Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Маргрет, Лені і М. в Д. просто молилися на Генріха Г., тому авт. і в цьому випадку довелося шукати об'єктивнішої інформації; він її одержав тільки від двох священиків-єзуїтів з пергаментною шкірою. Обом їм за сімдесят років, обидва в однакових редакційних кімнатах, аж сизих від диму з їхніх люльок, вичитували рукописи, хоч і для двох різних часописів, але на ту саму тему («Де вихід — зліва чи справа?»), один француз, другий німець (а можливо, й швейцарець), перший посивілий блондин, другий посивілий брюнет; обидва мудрі, доброзичливі, хитрі, людяні; обидва на запитання авт. вигукнули: «А, Груйтен, Генріх!» (буквально те саме, ті самі слова, так само складені в речення, навіть паузи між словами ті самі, бо француз також розмовляв німецькою мовою), обидва відклали свої люльки, відхилились на спинки стільців, відсунули рукописи, похитали головами, тоді покивали, ніби щось згадуючи, глибоко зітхнули й почали розповідати; тут кінчається цілковита й починається тільки часткова тотожність. Оскільки авт. одного добродія розшукав у Римі, а другого поблизу Фрайбурга, довелося телефоном з чималої відстані домовлятися про термін зустрічі і не обійшлося без чималих видатків, про які треба сказати, що, врешті, вони не виправдали себе, коли не брати до уваги «чисто людської цінності» таких зустрічей, але її, либонь, можна було осягнути й дешевшим коштом. Бо обидва добродії тільки додавали ореола покійному Генріхові Г. Один добродій, француз, сказав: «То був щирий німець, справжній німець і такий шляхетний». Другий мовив: «Він був такий шляхетний, дуже шляхетний і справжній німець». Щоб спростити звіт, називатимемо цих добродіїв, поки вони ще будуть нам потрібні, ініціалами Є. (єзуїт) І і Є. II. Є. І: «Такого розумного й обдарованого учня в нас більше не було за цілих двадцять п'ять років». Є ІI «За цілих двадцять вісім років у нас більше не було такого обдарованого й розумного вихованця». Є. І: «То був другий Клейст». Є. II: «То був другий Гельдерлін». Є. І:«Ми ніколи навіть не пробували намовляти його до духовного сану». Є. II: «Спроб намовити його вступити в орден ніколи не було». Є. І: «Це було б просто марнотратство». Є. II: «Навіть капітул ордену був проти цього». Коли авт. спитав про оцінки Генріха Груйтена, Є. І сказав: «Суцільні п'ятірки, навіть із фізкультури, і то не якісь там вимучені. Але всі його вчителі боялися тієї хвилини, коли йому довелося б вибирати собі фах». Є. II: «Звичайно, свідоцтво було дуже добре, згори донизу самі п'ятірки. Але що з нього вийшло б? Ми всі боялися за нього!» Є. І: «Чи дипломат, чи міністр, чи архітектор, чи вчений-юрист, але в усіх випадках він був би поетом». Є. II: «Великий учений, великий митець, великий... ну, а поетом він став би в усіх випадках». Є. І: «Тільки для одного він напевне не годився: для служби в армії. Шкода було б марнувати для цього такий талант». Є. II: «Тільки не солдат, це було не для нього». Є. І: «А він став солдатом». Є.II: «А вони зробили з нього солдата».

З'ясовано, що цей Генріх, діставши довідку про освіту, яку величають атестатом зрілості, за період з квітня 1939 до кінця серпня того ж таки року мав дуже небагато можливостей застосувати свої знання, а може, й не хотів їх застосовувати. Разом зі своїм двоюрідним братом він відбував службу, відому під скромною назвою «імперська трудова повинність», і від травня 1939 року йому часом давали відпустку з 13.00 у суботу до 24.00 у неділю; з тих дарованих йому тридцяти п'яти годин на тиждень він вісім годин загалом проводив у поїзді, а решту — двадцять сім — використовував на те, щоб піти з сестрою і двоюрідним братом на танці, трохи пограти в теніс, кілька разів попоїсти в родинному колі, десь чотири чи п'ять годин поспати і години зо дві чи зо три посперечатися з батьком, що ладен був зробити для сина все, буквально все — і зробив би,— щоб урятувати його від того випробування, відомого в Німеччині під назвою «військової повинності», яке на нього чекало,— та Генріх не захотів. Є свідки, що за щільно зачиненими дверима їдальні, під якими тихо скиглила пані Груйтен, між ними відбувалися бурхливі сцени; Лені туди не допускали, і єдина М. в. Д. засвідчує, що одного разу добре вчула Генріхів вигук: «Я теж хочу бути лайном, лайном і ще раз лайном, більше нічим». Оскільки Маргрет певна, що вона двічі пила з Генріхом каву в серпні, і оскільки нам сказали (цього разу, як виняток, Лені), що першу відпустку він дістав тільки наприкінці травня, можна з певністю вирахувати, що Генріх загалом побував дома сім разів, отже, приблизно сто вісімдесят дев'ять годин, з яких двадцять чотири згаяв на сон і десь годин чотирнадцять — на сварки з батьком. Ми полишаємо читачеві самому вирішити, чи можна вважати Г. улюбленцем долі. Все-таки він двічі пив каву з Маргрет. А через кілька місяців провів із нею цілу ніч. Шкода, що, крім цього «Я теж хочу бути лайном, лайном і ще раз лайном, більше нічим», не засвідчено точно жодного його висловлювання. Чи цей юнак, що так само чудово знав латинську і грецьку, риторику й історію мистецтва, писав листи? Писав. Авт. так упадав коло М. в. Д., напував її кавою, підкуповував пачками віргінських сигарет без фільтра (вона почала курити в шістдесят вісім років і вважає, що це «прегарна штука»), що вона врешті викрала в Лені на якийсь час із шухляди в родинному комоді, яку та рідко відчиняє, три листи, і авт. швиденько зняв із них фотокопії.

Перший лист писаний 10.Х 1939 року, через два дні після закінчення війни в Польщі, і не має ані звертання, ані узвичаєних вітальних слів. Письмо чітке, рівне, на диво симпатичне й інтелігентне, варте якогось кращого вжитку. Ось цей лист:

«Основне правило: ворогові не слід завдавати більше кривди, ніж потрібно для досягнення воєнної мети.