Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я непомітно вийшла у сад та обійшла будинок. Добре, що кабінет графа знаходиться на першому поверсі. Хоча й до нього ще якось долізти треба. А з мене у дитинстві не вийшов лазок по деревах. Розуміючи, що відкривати вікна в кабінеті графа не можна, я згадала про його «таємну» кімнату, де також було вікно. Залишилося лише... залізти і перевірити в якій саме кімнаті знаходиться граф. А потім ще... і вікна відчинити.

Передбачливо озирнувшись, не помітивши нікого зі сторонніх, я видерлася по садових сходах на підвіконня. При цьому я двічі ледь не впала, зачепившись довгою спідницею за гілки трояндових чагарників, що росли поруч. І що за лихо?! І в кабінеті графа, і в його «таємній» кімнаті були задерті штори. Що робилося всередині побачити не вдавалося. Але я не могла пояснити своє внутрішнє занепокоєння. Тепер знаючи, що графа бажають спеціально звести з розуму, я розуміла всю небезпеку, яка над ним нависла в цьому будинку.

Вікно в кімнату не піддавалося і я, швидше від безпорадності, промовила кілька заклинань на відкриття. І дуже здивувалася, коли почула клацання, а потім вікно відкрилось, наче усвідомлено впускаючи мене всередину. Не втрачаючи жодної хвилини, я проникла в кімнату.

Скрізь було темно, але графа у кімнаті не було. Я обережно увійшла до кабінету та завмерла. Я миттєво просканувала його магічне поле і в першу хвилину мене охопила справжнісінька паніка. Чорні паразитичні нитки-змії все вище й вище піднімалися тілом графа, пригнічуючи, поглинаючи його власну магію. Якщо «паразит» дійде до його мозку…

Тіло графа здригалося в конвульсіях і мені здалося, що його магія, його сила намагалася придушити паразита. Щось навело мене на думку, що доктор Марвей міг цілком вколоти ліки, що послаблюють графа, щоб дати «паразиту» оволодіти графом повністю. Але Його Світлість був сильним магом. Дуже сильним. Те, що я спостерігала, говорило лише про його незвичайну силу. Але навіть настільки сильний маг потребував допомоги. Я бачила його очі, сповнені темряви. Магічні ремені утримували його тіло та... магію. Граф так і залишився сидіти біля столу, там, де я востаннє бачила його, залишаючи його разом із доктором Марвей.

Я підбігла до графа і спробувала звернутися до нього, але він не реагував. У ньому точилася внутрішня боротьба. Я могла лише спостерігати і зовсім не знала, як допомогти. Звати на допомогу Соура? Безглуздо.

— Мілорде? Ви мене чуєте? - спробувала я в черговий раз і доторкнулася до руки графа.

Чоловік різко повернув голову до мене, вп'явся нелюдським поглядом і мене відкинуло магічною хвилею. Я боляче вдарилося спиною об стіну і навіть схлипнула.

Раптом граф стрімко рушив до мене. Я навіть не встигла підвестися і з широко розплющеними очима дивилася на чоловіка. Графом опанувала чужа магія. Не знаю, що хотіли зі мною зробити, але всього за кілька сантиметрів від мене коляска зупинилася, по обличчю чоловіка пройшла остання судома і його тіло обм'якло, а очі заплющилися.

— Мілорде?

Я тільки-но відчула його пульс. Я так злякалася, як ніколи раніше у житті. Я згадала всі трактати, всі записи та слова професора Шолла. Просканувавши магічне поле графа, я побачила, що «паразит» заполонив майже все його тіло. Не усвідомлюючи, що роблю, я торкнулася плечей графа, намагаючись проникнути в його магічне поле. Навіть через одяг я відчула наскільки холодним стало його тіло. Неусвідомлено читала молитви богині Вандерії, щоб вона не дала померти цій людині. На своїх уроках професор Шолла показував учням, як впливати на магічне поле людей і як проникати в їхні надра. Але в мене ніколи не було практики, адже я не мала особливої магії, необхідної для подібних дій.

Але щось сталося. Під моїми руками чорні змії поволі відступали. Я вже могла розглянути пошкоджені магічні нитки графа, але найголовніше, що паразит уходив. І тим часом Його Світлість почав спокійно і глибоко дихати. Колір обличчя вирівнявся, зникла жахлива блідість, температура тіла почала підніматися.

Паразит спробував мене «атакувати» і я не змогла стримати його тиску. Від болю я забрала руки з плечей графа, але помітила, що паразит не зміг повернутися назад. Він завмер на рівні грудей графа, переплітаючись із магічними нитками «господаря».

Переконавшись, що граф живий і зараз йому більше нічого не загрожує, я вирішила відпочити кілька хвилин у кріслі. Після таких хвилювань сили остаточно мене покинули. Але я навіть не підозрювала наскільки. Я зробила лише кілька кроків по кімнаті і знепритомніла.

Я не знаю скільки часу пробула непритомною та й смутно пригадувала все, що трапилося. Але розплющивши очі і зустрівшись зі строгим поглядом графа, миттю прийшла до тями.

— Вибачте, мілорде, - почала вибачатися я, але відразу співчутливо запитала: - Як Ви себе почуваєте?

Ліва брова здивовано піднялася вгору.

— Я розумію, що Ви не можете відповісти мені словами, але хоч би дайте знак, - наполягала я, швидко скануючи його поле. Паразит не зрушив з місця, заволодівши тілом графа та його магією на рівень грудей, трохи нижче за плечі.

Під ще більш суворим, похмурим поглядом графа мені стало ніяково. Може мені все наснилося? І я рятувала його лише уві сні? Виглядає цілком пристойно. Як і всі попередні дні, нічого дивного.

Нарешті, я піднялася з підлоги, швиденько поправила одяг під прицілом обуреним поглядом. Легкий вітерець ворухнув моє волосся і я почула, як відчинилися двері позаду. Я трохи обернулася і зрозуміла натяк графа: мені слід забратися якнайшвидше.