Читати книгу - "Донор для небіжчика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він іще до кінця не усвідомив, що з ним трапилось і як він тут опинився.
Вас ледь урятували…
Йому зробили операцію?
Герман туманно згадував аеропорт, упаковку таблеток, які він прийняв (це був анальгін, здається), поки тривала затримка рейсу. Потім був літак, таксі… його квартира… біль… жар… І, здається, він сам викликав «швидку»… Далі не пам’ятав.
Можливо, це апендицит… так, швидше за все — апендицит.
— Будемо вживати екстрені заходи, — вимовив лікар.
Його голос звучав заклопотано, але на рівні інтонації Германові здалося, начебто лікар сказав: «ЗАРАЗ МИ ПЕРЕРІЖЕМО ЙОМУ ГОРЛЯНКУ, ЯК СВИНІ, ТІЄЮ ГОСТРОЮ ШТУКОЮ, ЩО ЛЕЖИТЬ У МОЇЙ КИШЕНІ…»
Він подивився на Германа:
— Як ви почуваєтесь?
ПРИГОТУЙСЯ, СИНКУ, НЕЗАБАРОМ МИ ПОЧНЕМО, — АЛЕ КВАПИТИСЯ НЕ БУДЕМО, ЩОБ РОЗТЯГТИ ЗАДОВОЛЕННЯ, — ПРАВДА?
Германові раптом здалося, що він перебуває не в лікарняній палаті, а в приміщенні, що стало його казематом, як маленький острів у жахаючій порожнечі страшного світу, наповненого зойками і стогонами, населеного жахливими мешканцями, які тільки зовні схожі на людей, — добрими Ай-Болитями — Добрими Лікарями і їхніми помічниками. І якщо виглянути у вікно, то можна було б побачити… Бо це світ лікарівм’ясників, вівісекторів…
З дому його забрала не справжня «швидка допомога», — ті приїхали трішки пізніше і вже нікого не застали. Це була їхня машина — Добрих Лікарів. Вони якимсь чином дізналися про нього й поспішили за ним… Вони забрали його й невідомим шляхом привезли у це жахливе місце.
Тепер він повністю в їхній владі.
Ми вас ледь урятували…
ПОМЕРТИ ВІД ЗВИЧАЙНОГО ПЕРИТОНІТУ БУЛО Б НАДТО ЛЕГКО — НАДТО ШВИДКО. СКОРО ПОЧНЕМО, АЛЕ МИ НЕ БУДЕМО КВАПИТИСЯ, ЩОБ РОЗТЯГТИ ЗАДОВОЛЕННЯ (НАШЕ І ТВОЄ) — ПРАВДА? ПРАВДА?.. ПРАВДА…
Герман здригнувся, раптово зрозумівши, куди зникають люди, — десятки людей щодня у країні. Їх забирають Добрі Лікарі…
Рація Їхньої «швидкої допомоги» (ні, на їхній машині написано не «швидка», а «добра допомога») перехоплює виклики, і Вони намагаються прислати свою машину раніше, щоб потім привезти хворих сюди…
Германові раптом здалося, що протилежна стіна стала прозорою, і він побачив іншу палату — набагато більшу, ніж ця. У ній стояло десять чи дванадцять ліжок — стільки він зміг розглянути — інші губилися в темних кутках, що заслонялися дивними тінями. У палаті були люди…
«Ти ще не з ними, бо ти тут новачок, Германе», — прошепотів хтось у його голові.
МИ НЕ БУДЕМО КВАПИТИСЯ…
Герман вдивлявся в сутінки палати, що проявилася крізь стіну, як зображення на фотопапері, опущеному у ванночку з проявником. Стіна немов перетворилася на величезну похмуру ефемерну картину, — здавалося, що ця палата стала продовженням тієї, де лежав Герман.
«Придивись, Германе, до цих людей… — наполегливо шепотів голос. — Усі вони колись починали з твоєї палати…»
Спершу Герман не міг зрозуміти, чим зайняті ті, хто ворушиться, — їх було більше половини, інші лежали нерухомо на брудних, нічим не застелених матрацах. Нарешті, йому вдалося розглянути молоду людину двадцяти років, що напівлежала на ліжку. Її обличчя було повернено в бік Германа (виникало відчуття, що хлопець дивиться прямо йому в очі).
Кожні кілька секунд той заплющував, а потім знову розплющував збуджені очі, немов у них попало по пригорщі солі. Заплющив… розплющив… заплющив… розплющив… — хлопець проробляв це з чіткою регулярністю метронома — заплющив… розплющив… На нього було важко дивитися; у Германа самого защипало в очах.
«Що ж він робить?»
…заплющив… розплющив… раз… два… раз… два…
«ЩО ВІН РОБИТЬ?!» — усередині в Германа заворушилося щось мерзенне, піднімаючись до горла ритмічними хвилями. «Ти вже почав розуміти, Германе, — знову з’явився шепіт, — хіба ні? Одного разу, його, як і тебе, забрали сюди Добрі Лікарі… Ти вже розглянув і прекрасно зрозумів, що він робить… і ЩО з ним зробили Вони… Якщо він припинить моргати, — то помре від ядухи; він мусить робити це кожні п’ять секунд — вдень, і вночі, навіть у сні. Напевно, він давно вже помер би, але в нього зміцнився рефлекс — він уже ніколи не зможе перестати грати в ці смішні зажмурки. Схоже, Добрі Лікарі вважають його кумедним, — а ти? Хлопцеві просто закоротили в мозку кілька нервових закінчень…
Але поглянь іще на того, що сидить за ним…»
Герман побачив чоловіка з таким зосередженим виразом обличчя, що воно нагадувало маску зі скам’янілої шкіри; на скроні поблискувала крапелька поту, трохи вище пульсувала напружена випираюча жилка. Чоловік дивився кудись убік, іноді його погляд переміщався під ноги, а потім повертався до колишньої точки. У правій руці він увесь час стискав щось схоже на гумову грушу. Правий рукав його брудно-коричневої піжами був відрізаний, з нього випирало розпухле передпліччя, що напружувалося й розслаблювалося в такт стискання груші. Здавалося, натягнута на гіпертрофованих м’язах шкіра, може будь-якої миті лопнути; натруджене передпліччя
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донор для небіжчика», після закриття браузера.