Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"

перш ніж висохне чорнило на моєму підписі, ти, Баантумічо, зникнеш з документом у болотних зарослях. За мене не бійся. Я сам постою за себе, бо стріляю краще, ніж Беніссон і Барклей. Я був другим стрільцем кулеметної обслуги. Сподіваюся, що з вашою допомогою простий селянський хлопець з Бішоота всупереч усьому переможе компанію Де Беерс. Як ви можете допомогти мені? Головне, будьте пильні, стежте за обстановкою, яка може бути дуже небезпечною. Та я все-таки сподіваюсь, що події розвиватимуться інакше!

— Цікаво, чи є у нас, крім топографа Вернона, ще спільники в таборі Беніссона? — міркував Жан Янзен.

— Думаю, є, — сказав Массіньї. — Беніссона та Мак-Барклея не люблять. Лікар Ніорт з їхнього намету розповідав мені дещо. На нього в усякому разі ми можемо розраховувати!

— На Букаму-місо, провідника сафарі, — теж! — вигукнув Баантумічо.

Жан Янзен раптом зареготав:

— Пане Брюггенсен, а що як піти зараз до товстуна Беніссона і сунути йому під ніс вашу довіреність? Цікаво глянути, як би він витріщив очі від подиву!

— При нагоді дістали б за це кулю в потилицю. Ні, краще нехай вони нічого не знають.

Наступного дня в обідню пору Брюггенсен звелів розкинути табір на одному з розмитих кам'янистих пагорків. Він нікому не пояснював, чому вибрав саме це місце. Тут носилися такі ж, як і всюди, хмари москітів, так само відгонило тванню, а зарослі папірусу, очерету та водоростей населяли крокодили, бегемоти, величезні жаби.

В одному вузькому місці пагорок перерізала шумуюча неглибока протока, а за нею далеко тяглася суха рівна місцевість. Перебрівши через протоку, Тіль, Жан Янзен та Баантумічо почали збирати там у плетені корзини зразки породи. Тільки коли сідало сонце, вони з повними важкими корзинами повернулися в табір. Тіль звелів запросити до свого намету Беніссона та його експертів.

— Я виконав найважливішу частину нашої угоди, — почав він. — Ми прибули на те місце, де, на мою думку, залягає родовище алмазів. Пан Янзен, мій експерт, покаже вам зараз зразки породи, які можуть дати уявлення про родовище.

Жан узяв першу корзину і вийняв кілька голубуватих грудок.

— Погляньте на цей типовий для алмазного родовища голубуватий грунт. Кращих каменів не знайдеш і в Кімберлі. А ось уламки кімберліта. Їх там стільки, скільки в іншому місці звичайнісінької гальки. Зрозуміло, за такий короткий час ми не могли знайти алмази: пан Брюггенсен торік визбирав їх на поверхні дуже старанно. А проте мені все ж пощастило знайти кілька алмазів. — Янзен зняв з шиї торбинку і висипав у руку все, що було в ній. — За моїми даними, твердість деяких з них становить десять, прозорість — три-п'ять. У кристалів кубічна кристалізація. Отже, це алмаз!

Вигуки й питання обірвали його пояснення. Великі краплі поту зросили лоб Беніссона. Барклей, схопивши довгими пальцями камінець, повертів його перед яскравим полум'ям лампи і захоплено вигукнув:

— Справжній алмазний блиск! Не менше трьох каратів!

Геолог Беніссона дістав свою шкалу для визначення твердості, приклав до правого ока лупу, оглянув грунт і кімберліт, потім старанно дослідив дорогоцінний камінець і, кивнувши головою, зробив свій висновок:

— Безперечно, все це свідчить про наявність тут алмазів. Камінець зовсім недавно вимило з верхніх шарів горловини. Вітаю вас, містер Брюггенсен!

— Уранці почнемо рити шурфи, — запропонував Тіль. — Пан Янзен гадає, що ми можемо натрапити на алмази на метровій глибині. Я настроєний не так оптимістично. На мою думку, нам доведеться копати глибше. Але і у верхніх шарах, мабуть, є чимало алмазів. Тому доведеться промивати весь вийнятий грунт. Це не так трудно. Треба тільки встановити жолоб там, де вода б'є сильним струменем. За договором, усі добуті алмази переходитимуть у мою власність доти, поки представник компанії Де Беерс через своїх представників не підпише акт передачі їй моїх прав. Тому я офіціально, при свідках питаю містера Беніссона: коли ви поставите свій підпис на контракті —зараз чи після пробних досліджень?

Беніссон закліпав очима, почухав потилицю, перезирнувся з своїм помічником, промимрив, що повинен усе побачити на власні очі, і, нарешті, видавив з себе:

— Гаразд, завтра почнемо копати шурфи. Спорудимо і промивний жолоб. Але само собою зрозуміло, що алмази, які знайдуть мої люди, належатимуть мені, тобто компанії Де Беерс!

— В такому разі, — дуже спокійно сказав Брюггенсен, — я забороняю вашим людям ступати на територію мого родовища. Звичайно, ви і ваші експерти можете спостерігати за роботою, щоб визначити імовірну вартість жили.

— Ого! — вигукнув Барклей. — Це суперечить угоді!

— З вами, пане, у нас взагалі не було ніяких угод, — підвівся Тіль. — Ми уклали точний і конкретний договір, у параграфі сімнадцятому якого сказано: «До передачі компанії родовища і прав на розробку його всі добуті алмази належать панові Брюггенсену». Хіба у вашому примірнику сказано не так?

— Ви взагалі ще не визначили як слід свою територію! — буркнув Беніссон.

— Чому ж! — втрутився Жан Янзен. — Сьогодні ми відміряли площу сто на сто метрів і поставили межові знаки, поки що тимчасові, потім замінимо. Цей акт стверджено авторитетними підписами свідків. Показати вам протокол?

— Це якась махінація, образа! — крикнув Мак-Барклей. Він схопився за кишеню, де лежав пістолет, але, побачивши обличчя Баантумічо і дуло великої рушниці, націленої прямо йому в груди, відразу опустив руку.

— Що треба на цій нараді чорношкірому? — вилаявся він. — Геть до своїх нігерів, не то я вкажу тобі дорогу!

— Ви мій гість, Барклей! — твердо і суворо сказав Брюггенсен. — Тут я вирішую, кому бути присутнім. Досить, не кричіть! Або давайте говорити по-діловому, або я змушений буду вважати переговори зірваними!

— Не верзіть дурниць, Тіль, — намагався заспокоїти його Беніссон. — Коли йдеться про таке відкриття, то не важко й з розуму схибити. Я пропоную ось що: встановимо пробні шурфи в різних точках, щоб визначити з найбільшою точністю залягання алмазних порід. На підставі цих даних ми перевіримо заявку, остаточно визначимо площу родовища