Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Ви нічого не відчуваєте? У Вас був напад...

Граф гнівно блиснув очима. Що ж, такому й казати не варто, лише одним поглядом може змусити у навколишніх коліна трястись.

Загалом я йому життя врятувала! А у відповідь ні краплі подяки? Ні, я зовсім не вдячності чекала. Я просто сильно переймалася його самопочуттям. Не подобався мені його стан і особливо підслухана розмова.

Граф насупився сильніше, і я, не витримавши, вийшла з його кабінету. Тільки в коридорі зупинилася і перевела подих. Подивилася на годинник... Час вечері. Напевно зараз Амадіна як раз додає ліки у їжу графа... і що мені робити?

На кухні на мене вже чекала приготовлена таця з вечерею.

— Ох, сподіваюся ці ліки допоможуть Його Світлості! - вигукнула Амадіна і промовила швидку молитву богам. - Дівчинко ти наша, простеж, щоб граф все з'їв до останньої ложки. Постарайся, змуси його!

Я проковтнула і поплелася назад до графа.

Його Світлість сидів біля вікна, із заплющеними очима закинувши голову на м'який підголівник свого крісла. Чоловік ніяк не відреагував на мою прихід. Я поставила тацю на стіл і зчепила руки в замок, вже маючи намір вимовити підготовлену промову. Але в цей момент граф розвернувся і спокійно під'їхав до столу, ніби чекаючи на годування. Примружившись, він уважно на мене подивився, не схвалюючи мого уповільнення.

Мені знадобилося кілька хвилин, щоби зібратися з думками.

— Доктор Марвей... наказав додавати у Вашу їжу ліки... нібито для Вашого здоров'я, - випалила я. Граф підняв брови і хмикнув. Вказав очима на свою вечерю і... присунувся трохи ближче.

— Я не впевнена, що ці ліки підуть Вам на користь.

Ох вже цей обурений і владний погляд! Навіть мурашки по шкірі пробігли. Тихесенько застукали столові прилади, затремтіли стіни... Це граф висловлює своє обурення. Ось ще раз він вказав мені на місце поряд з собою і на вечерю, що стоїть перед ним.

— Ви довіряєте лікарю Марвей?

Чоловік нетерпляче моргнув і знову дивився на мене своїм злим поглядом. Я закусила губу. Я не мала іншого вибору. Я зробила глибокий вдих і швидко переказала все, що підслухала з розмови лікаря Марвей і графині де Лівон.

Не знаю, на яку саме реакцію я очікувала від графа. Біль? Здивування? Злість? Але як я не намагалася прочитати почуття цього чоловіка зараз – це було безглуздо. Ні один м'яз не здригнувся, ні крапля почуттів не промайнула в його очах. Створилося таке відчуття, що я зовсім нічого не розповідала графу. Або він мене зовсім не почув.

Через досить тривалий час чоловік знову показав мені на місце і на вечерю.

— Ви бажаєте... незважаючи на все, що я розповіла, Ви бажаєте все одно ЦЕ з'їсти? - не могла я повірити в адекватність графа. Швидше за все, він точно божевільний!

Чоловік ліниво так усміхнувся мені, вперше за ці дні, і моргнув на знак згоди.

— Ви справді божевільний! - вигукнула я. - Ви не повинні вживати цієї їжі! Хіба після всього, що я розповіла Вам, Ви продовжите довіряти лікареві?

Граф дуже повільно провів поглядом по моїй фігурі. Від цього мені стало зовсім ніяково. Він ще жодного разу мене так уважно не розглядав. Якби на його місці був інший чоловік, здоровий і не паралізований, я б тим більше захвилювалася. Але хіба граф небезпечний, як чоловік? Та й хто я така? Але навіть Ушенас не розбере, що у цих чоловіків у голові!

Нарешті Його Світлість відвів від мене погляд. Здається, він над чимось замислився... Від'їхавши від столу, граф зупинився недалеко від мене, знову втупивши у мене свій пильний погляд. Трохи підняв брови, чекаючи... чого? Я дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, що хоче мені сказати чоловік. Але важко розуміти німу людину. Граф приречено зітхнув і кивнув головою у бік дверей.

— Мені піти?

Чоловік заплющив очі, а потім просто розвернувся і попрямував до своєї кімнати.

— Стривайте! Я не можу повернутися з вечерею на кухню. Мені потрібно скористатися Вашою вбиральнею, щоб викинути їжу.

Візок зупинився, але граф не поспішав повертатися. Я почула неприємний скрегіт на столі. Граф скористався своєю магією і щось писав на аркуші паперу.

«Здається, ми домовлялися, що Ви мовчатимете. Не турбуватимете мене. І Ваша присутність тут буде зведена до мінімуму! Що з усього перерахованого Ви не зрозуміли?»

Граф спопеляв мене поглядом. Мені треба було промовчати... але я не змогла.

— Але й Ви, мілорде, не надто йдете на контакт. На Вашу думку,  куди я повинна подіти цю вечерю?

«Залишити недоторканим на столі».

— І що далі? - примружилася я. - Допустити, щоб божевільний господар з'їв отруту?

Краще, щоб я прикусила свій язичок...

"Ви звільнені!"

— Не Ви - мій наймач. І не у Вашій божевільній владі мене звільнити.

Граф несподівано іронічно посміхнувся.

— Я не розумію, навіщо Ви прикидаєтеся божевільним? Вас намагаються всіма силами упрягти в божевільню або навіть вбити.