Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Як тільки він розуміє, що робить, то перестає рухатись, тримаючи пальці на моєму обличчі. Ми разом затамовуємо подих і дивимося одне одному у очі. В такі моменти, як зараз, герої у фільмах цілуються. Але я не готова до цього. Я не відчуваю нічого до Даніеля.

Торкаюся своїми долонями його рук і швидко забираю їх подалі від себе. Витираю сльози з обличчя і йду геть, залишаючи Даніеля самого. Ховаюся за дверима роздягальні, хоча розумію, що мала б залишитися там. Я залишила робоче місце і Філц точно буде незадоволений цим вчинком.

Але я не могла зробити по іншому. Все, що стається між нами — це велика помилка. Я повинна контролювати себе і свої емоції. Я не повинна піддаватися його чарам.

Даніель

У мене вже довгий час було безсоння і сьогоднішня ніч — не вийняток. Я вирішив прогулятися готелем і насолодитися тишею. Це досить рідко відбувається, адже зазвичай тут дуже шумно і ходить багато людей, особливо персонал.

Я вирішив пройтися по вулицях міста, тому почав спускатися по сходах, але завмер, побачивши у холі Амелію. Вона розглядала картини і я не хотів їй заважати. Просто милувався нею збоку, але потім зацікавився її поведінкою. Вона зупинилася перед останньою картиною, затримавши погляд на роялі. Дівчина довго дивилася на нього, а потім зробила крок і протягнула руку. Доторкнувшись до нього, Амелія швидко забрала пальці подалі від нього так, ніби її вдарило струмом.

Вона боїться роялю?

Амелія повертається до свого робочого місця, сідає на стілець і ховає обличчя в долонях. Невже плаче? Нізащо не повірю, що така дівчина може плакати. Чортенята не плачуть.

Я, здається, перестрибую останні сходинки і йду до Амелії. Кличу її звичайним прізвиськом, яке причепилося до неї ще з часів першої зустрічі, і вона підіймає на мене свій погляд. Темно-карі оченята роздивляються моє обличчя з біллю, і мені самому стає боляче.

Вирішую допомогти їй зняти стрес за допомогою червоного вина, тому швидко йду до ресторану і беру із бару пляшку та два келихи. Потрібно потім сказати про це бармену, аби не шукав зниклу пляшку. Повертаюся до Амелії і наливаю їй вина, протягуючи келих. Вона спочатку вагається, але зрештою забирає і робить перший ковток.

Я не помічаю, як між нами зав'язується розмова. Сьогодні ми обходимося без конфліктів, сварок і інших речей, які зазвичай присутні під час наших зустрічей. Сьогодні ми зовсім інші люди. Сьогодні ми нарешті можемо із впевненістю сказати, що нам добре один біля одного.

Зовсім випадково, я кажу їй фразу, яка в мене крутиться в голові вже декілька днів. «Якби у тебе не було такого жахливого характеру, я б із легкістю в тебе закохався», — фраза, яка може нічого не означати для мене, але для неї може бути абсолютно всім.

Вирішую змінити тему і перевірити свою теорію з роялем, тому згадую його під час розмови. Бачу, як емоції Амелії різко міняються, як збираються сльози в очах, і як вона починає плакати. Я — кретин. Я зробив їй боляче.

Навіть не помічаю, як протягую руки до її щік і починаю витирати сльози. Коли приходжу до тями, то завмираю. Я перейшов межу. Я занадто близько, тому можу відчути запах її парфумів. Це щось солодке, зовсім як Амелія. Хоча, звідки мені знати чи вона солодка? Боже, Даніель, про що ти, в біса, думаєш?

Амелія швидко тікає, ховаючись за дверима роздягальні, а я стою, дивлячись їй вслід. Не знаю, що мені робити. Піти за нею? Залишити наодинці?