Читати книгу - "Королівство шахраїв"

Він стояв на сцені старезного театру в чорному крамарському костюмі строгого крою. Зелені оксамитові театральні стільці були поїдені міллю. Завіса, що обрамлювала сцену, звисала клаптями. Ніхто не доклав зусиль, щоб розібрати декорації останньої п’єси. Вони нагадували жахливе дитяче видіння в операційній хірурга: зі стін звисали гігантські пилки й киянки. Інеж упізнала декорації до «Безумця й лікаря», однієї з коротеньких п’єс «Комеді Бруте».

По периметру кімнати вишикувалися вартові, а Баян стояв поруч із Ван Еком, стискаючи вишукані рученята. Невже вентиляційну решітку не зачинили для того, щоб спокусити її? Невже Ван Ек увесь цей час грався з нею?

— Підведіть її сюди! — наказав вартовим Ван Ек.

Інеж ані миті не вагалася. Вона заскочила на вузьку спинку найближчого театрального стільця, потім рвонула до сцени, перестрибуючи з одного ряду на інший, поки вартові намагалися видертися на сидіння. Мара дугою злетіла на сцену, минула переляканого Ван Ека, обережно обігнула ще двох вартових, ухопила одну зі сценічних мотузок і полізла вгору, подумки промовляючи молитви, щоб та витримала її вагу, поки вона дістанеться вершечку. Вона зможе заховатися в кроквах і знайти шлях на дах.

— Переріжте мотузку! — вигукнув Ван Ек незворушним голосом.

Інеж хутчіш полізла вище. Але наступної миті вона побачила над собою обличчя: один із Ван Екових посіпак із ножем у руці. Він навідлиг розрубав мотузку.

Шворка не витримала, і Мара впала на підлогу, розслабляючи коліна, щоб пом’якшити удар. Перш ніж їй удалося підвестися, троє вартових наскочили на неї, утримуючи дівчину на місці.

— Чесне слово, пані Ґхафа, — дорікнув їй Ван Ек, — ми добре обізнані з вашими талантами. Невже ви гадаєте, що я не вжив запобіжних заходів? — На відповідь він не чекав. — Ви не вийдете звідси без моєї допомоги або допомоги містера Бреккера. Оскільки, схоже, він не збирається потішити нас своєю присутністю, вам, напевно, варто поміркувати про зміну союзників.

Інеж не озвалася.

Ван Ек заклав руки за спину. Дивно було дивитися на нього й бачити тінь Віланового обличчя.

— Місто заполонили чутки про парем. Фієрданська делегація дрюскелле прибула до сектора посольств. Сьогодні до Третьої Гавані припливли два шуанських військових кораблі. Я дав Бреккерові сім днів на те, щоб оцінити угоду щодо вашої безпеки, але всі шукають Кувея Юл-Бо — я ж бо неодмінно вивезу хлопчину з міста, перш ніж його знайдуть.

«Два шуанських військових кораблі». Ось що змінилося. Час Ван Ека спливав. Чи було це відомо Баянові, чи він просто відчув зміну в настрої хазяїна?

— Я сподівався, що Баян зможе згодитися для чогось іще, окрім покращення хисту моєї дружини до гри на фортепіано, — вів далі Ван Ек, — але схоже, що нам із вами доведеться дійти згоди. Де Каз Бреккер тримає хлопця?

— Звідки мені взагалі це знати?

— Вам мають бути відомі адреси явок Покидьків. Бреккер ні до чого не вдається без підготовки. Він мусить мати мурашники для переховування по всьому місту.

— Якщо ви так добре його знаєте, тоді вам відомо, що він ніколи не триматиме Кувея там, куди я можу вас привести.

— Я в це не вірю.

— Нічого не можу вдіяти з тим, у що ви вірите чи не вірите. Ваш шуанський науковець уже, напевно, давно втік.

— Я почув би про це. У мене всюди є шпигуни.

— Очевидно, не всюди.

Баянові вуста примхливо скривилися.

Ван Ек стомлено похитав головою.

— Покладіть її сюди, на стіл.

Інеж знала, що пручатися немає сенсу, але все одно спробувала. Вона могла боротися або піддатися жаху, що охопив її, коли вартові підняли її на стіл і припнули до нього кінцівки. Тепер вона побачила, що один із реквізитних столів був завалений інструментами, що нічим не скидалися на гігантські киянки і пилки, які звисали зі стін. Це були справжні хірургічні інструменти. Скальпелі, пилки й затискачі, що зблискували, не приховуючи своїх похмурих намірів.

— Ви — Мара, пані Ґхафа, легенда Бочки. Ви збирали таємниці суддів, радників, злодіїв і навіть убивць. Сумніваюся, що в цьому місті є щось, що вам невідомо. Ви негайно розповісте мені адреси явок містера Бреккера.

— Я не можу розповісти вам те, чого не знаю.

Ван Ек зітхнув.

— Пам’ятайте, що я намагався поводитися з вами ввічливо. — Він повернувся до одного з вартових, кремезного чолов’яги з гострим, мов бритва, носом.

— Мені б хотілося, щоб це не надто затягнулося. Роби те, що вважаєш за краще.

Рука вартового зависла над столом з інструментами, наче вирішуючи, яка саме жорстокість буде ефективнішою. Інеж відчула, як її мужність похитнулася, від паніки вона хапала повітря ротом. «Якщо надходить страх, незабаром щось мусить статися».

Баян нахилився над дівчиною, його обличчя зблідло, а очі повнилися співчуттям.

— Будь ласка, скажи йому. Бреккер точно не вартує того, щоб тебе вкрили рубцями або скалічили. Скажи крамареві, що тобі відомо.

— Усе, що мені відомо: такі люди, як ти, не заслуговують на повітря, яким вони дихають.

Схоже було, наче музикант страждав від гострого болю.

— Я був до тебе винятково добрим. Я не якась там потвора.

— Ні, ти чоловік, який ледаче сидить поруч і вітає себе, що він такий ввічливий, поки потвора нажирається від пуза. Монстри принаймні мають зуби і хребет.

— Так нечесно!

Інеж не могла повірити в м’якотілість цього створіння, у те, що цієї миті воно домаглося її схвалення.

— Якщо ти досі віриш у чесність, отже, прожив дуже вдале життя. Відійди зі шляху потвори, Баяне. Покладімо цьому край.

Бритвоносий вартовий ступив на крок уперед; у його руках щось зблиснуло. Інеж потяглася до внутрішнього острівця спокою, до місця, яке допомогло їй прослужити ріку «Звіринці», рік, кожна ніч якого була сповнена болю й приниження, а відлік дням вели побої та ще дещо гірше.

— Давай, — заохотила вона чоловіка, і голос її був міцний як сталь.

— Зачекай, — озвався Ван Ек. Він роздивлявся Інеж із таким виразом обличчя, наче читав гросбух, намагаючись підібрати числа. Крамар схилив голову набік і промовив: — Поламай їй ноги.

Інеж відчула, як згасла її мужність. Вона почала молотити ногами, намагаючись вирватися з лещат вартових.

— Ах, — додав Ван Ек. — Ось що я думаю.

Бритвоносий вартовий вибрав важкий шматок труби.

— Ні, — зупинив його Ван Ек. — Я не хочу, щоб