Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"

щоб нам живими бути межи людьми?..

(Робить поправки.)

Чи так не стане лінія чистіше?..

Сей, може, рух здавався б їм цікавим?

Сей погляд?.. Ні, спустить його додолу.

Поганий вираз… Лицемірний… Так?..

Ні, се нагадує богинь античних…

А се - мадонн… А се - оту розбиту…

(Кидає роботу.)

Якби я знав, чого тим людям треба,

я б, може, вдав, але тепер… Ні, певне,

щоб до душі душею промовляти,

то треба, щоб ті душі поріднились.

А що ж їх поріднить? О боже духа!

Дай іншу душу творові моєму

або мою від мене одбери!

Тихенький стук у двері. Річард спочатку не вважає. Стук повторюється.

Прошу!

Увіходить пані Бруклі, швачка, і несе якийсь загорток. Мовчки вітаються.

Се ви?

Бруклі

Принесла вам роботу.

(Виймає і розгортає довгу скульпторську блузу.)

Річард

А, вже готова? Дякую. Так от вам.

(Виймає гроші.)

Тут і за все, що ви для мене шили.

Бруклі

(пригортає руки до грудей, не беручи грошей)

Ні, пане вчителю, тоді не брала

та не візьму й тепер.

Річард

Отак! Чому ж се?

Бруклі

Я вам вдячна так за мого Томаса,

мій хлопець вас найбільше поважає

за всіх учителів.

Річард

Я дуже радий,

якщо ученикам не зле зо мною…

А плату ви прийміть, бо коли ні,

то я не можу взять од вас роботи.

(Загортає блузу і подає пані Бруклі, тая кладе загорток на стілець.)

Бруклі

Ні, пане вчителю, коли вже так,

то я б вас попросила… Тільки де там!

Се ще дорожче вийде… але що ж,

я б, може, відробила при нагоді…

Річард

А що ж би я зробити міг для вас?

З охотою зроблю й без відробітку.

Бруклі

Чи не дали б мені оцю фігуру?..

(Показує на статую.)

Вона ж, либонь, дарма стоїть у вас…

Мені б здалась…

Річард

А вам вона навіщо?

Бруклі

Бо тії пані завжди химерують,

усе їм не потрапиш,- хто ж їм винен,

як не хотять стояти?

Річард

Ну, так що?

Пробачте, я щось вас не розумію.

В нас мова йшла про статую…

Бруклі

Отож,

бо я б на неї сукні приміряла,

щоб дам не мучити…

Річард

Що?! Як?!

(Німіє, запалений гнівом.)

Бруклі

(злякано)

Простіть.

Я… я не знала… я не хотіла…

Річард

(помалу схаменувшись)

Добре,

нічого вже… Лишіть мене, я хворий…

А гроші ви таки візьміть. Прощайте.

Бруклі, збентежена, бере гроші, вклоняється, присідаючи, і виходить, зоставивши двері непричинені. Ледве вона вийшла, увіходять троє колоністів: Джонс, О’Патрік і Мак Гарді.

Всі три

Добривечір!

Річард

(одвернувся до статуї, щоб сховати свою ще не зовсім ущухлу стурбованість)

Добривечір, панове!

Джонс

Працюєте?

Річард

Та… так…

О’Патрік

(дивлячись на статую)

А що се буде?

Се вам замовила якась громада?

Річард

Ніхто не замовляв.

Джонс

Але ж ви, певне,

збираєтесь продати вашу працю

кудись далеко в церкву католицьку?

Річард

Не думаю, щоб хто її купив.

Мак Гарді

А нащо ж се ви робите її?

Річард

Сказати правду, сам не знаю нащо.

Мак Гарді

Так, для розривки, значить.

О’Патрік

Що ж се буде?

Якась свята?

Річард

Як вам сказать? Се - мрія.

О’Патрік

Ну, добре, мрія, але що ж воно,

до чого ніби?

Річард

Трудно розказати,

до чого, власне, нам потрібна мрія

і що вона таке, та, певне, в світі

ніхто живий без мрії не прожив.

Мак Гарді

Та вже ж, поки людина молода,

то все їй там якісь верзуться мрії.

О’Патрік

Звичайно, молодощі!..

Річард

Але ж мрія

не тільки молодим життя красить.

Мак Гарді

Та інше, справді, хоч і сивоусе,

а бавиться, як молодик.

Річард

Ні, мрія

не завжди бавить. Часом то за мрію

річки криваві люди проливають.

Мак Гарді

Хай бог хранить такого божевілля!

Річард

Хай бог хранить, хоч нас не сохранив.

Адже і в нашій Англії веселій

чимало крові пролилось за мрії.

О’Патрік

Хіба ж таки єпископальна церква, 31

і десятина, й молитовник - мрії?

Мак Гарді

А «прав петиція»? 32 А «пункти»? 33

Річард

Мрії!

Мак Гарді

Та бійтесь бога! Що ви, пане майстре?

О’Патрік

Се й ми по мрії аж за море гнались?

Річард

Так, мрія нас вела за океан,

до неї ми крізь пущі пробивались,

для неї ми терпіли тяжкі злидні.

О’Патрік

Та що ж воно було за навождення,

по-вашому?

Річард

Свята, велична мрія,

що ніби люди можуть вільні бути…

Мовчання.

Джонс

(відставши давно від розмови, досі з нудьги проходжувався по хаті, тепер, скориставши з перерви, звертається до Річарда)

А я до вас за ділом, пане майстре.

Оце я, бачите, грунтець купив

та