Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

Стецько. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав. (Уходит во двор.)

Олексий. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!

Уляна. Чи я ж сама за нього iду, чи що?

Олексий. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю.

Уляна (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!

Олексий (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця… дуже, дуже любив… i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти Бога, га?

Уляна (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; час вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулиці зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

Олексий. Ти ж їй казала, що мене любиш?

Уляна. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются.)

ДУЭТ

Уляна.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за тебе!

Олексiю, серце моє,

Не покинь ти мене!

Олексий.

Не вбивайсь, моя Уляно!

Буду вiчно я любити,

Бо нiяк менi не можна

Без тебе на свiтi жити!

Уляна.

Я боюся зоставатись;

Вже i мати скоро вийде.

Олексий.

Тяжко, важко розставатись!

Що ж? Нехай же хоч i прийде.

В ноги їй оттут впаду.

Слiзоньками обiллю.

Уляна.

Станьмо ми її молити,

Станьмо жалiбно просити:

(Вместе.)

Не розлучай нас, мамо рiдна!

Ой, дай пожити ще нам, бiдним!

Не пий, не пий ти нашой кровi,

Не розривай мiж нас любовi!

Уляна. Умру без тебе, Олексiю!

Олексій. Собi я смерть заподiю!

(Вместе.)

Олексій.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за мене!

Ой Улясю, серце моє,

Не забудь ти мене!

Уляна.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за тебе!

Олексiю, серце моє,

Не покинь ти мене!

Обнимаются.

Стецько (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются.)Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!

Уляна. Та iду, зараз iду. — Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор.)

Стецько. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию.)А ти чого тут, пробишака?

Олексий. Чого? Я до Уляни приходив.

Стецько. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!

Олексий. Що? ще i сей став на мене гримати!

Стецько. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.

Олексий. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.)Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя.)Згинь з очей, католиче!

Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.

Олексий (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв’язався. Що менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)

Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в Бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..

Явление шестое

Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.

Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?

Прокiп. Чи не об’їздчики кого з горiлкою злапали?

ТЕРЦЕТ

Стецько.

Харцизяка мене бив!

А я й кашi ще не їв…

Одарка.

Ось внесу тобi я кашi…

(Уходит.)

Стецько (плачет).

Ги, ги, ги, ги, ги!

Кашi хочу, кашi, кашi!

Прокiп.

Ой, ходiм ми за лiсок,

Там новенький є шинок,

Купимо горiлки глек…

Стецько.

Цур тобi iз нею, пек!

Кашi хочу, кашi, кашi!

Одарка (приносит ему большой кусок каши).

Одже й кашi на шматок.

Їж же, сину, та не плач.

Стецько.

Его! Ось побач:

Я хоч i зовсiм

Оцю грудку з’їм,

А плакати ще буду.

Ще-бо м’яса я не їв:

Так сього я не забуду.

Одарка.

Ходiм до хати ми, ходiм!

Тобi м’яса я добуду.

Стецько.

Та я і м’ясо хоч поїм,

А плакати таки все буду.

Прокiп.

От лихо, лихо i зовсiм,

Нiгде горiлки не добуду!

Уводят Стецька с собою.

Действие второе

Та же улица.

Явление первое

Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассєю прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.)Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот i будет на