Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Міркуючи, оглядав «вирахуваний» простір. Зелена з жовтизною трава. Багато недопалків. Різної довжини. Білі й жовті фільтри. Деякі — без них. Обгортки від жуйок «Orbit», «Dirol», «Wrigley». Маленький пакет з-під соку «Сандора». Більший від «Садочка». Пластикові пляшки «Живчик», «Росинка», «Соса-Соlа». Зім'ята пачка «Camel». Знову недопалки. Прозорі целофанові пакети. Обгортки від цукерок. Ця — від морозива «Геркулес». І знову недопалки. Вони нагадували відстріляні гільзи. Немов тут відбувалася серйозна перестрілка. Або навіть битва гаманців тютюнових магнатів з рештками здорового глузду людства.
А ось цікавий недопалок. З ледь помітною жирною плямою. Її відразу й не розгледиш. Якщо не придивлятися. Штовхнув носаком кросівки. Точно.
«Якщо тут стояла машина, — блиснуло в думках, — то… Стоп-стоп». Підсмикнувши холоші бриджів, опустився на коліна. Почав оглядати знахідку, потім — місце біля неї. Є! Підозрілість не обдурила. Схоже, впали краплі мастила. Поруч лежала зім’ята пачка «Winston». Почав обережно розгортати. І — засяяв. Хоча помітити це на такому сонці й непросто… Мастило. Кілька чорних крапель зачаїлися в складках пакувального целофану. Ніби боялися, що їх побачать і допитають. Із вишуканими прийомами інквізиції. Ці краплі могли впасти як з авто вбивці, так і будь-якого іншого. Компанії сюди не пішки ходять. Однак перевірити потрібно. За мастилом можна дещо та й сказати про автомобіль. Яке воно: синтетика, напівсинтетика чи мінералка? Дороге, дешевше й зовсім дешеве. Висновок міг би стати першим штрихом у портрет розшукуваної людини. Адже мінеральне мастило не заливають у «Лексус», «Акуру» чи «Інфініті». Тоді танцюй від цього…
Дістав з багажника пакет. Прилаштував здобуті «коштовності». Саме таким «титулом» наділив німі краплі. Поки німі… Хвилювався. Відчував, що всередині прокинувся маленький мисливець. Ще той, із первісних часів. І щойно в чоло його цмокнула примхлива Фортуна. Аякже? З примітивного лука підстрелена невеличка тварина. Хоча оцінював її як серйозну здобич. І нехай плем’я насититися за раз не зможе, з голоду точно не помре. А там, дивись, і мамонта завалимо…
Вдома жадібно припав до електронної пошти. Головред щось точно надіслав. І не помилився: інфа про колишнього залицяльника Ольги чекала на прочитання.
«Ведмедеря Андрій Андрійович, — почав уважно, — 30 років. Лісник Калинівського спеціалізованого лісництва. Народився в м. Калинівка Вінницької області. Мешкає там же на вулиці Арсенальній, 16. Закінчив Харківський аграрний університет ім. В. Докучаєва, факультет лісового господарства. Відгуки з місця роботи — позитивні. Однак з неофіційних джерел відомо, що людина він замкнута, непривітна. Дуже любить ліс і багато часу в ньому проводить. Із 31 липня ц. р. — в Києві на курсах підвищення кваліфікації в Національному університеті біоресурсів і природокористування України».
«Он як, — подумав, закінчивши читати. — Так ти, наше велике неземне кохання, коли вбито Ольгу, перебував зовсім поряд? Чи втримався від зустрічі з колишньою? Шанс же випав непоганий. Тільки дізнайся телефон. Стоп! Якщо він знає про Ольжині школи, то в рекламних матеріалах контакти є сто відсотків. Дізнався. Приїхав і — зустрівся. Без перешкод. Ось так. І погроза вбити набуває реальних обрисів. Знову ж таки — ліс — лісовий — лісник. Ці банальні шкільні приклади починають звучати якось лиховісно».
Фрагмент однієї зі статей Володимира Ярчука:
«В історії української культури образ вовка (вовкулаки) належить до найбільш яскравих. У фольклорі він узагалі вважається найпопулярнішим серед зооморфних образів. Про вовкулаків створено чимало легенд, в яких розповідається, що вовки навчають вовкулаків своїх умінь і звичок. При цьому підкреслюється, що для людей вовкулаки — створіння шкідливі, оскільки можуть душити худобу, хоч і не їдять її.
З незапам'ятних часів вовки були незмінними учасниками життя українців, досить широко побутуючи в природному середовищі. Наші пращури здавна помічали виразні риси вовка: жорстокість, сміливість, швидкість, рухливість, абсолютний тонкий слух, розум, мужність, схильність до родинного життя. Ці сміливі та підступні тварини несли значну небезпеку. Тому становлення культу вовка бачиться процесом цілком закономірним.
Культурний мотив перетворення людини на вовка (лікантропія) на території України дуже поширений. Персонажі-вовки (зокрема й Залізний Вовк), а також герої-богатирі, народжені від собак (Сученко, Сучич), фігурують в українських чарівних казках і легендах.
Та й загалом у всіх слов'янських віруваннях вовк вважається центральним і найбільш міфологізованим. У деяких культурних традиціях вовк (собака) пов'язаний зі світом мертвих, із нечистою силою. Так, у віруваннях південних слов'ян зафіксовано, що небіжчик-упир, який воскрес і вибрався з могили, постає в образі вовка, а в українських віруваннях він стає собакою. У народі ходять про це різні розповіді. Так, за однією, під час ворожіння про нареченого (Полтавщина) дівчина з паличок зробила місток і перед сном поклала його під голову. У сні через той місток перейшов вовк. Через певний час дівчина померла…»
6Назва цього вишу звучала, ніби ім’я вождя якогось далекого тубільного племені, що випало з кишені неуважного людства й назавжди загубилося в нескінченних океанських просторах. НУБіПУ.[6] Отак незвично й гордо. Щось на зразок «син матері Землі і батька Сонця». Це «богоподібне» ім’я він одержав не так давно. Раніше ж називався простіше — «Національний аграрний університет». А ще раніше йменували й зовсім примітивно —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки», після закриття браузера.