Читати книгу - "Все правильно"

Друзі на радощах винайняли пристойну квартиру і почували себе просто королями життя. Ще б пак, один змінив брудну роботу на обраний ще зі школи фак і улюблене хобі, а інший із двірника став спеціалістом з ландшафтного дизайну, та отримав у власне розпорядженні експериментальну ділянку землі, де можна вирощувати що бажаєш, випробовуючи корисність розробленої техніки, та новинки у садівництві! Та вони про таке навіть не мріяли!

Ліза

2016р

Ліза вийшла на людний Хрещатик. Дощ давно закінчився. Легка сукня вже майже висохла від тепла її тіла, піджак, якому дісталося більша частина дощу, вона несла в руках. Було свіжо, але не холодно. Минаючи повз вуличну точку продажу кави, вона зі звичним задоволенням вдихнула приємний аромат. Готували каву на вулиці не найкращим чином, але пахощі були гарні. Ліза йшла, роздивляючись людей, і відчуваючи себе не на свої 32, а років на 18. Зовсім не лякав завтрашній ранній підйом, та і сама робота не викликала негативних емоцій. Невже це так купання під дощем допомогло? Тоді мабуть варто частіше такі водні процедури проводити. Вона посміхнулась шаленій, зовсім в дусі студентських років думці, коли почула справа тихий оклик, навіть не промовлений, а радше видихнутий.

-Ліза…

За звичай вона не оберталась, поки не була впевнена, що саме її кличуть. Скільки тих Ліз на світі? Але цей голос… Щось у ньому було таке, від чого вона зупинилась на пів кроці, буквально застигла і повільно обережно повернулась. Обережно, бо чомусь хотіла втекти в будь-яку мить, готова зірватись і майнути вулицею наче за нею женеться дикий звір. Чітке усвідомлення того, що її життя прямо зараз круто змінюється, було настільки явним, наче перед очима розгорнули величезний плакат з блимаючим дороговказом. От тільки що там, за тим поворотом…

- Лізо, це таки ти? – подив у голосі чоловіка, який стояв в тіні великого каштану, переплітався з якось неймовірною надією. А потім він засміявся, спочатку тихо, потім гучніше, а вже коли Ліза почила озиратись з думкою таки втекти від, схоже, неадекватного зустрічного, він раптом замовк і зробив крок вперед.

- Вибач, я мабуть тебе налякав. Та все в порядку, я не під кайфом і не п’яний. Це нервове. Просто давно вже не відчував на собі властиву тобі притаманність ставити моє життя догори дригом. Не пізнаєш? Зовсім? Чоловік зробив ще один крок уперед і був тепер перед Лізою на відстані витягнутої руки. Знайомий запах, рухи, відізвались давньою печаллю в душі Лізи, але жінка ще не могла зрозуміти в чому справа. Вдивившись йому в очі вона згадала, що бачила його вранці. І ще... Ще колись, от тільки чому пам'ять так активно відмовляється згадувати..?

- Невже навіть не згадаєш? - чоловік повільно простягнув руку і торкнувся її руки, яка притримувала сумку на плечі. Ледве відчутний удар током, знайомий до болю сколихнув пам'ять. – З розуму зійти… Нічого не змінилось… Для мене. - він з сумною посмішкою відняв руку, вдивляючись в її очі.

Ліза інтуїтивно відступила на крок. Так, вона бачила його сьогодні вранці. Але не тільки вранці. Вранці він для неї був лише одним з невідомих зустрічних, але зараз… Зараз на неї накотила хвиля пізнавання. Накотила і змила п'ятнадцять років одним рухом, знову перетворивши її на наївну 18 річну дівчину, яка вирішила наздогнати незнайомого, вперше побаченого хлопця який їй сподобався, бо... Причин тоді було декілька, але як стало зрозуміло набагато пізніше, жодна з них не була головною.

- Женя…

Ліза 2001р

Світанкове прозоре світло робило подорож хлопця і дівчина вздовж моря якоюсь примарною. Все здавалось примарним, окрім теплих пальців, що тримали її руку і виведених з ладу, розхристаних власних почуттів. Майже весь час вони йшли мовчки, бо не було потреби розмовляти.

Ліза загадала, що якщо Женя проведе її до самого корпусу пансіонату, то він до неї ще повернеться. Прийде сам. Прийде, бо побачив в ній не лише тіло, а й душу. Душу, яка попри звички Лізи, штовхнула її в обійми незнайомого хлопця. Спочатку, щоб захистити. Так, спочатку їй просто дуже не сподобались погляди компанії місцевих хлопців, що вони кидали на хлопця, що її зацікавив. Ні не настільки щоб підходити, чи навіть «пускати бісики», просто була в поведінці незнайомця якась галантність, а у рухах танця якась сила… Танці, то взагалі окрема розмова. Ліза обожнювала на дискотеках спостерігати за тим хто і як танцює, оскільки в танці люди розкривались з того боку, який далеко не завжжи можна було побачити при звичному спілкуванні. І цей хлопець привернув її увагу саме танцем, і саме тому, вона відчула, що на його головою «збираються хмари». І вона вирішила втрутитись. Поставити на варту незнайомця власну вдачу. Нащо? Вона не знала. Просто їй здалось то буде правильно. Так і вийшло. Та загроза, що вона відчувала, оминула його, але… Але сама Ліза чомусь шалено захотіла краще зрозуміти, відчути цю людину, доторкнутись то того яскравого теплого світла, що відчувалось в незнайомцеві. Такого незвичного, такого рідного, такого життєво необхідного… Незвичний потяг, бажання були такими сильними, що перелякали її до сказу, настільки, що при першій ліпшій нагоді вона втекла. Втекла просто посеред розмови, скориставшись тим, що він відволікся.

Ліза вміла майстерно ховатись і «губитись» на рівному місці, за що її не рідко називали примарою. Вміння ховатись вона вже і тут застосовувала кілька разів, просто так вийшло. Наприклад, гуляючи по пляжу наодинці, сховалась від компанії місцевих хлопців, які явно «сіли їй на хвіст». Ні, хлопці нічого поганого скоріш за все не задумували, просто їх зацікавила самотня дівоча постать на безлюдному пляжі, поза межами, як території пансіонатів, баз відпочинку, так і власне населеного пункту. Але в плани Лізи не входило ні з ким знайомитись того моменту, в неї був якраз відлюдкувато- філософський настрій і вона бажала побути одна. Але ж не пояснювати це веселим хлопцям. Пояснення то довго і зайвий клопіт. От вона і, влучивши мить, коли вони на щось відволіклись, швидко гайнула в непримітну впадину в глині прикриту кущем полину. Як хлопці здивувались! Було дуже весело спостерігати шок, пошуки і цілковите спантеличення горе-слідопитів. Хлопці оббігали