Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тенгрі ошелешено втупився у лейтенанта, бо голос того змінився — став відстороненим, холодним. Змінився й погляд — зробився скляним, закляклим.
Аж раптом його обличчя перекосилося від болю, він відпустив поруччя, і, охопивши себе руками, скорчившись, наче зародок, почав падати униз, підкоряючись слабкій гравітації. Тенгрі, дарма що розгублений, усе ж кинувся за ним, намагаючись підтримати. На вилицях лейтенанта здулися жовна, напнулися на шиї жили, зуби скреготіли так гучно, що, здавалося, от-от потрощаться.
— Лейтенанте Юкіо! — скрикнув Тенгрі, коли вони опинилися на палубі. Офіцер безсило опустився на рифлену поверхню, здригаючись у судомах.
— Допоможіть! Хто-небудь! Сюди!!!
Ніхто не вийшов. Жодні з дверей не прочинилася, немов усі разом поглухли. А потім Тенгрі відчув, як сталеві лещата стискають його голову. Задзвеніло у вухах, спочатку стиха, а далі все гучніше, нестерпніше.
А потім все урвалося. Тенгрі Гаджито стояв навколішки над скрученим у корчах лейтенантом. Той був непритомним. І тоді в оглушливій тиші пролунали різкі, важкі кроки — активовані магнітні підошви по металевій палубі. Матросам ніде не дозволялося активувати магніти, окрім місць, зазначених у посадових інструкціях. Не дозволялося таке робити й пілотам та бортовій піхоті. Вважалося, що це знижує мобільність екіпажу та призводить до зайвих витрат енергетичних ресурсів корабля. Окрім вищого офіцерського складу тільки одна категорія не мала подібних обмежень. Тенгрі озирнувся — не наважившись звести погляду. Перед ним, широко розставлені, застигли лискучі гостроносі чоботи. Правий наступив на один із пари ієрогліфів «Жертовність», тож виднівся лише той, що означав «Тварина».
Дім з розбитого каменю
— Що трапилося, пілоте? — долинув згори крижаний голос. — Чому репетуєш?
Тенгрі підхопився так рвучко, що відірвався від підлоги. Опустившись, схилився в поклоні, витягши руки по швах. Перед ним височів офіцер токкейтай — худий, як чапля, з вилупленими запаленими очами та впалими щоками. В очах палали неприховані зневага й презирство.
— Лейтенант Юкіо… Йому раптом стало зле… Я…
— Я запитав, чому ти волаєш?! — гаркнув у потилицю Тенгрі офіцер. — Відповідай!
Юкіо застогнав, приходячи до тями. Тенгрі мимоволі озирнувся на нього — і тієї ж миті токкейтай захопив його голову у замок, стиснувши й вигнувши шию так, що біль блискавкою пронісся хребтом. Спотворене скаженою люттю обличчя нависло просто над обличчям Тенгрі:
— Кляті боягузи! Імператор визнав вас гідними вчинку істинної величі — пожертвувати собою заради перемоги! І як ви відплатили йому за надану вам честь? Підлим перешіптуванням та поразницькими плітками? Хіба ви гідні того благословення, яке вам даровано? Не гідні!!!
Лейтенант звівся на рівні. Від слабкості він хитався, ледь здатний триматися на ногах. Помутнілі кристали очних імплантів важко зблискували з-під насуплених брів.
- Саме тому ви в Безпеці Флоту тримаєте нас у загорожі, наче овець? Пхаєте в наші тіла дресирувальні імпланти, щоб карати нас, щоб говорити нашими голосами!
— Імперія — понад усе! — заволав токкейтай, відштовхнувши від себе Тенгрі, й погрозливо посунув на Юкіо. Юнак відлетів на декілька кроків, ударившись потилицею об дверцята шафи.
— І жоден мерзенний вилупок не підриватиме своїми жалюгідними плітками бойовий дух її воїнів!
— Дух?! — загорлав Юкіо. — Дух?! Скільки разів я вже чув це слово?! Скільки ще ми повторюватимемо його, наче мантру, перш ніж зрозуміємо, що самий лише дух не перемагає у війнах?!
Магнітна підошва вдарила лейтенанта під коліно, притиснувши голінку до палуби. Певне, цієї миті токкейтай активував магніт, бо від шаленого тиску Юкіо скрикнув. Офіцер схопив його за шию, вивернувши так само, як і в Тенгрі. В його руках мали бути гідропідсилювачі — інакше такий сухорлявий навряд чи тиснув би з такою силою.
— Боягуз і зрадник!
Тенгрі, все ще очманілий після задушливих обіймів, раптом відштовхнувся й з відчайдушним криком ринув на токкейтая. Він угатив його головою в кістлявий бік, і хоч магніти втримали того на місці, тіло втратило рівновагу, і він розтиснув руки, мимоволі вхопившись ними за нападника. Осатанілий, він декілька разів ударив Тенгрі ліктем у спину й потилицю — в штучній гравітації удари вийшли слабкими, та все ж у хлопця від них потемніло в очах. Юкіо, що трохи оклигав, кинувся на допомогу, обіруч учепившись токкейтаю в горлянку. Той захрипів, почав оскаженіло лупцювати по напружених руках. З гачкуватого носа цівкою заюшила кров. Тенгрі, все ще внизу, вдарив його проміж ніг. Зі стиснутої горлянки токкейтая вирвався придушений крик. Він, зібравшись на силі, розчепірив пальці Юкіо, а потім знову вдарив Тенгрі ліктем — по карку. В голові юнака запаморочилося, і він, заціпенілий, відчув, що його пожбурили геть. Немов крізь вату почув, як гупають у двері житлових відсіків пілоти — певне, Безпека їх заблокувала, щоб не було зайвих свідків…
Крізь багряну поволоку Тенгрі розгледів силуети, що вбігли до габу. Це, певне, токкейтай, така ж темно-синя з червоним форма… В руках — довгі стеки-паралізатори. Тенгрі звівся на рівні, тримаючись за шафку, відчуваючи, як тіло охоплює якась неприродна слабкість. У вухах знов дзвеніло, поволока на очах розповзлася на червоне лахміття.
— Усім ані руш!!! — заревів один з новоприбулих, вочевидь старший за званням. — Ви що тут вчинили?! Кобаясі?!
— Кляті зрадники, — важко сапаючи, прохрипів той. — Прислужники демонів… в казематах згною…
— Бовдур!!! — урвав його старший. — Як ти насмілився підняти руку на Молодих Богів?!! Чи ти збираєшся замінити котрогось із них у завтрашньому вильоті?
Червоне від дурної крові обличчя токкейтая враз посіріло. Він почав щось мимрити, намагаючись обтерти кров з верхньої губу й підборіддя, задкуючи, доки не втиснувся спиною в переділку. Його начальник зневажливо скривив губи й з огидою харкнув під ноги. Потім звернувся до пілотів:
— Чи потрібна медична допомога?
Юкіо заперечливо похитав головою. Токкейтай кивнув:
— Гаразд. Повертайтеся до свого відсіку. Вам ще не повідомили, але… — він затнувся, зміряв їх поглядом з-під напівприкритих повік, — завтра о восьмій — ваш виліт.
Токкейтаї пішли, сухо клацаючи магнітними підошвами. Останнім, принижено зіщулившись, човгав сухорлявий. Кров усе ще точилася з його ніздрі, зриваючись з підборіддя маленькими червоними кульками, що плавко спускалися на палубу. Тенгрі спостерігав, як вони торкаються ієрогліфів підлоги, неохоче розбиваючись і вкриваючи їх тонкою плівкою.
Цю пролиту кров людську хай вип’є метал. Наші жертви даремні.
Офіційне повідомлення передали через півтори
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.