захід і на південь та й засмутився, потім узяв хліб і повів Дафіна до однієї кімнати, в якій лежала зброя.
— Вибери собі тут рушницю, бо підеш на полювання. Завтра ти після полудня повинен убити в моєму дворі зайця. Тільки в мене в дворі. Зрозумів?
— Зрозумів, — сказав Дафін і веселий пішов до Вестри.
— Ти чого такий веселий? — спитала дівчина.
— Чого ж мені сумувати, коли чорт здурів — звелів мені убити зайця у нього на подвір’ї.
— Не радій, Дафіне, це буде не звичайний заєць, а сам чорт зробиться зайцем, а рушниця не стрілятиме. Не біжи за ним, бо не здоженеш, а сядь біля дверей палацу й чекай. Я ж зроблюся мисливським собакою і знайду його, хоч де б він заховався. Потім гонитиму його по подвір’ю. Коли буде зайцю нікуди втекти, він намагатиметься вбігти в палац, ти мусиш спіймати його і зі всієї сили вдарити об поріг.
Другого дня опівдні сів Дафін біля дверей чортового палацу, а мисливський собака кинувся за зайцем — ось-ось здожене, схопить його зубами. Бачить вухань, що не зможе врятуватися, біжить до дверей палацу, а Дафін хап його за вуха та головою об поріг. Заєць почав кричати. На крик вийшла чортиця. Як побачила, що заєць в руках у юнака, гримнула:
— Що ти робиш, Дафіне?!
— Мене нечистий примусив упіймати зайця і вбити. Я виконую його волю. Зараз уб’ю зайця й принесу варити.
— Не вбивай його, — попросила чортиця, — дай мені живим, я сама його задушу і засмажу.
— Не можу віддати цього зайця, бо маю принести його чортові.
— Як же ти йому віддаси, коли його зараз нема? Повернеться тільки ввечері. Давай зайця, я засмажу, а ввечері прийдеш і ти поїсти.
Дафін віддав їй зайця і пішов відпочивати, щоб увечері навідатися до палацу й заячини покуштувати.
Прийшов увечері, а заєць уже зробився чортом. Прийняв Дафіна, вгостив, навіть вдавав із себе веселого, хоч був з перев’язаною головою, з синцями під очима. Ледве рознімаючи рота, сказав, що віддасть Вестру, тільки треба завтра прийти і впізнати її між дівчатами.
— Гаразд, — сказав Дафін і пішов, усміхаючись від радості.
— Ти чого всміхаєшся? — спитала його Вестра.
— Таж чорт сказав, що я візьму тебе!
— Дорогий Дафіне, тут плакати треба, а не сміятися! Завтра ти мусиш мене впізнати серед ста десяти дівчат, точнісінько таких, як я. Як же ти впізнаєш?
— Хай їх буде стільки, як листя на деревах і трави на землі, все одно тебе впізнаю.
— Краще послухай, що я тобі скажу. Глянеш усім тим дівчатам в очі, в котрої побачиш сльозу, ту бери.
Другого дня пішов Дафін у палац. Чорт
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молдавські народні казки», після закриття браузера.