Читати книгу - "Марко Проклятий"

— А хто ж смиренні, чи не ми з тобою? — спитав Єремія, грізно на його дивлячись…

— Совість моя заспокоєна, я сповняю мій довг, як велить мені свята віра католицька, і спасаю од гієни вогненної душі схизматиків. Господь бачить моє смиреніє.

— Тим-то й погано, що бачить: його не обманиш.

— І на думку мою не спадало такого гріха, щоб обманювать мого господа! Творю його волю і покоряюся Його святій волі, що б зо мною не сталось. Не перестану й дякувать за його милості, политі на нас, недостойних. Хіба тобі, князю, ще мало доводів його благості: куди не глянь, усюди ми берем верх над схизматиками, з кожним днем схизма меншає, і мільйони люду прихиляються до нашого святійшого отця папи. Озирнись, як розкинулась католицька віра по всій Речі Посполитій — Литва, княжества: Слуцьке, Туровське, Чорноруське, Копильське, Чернігівське, Київське, Подоль, Волинь, Галицька земля вкрились костьолами, кляшторами, а тим часом церкви схизматиків валяться, попи голодні, холодні, необуті, порозпивались, і народ не поважає їх, знущається над ними!..

— Усе, що ти кажеш, пригодно одному тільки Римові, а не Короні польській. Який же то люд, що ви цілими мільйонами прихилили до святійшого нашого отця папи?.. Чия кров і досі точиться?.. То ж усе діти Корони польської, наші брати!.. Хто ж нам верне сотні тисяч побитих і тих, що, кинувши рідний край, позабігали у Московщину?.. Озирнись і ти, що сталось з нашою Річчю Посполитою: законів не поважають, скарб без грошей, швед орудує нами, неначе своїм крулевством, бранденбуржець так і норовить, як би йому од нас одчахнуться, москалі на нас ножі гострять!..

— Не боюсь я того, князю, що ти кажеш; мене гірш лякає те, що такі стовпи Корони польської, сила і слава Речі Посполитої, як ти, князю, злякався нензних хлопів і зневажаєш благостю божою. Коли такі лицарі одступляться од нашої ойчизни, як ти, то справа наша певно загине!

— Не злякаюсь я і самого чорта, не то твоїх нензних хлопів, не одступлюсь і од ойчизни, поки здужаю тримати в руці шаблю, поки не виточать з мене останню краплю крові. Вірую я і в благость божу і на його єдиного покладаю мої надії!.. Слухай, патеру, ти ксьондз, служитель овтаря божого, а я воїн, слуга і оборонець Корони польської; ти моцніший від мене в теології, а я далі тебе бачу в справі політичній, в стану народовому. Так вір мені, що все, що ти від мене чув, не дихтерійки [29], а свята правда. Рим покористується, а Корона польська навіки стратить Україну, а може… — Єремія не домовив і, понурившись, крутив свої довгії вуси.

— Не думай, князю, щоб і ми, служителі овтаря божого, не знали справи політичної і стану народового. От слухай: як татари пошарпали руську землю, Річ Посполита завладала кільканаста мільйонами руського люду. Теперечки Московщина, оборонившись од татар, збира докупи всі єдинокровні і єдиновірні племена, що одчахнулись під час татарської пожоги. Мине вік-другий, і Москва забере силу і землі Речі Посполитої, заселені руським людом, знов до себе пригорне. Щоб заборонить наші провінції од москалів, навіки треба запровадити скрізь польщизну і нашу католицьку віру. Тоді тільки вони будуть нашими і поки світ-сонця не прихиляться вже до Москви. Так не кори нас, князю, що ми тільки рятуємо задля одного Риму; ні, наша користь однакова: ми усі голови наші положимо за ойчизну, а святійший наш отець папа дасть нам згоду на сім і на тім світі. Од щирого серця кажу тобі, князю, поки Річ Посполита і святий костьол матимуть таких синів і оборонців, як ти, поти слава і сила наша не поляже, а свята віра католицька розкинеться по всьому слов'янському світі, і буде тоді єдин пастир і єдине стадо!..

Заленський устав і, обнявши князя, цілував його і кріпко тулив до серця, приговорюючи:

— Да хранить тебе господь, а з тобою і нашу ойчизну… Прощай, сину, прощай, недобрі вісті тебе засмутили; помолись же богу, то він, милосердний, укріпить твій розум і розвіє мрякувате мання [30], що тебе оточило, тоді ти й сам побачиш, що нам нічого гнівить бога!

Щире привітання і ласкаві речі патера задовольнили Єремію. Князь обняв Заленського і покірно промовив:

— Прости мене, батьку, коли я скривдив тебе палким словом. Молись богу, щоб не здіялось так, як мені здається!

Ще обнялись, і патер вийшов, а Єремія позбирав розкидані шматки листів і знов став їх перечитувать.

Недобрі звістки чекали й Заленського. У своїх покоях знайшов він свого секретаря, ксьондза Марецького, з біса лукавого і єхидного. Заленський дуже його любив за те, що він був заклятий гонитель православія, а особливо попів. Тільки що повернувся він з Прилуччини, куди посилав його Заленський по шпаркому ділу, і стояв збіднившись і щуривсь на патера маленькими очима, неначе осокою попрорізуваними.

— Ну, що, Марецький, — спитав патер, смутно на його глянувши, — чого се так збентеживсь? Нічим, мабуть, порадувать?

— Одгадав, святий отче, — одказав ксьондз, важко зітхнувши.

— Розказуй! Сьогодні, бачу, після великої радості треба покуштувать й гіркої.

— З Густинського і Мгарського монастирів, — почав Марецький, — усі ченці повтікали у Путивль, позабиравши з собою свої скарби. Зостались тільки голі стіни та схизматичні ікони…

— Вєлька страта, вєлька! — прошепотів патер, — багацько було усякого добра у анахтемських схизматиків. Ну, а Бубнівського протопопа захопили?

— Утік, пся крев, і худобу з собою забрав. Зосталась тільки одна бабуся з слабою дитинкою, так п'яні жовніри, розлютувавшись, дитину насадили на спис, а старій поодрубували ноги й руки…

— Дурні, і без нас вони б загинули!.. А плеха [31] треба було злапать, а то наробить