Читати книгу - "Порядна львівська пані"

Він усміхнувся.

Місьо нагодував жінок і відчинив двері на вулицю. У хатину увірвався свіжий карпатський дух. Жінкам відразу ж схотілося назовні.

Дощ потроху вщухав. Лишилася одна ненадокучлива мжичка. Жінки повдягали на себе все, що мали, і пішли за Місьом бродити по лісу.

Він їх повів у «свої гори»: на грибні й суничні місця, на мальовничі краєвиди. Стоячи високо на полонині, вони милувалися синіми Карпатами, оповитими білим туманом і сірою мжичкою, такою самою, якою були сьогодні вночі заслані Місьові очі...

Повернулися стомлені, задоволені й голодні. Поки Місьо чистив ранні гриби — баранці і варив юшку, Кася дивилася на нього майже таким світлим чистим поглядом, як уранці він дивився на неї.

— Я його хочу! — прошепотіла вона.

Однак Місьо зробив їм неприємний сюрприз. Після обіду він зібрався і сказав рішучим голосом:

— Я іду в долину.

Жінки завмерли. Що це означає? Він іде в справах? Чи він іде геть, щоб більше не зазнавати сексуального насильства?

Однак він не вдавався у пояснення, а пішов повільною, але впевненою ходою вниз.

Кася зажурилася. Вона залізла під ліжник і втупилася в дерев'яну стелю хатини.

— Може, ми перегнули палицю?

— Здається, йому це подобалося.

— То чого він пішов? Чому він не залишився?

— Ти чого хандриш? Він що — один чоловік на цілий світ? — питала Пенелопа.

— Для мене він один-єдиний...

— Якщо так, то він ще прийде!

Пенелопа притулила Касину голову до своїх грудей, і так вони удвох і поснули.

Пенелопа прокинулася першою. У віконце пробивалося червоне проміння призахіднього сонця. Вийшла з хати «до вітру» і побачила дивовижну картину: на тлі червоного сонця вигравав кінь, а його стримував за вуздечка надзвичайно привабливий вершник.

— Гей, сплюхо! — покликала Пенелопа Касю. — Вставай! Приїхав твій Михайло на білому коні! Сподіваюся, снігу він за собою не приніс.

Кася вилетіла і, побачивши Михайла, помчала до нього назустріч. Коли вона добігла, Місьо підсадив її на коня поперед себе, плеснув долонею по крупу коня і помчав геть.

Пенелопі не лишалося нічого іншого, як повернутися в хатину і знову поринути в сон.

Серед ночі її розбудила Кася. Вони обидві залізли під ковдру і, немов малі дівчиська, почали шепотіти і хихотіти.

— Ти навіть не уявляєш, що було! — захоплено шепотіла Кася під ковдрою.

— Сподіваюся, обійшлося без зоофілії, — пожартувала Пенелопа.

— Дурна ти! — штиркнула її під бік ліктем Кася. — Слухай. Ми ґарували на коні! У мене дух перехопило: чорні гори, червоне сонце, вітер в обличчя!

— ...сідло муляє в зад... — доповнила жартома Касину оповідь Пенелопа.

Кася розсміялася, жартома накинулася на Пенелопу, і вони почали борюкатися по ліжку. Нарешті, коли вони награлися, Кася, лежачи на Пенелопі і дивлячись їй прямо в очі, вела далі:

— Він привіз мене на височенну гору. «Лиса гора», — сказав він. — І направду, вона була лиса. Ні деревця, ні кущика... Така кругла-кругла, як голена голова! Він мене зсадив з коня і почав забивати кілочки в землю. Я ще не розуміла, що він збирається робити. Намет ставити чи що? А він поклав мене на землю і прив'язав руками до тих кілочків. На самій маківці цієї круглої гори! Місьо несильно, однак надійно зав'язував вузли. Він усе робив повільно і капітально. Як завжди. А після того він узяв мене прямо там, на Лисій горі, на самій її маківці!

— Це що, така гуцульська народна забава? Секс на розп'ятті?

— Не знаю, але це було неймовірно! Переді мною — зоряне небо! А на мені — палкий карпатський звір. Я ще ніколи в житті не бачила стільки зірок! Я ще ніколи так не кричала від насолоди!

— А! Це була ти? А я думала, що це виють вовки або, не дай Бог, вовкулаки.

— Ах ти пересмішниця!

Кася знову накинулася на Пенелопу. Вони знову борсалися в ліжку. Тепер Пенелопа опинилася на Касі. Вона, впившись поглядом у Пенелопині очі, прошепотіла:

— А після того, що сталося, він взяв мене на руки і приніс сюди, до самої хати!

Вона замовкла.

— Я хочу вийти за нього заміж... — несподівано сказала Кася замріяним голосом. — Я хочу народити від нього дитину. Я хочу, щоб він приймав у мене пологи. Я хочу відчути себе вагітною овечкою, в якої він приймає ягня. Я хочу, щоб він сціжував з моїх грудей молоко для нашого ягнятка. Я хочу, щоб він облизував мій сосок після кожного сціджування...

Уранці вони пішли на те місце, де було видно дорогу із села. Стежка пролягала через сусідню гору, вилася вниз, а потім піднімалася догори вже по їхній горі. Вони довго сиділи на землі, укутавшись одним коциком. Михайла довго не було. Вже настала обідня пора, а сусідня гора ще була порожньою.

Нарешті з'явилася точка. За нею — друга.

— Хто це з ним? — спитала Пенелопа.

— Так далеко не бачу.

Вони і далі спостерігали за обома точками. І раптом Пенелопа підхопилася на ноги і вигукнула:

— Нехай мене поб'є грім, якщо це не Одіссей!

Вона замахала руками і загорлала:

— Одіссе-е-е-ю!.. Де ти був, курвин ти сину?

Одіссей зайшов у хатину і упав на лежанку, розкинувши руки і ноги.

— Як я втомився! — сказав він. — Якби ви знали, як я сюди добирався!

«І звідкіля ж ти добирався?» — подумала