Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

Відсидітись вирішили на якомусь пагорбі чи могилі, щоб мати гарний огляд і можливість якомога непомітніше сховатись в разі чого. Їхали недовго, коли побачили підходяще місце. Коней не розпрягали. Надто непевна ситуація була в цих краях. Залишивши п’ятьох козаків біля підніжжя разом з конями, четверо друзів піднялись нагору. Огляд звідси і справді був відмінний на кілька кілометрів навкруги. Вмостившись зручніше на траві спина до спини, козаки дістали по шматку хліба і мовчки обідали.

Думки про зрадника все не давали спокою Северинові. Хто б це міг бути? Він відправив більшу частину загону назад до війська і у Кіш сподіваючись, що зрадником виявиться хтось із них. Там він не зможе завдати якоїсь шкоди. Але можливість того, що перевертень залишився серед них теж залишалась високою. Якщо загін Северина формував кошовий разом з писарем і, припускаючи, що це все Голка і заварив, то він міг назначити в загін свою людину. Проте Шкіру, Тихого і Кабана Паливода обрав сам. Тому щодо них підозра найменша.

Так вони просиділи годину. Раптом Семен Шкіра припав до землі і гукнув іншим зробити те саме. Без зайвих питань всі повалились на землю. Так само мовчки вони підповзли до Семена і подивились туди, куди той показував їм рукою. Одразу всі побачили як степом їхав загін вершників. По особливій посадці на коні всі одразу зрозуміли, що це були татари. Проте не тільки вони. Були серед них і козаки. Їхали вони в протилежний від табору бік. Кабан гукнув козакам, що були внизу, щоб ті принишкли. Вершники промчали повз могилу і ніякої уваги на неї не звернули. Було їх не більше п’ятнадцяти. Козаки переглянулись і не змовляючись полізли вниз. Там швидко заскочили на коней і помчали услід за ворожим загоном. Проте не наздоганяли їх, а тільки йшли слідом. Доволі скоро побачили на своєму шляху невеликий хутір. Під’їхавши на безпечну відстань, козаки зупинились, сховали коней і самі залягли в траві.

- Остап і Семен, - наказав Северин, - підійдіть ближче і роздивіться що там.

Двоє обережно почали наближатися до хутора. Коли вони зникли з виду, Северин попрямував за ними, взявши з собою Івана Лемеша. «Підстрахуємо, раптом що», - сказав.

Біля хутора був невеликий пагорб. Саме на нього і націлились Остап та Семен. Паливода з козаком залишились під пагорбом, добре замаскувавшись в траві. На перший погляд поселення пустувало. Проте видно було, що не покинуте. Северин вже встиг подумати, що сюди вершники і не заїздили. Однак з крайньої хати почали виходити люди. Серед них було двоє татар і Сашко Явір. Вони про щось гомоніли і весело реготали. Явір постійно хлопав татарина по плечу, наче давнього друга. Той тільки колихався під могутньою рукою і якось по-дурному усміхався. Збоку здавалось, що над татарином кепкують, а той не розуміє.

Раптом на пагорбі виросло кілька постатей. Вони щось погрозливо заговорили татарською. Тут же біля них з’явився Остап і Семен. Татари роззброїли обох і повели донизу. Побачивши це, група людей, що стояла на подвір’ї наблизилась до полонених.

- Оце так, - заговорив Явір, - а чого ж ви ховаєтесь? Хіба ж ми не козаки, хіба ж не побратими? Проходьте. Раді гостям.

- То виходить продав ти козацьке братство, - спокійно сказав Семен. - І скільки зараз коштує твоя совість?

- Ти совісті моєї не чіпай. Риба шукає де глибше, а людина - де краще. Ти краще приєднуйся. Ми ж не вороги. Але кошовий наш до царя хилиться, а ми від них вже бачили, що можемо отримати.

- Та ж загальними зборами обраний. За давнім звичаєм.

- Ну та ясно. Ми так можемо довго балакати без пуття, - перебив Явір Семена.

- Ну а ти, друже, - звернувся Сашко до Остапа, - здоровий будь. Які новини?

- Здоровий, - відповів Кабан. - Радий бачити. А які новини. Он в тому боці недалеко Паливода ще з сімома засів. Чекають на нас з розвідки. Северин підслухав тебе з Орлом біля річки. Після того відправив загін до Коша, загін до Тертого. Крім того, до Тертого, поперед загоном, одного козака. Бо чув, що наказ був ще одного не чіпати.

- Он як. Шкода. Але не страшно. Навряд чи це щось змінить.

Остап підійшов до татарина, що тримав їх зброю, забрав свою і припасував усе на місце.

- Семене, - звернувся Кабан до Шкіри, - ну справді, чого ти? Давай з нами. Ми ж так само за Україну, за побратимів, за волю. Тільки до москалів не хочемо. Та й до ляхів не хочемо, але ж вони менше зло. Ну? – вмовляв благальним тоном.

- Ганьба тобі, козаче, – тільки і відповів.

- Не домовимося ми з ним, – це вже Кабан до Явора.

Остап ступив крок до Семена, вийняв кинджал і загнав його по саме руків’я в живіт козакові.

Паливода з жахом спостерігав цю картину. Але зробити нічого не міг. Надто багато було ворогів. Він ледве стримав Лемеша, коли той хотів кинутись в бій. Значить, все-таки Остап. Як же так? Він же сам вирішив взяти його в загін як надійного побратима. А тут таке.

Северин згадав як декілька років тому, повертаючись з морського походу, біля гирла Дніпра їхні чайки зіткнулися з турецькими кораблями. Тоді декілька чайок відстали від інших, щоб дати змогу їм зайти в річку, поки самі будуть стримувати галери. В одному з тих човнів були і Северин з Остапом. Вони крутились як могли, намагаючись проявити свою єдину перевагу – маневровість. Ядро з ворожого корабля потрапило в їхню чайку. Паливоду викинуло з човна непритомного. У вихорі бою серед пострілів, криків і крові всі вже поховали Северина. Але коли решта човнів були недосяжні для турецьких галер, козацькі чайки, що прикривали інших, почали швидко прямувати до річки. Тоді Остап Кабан, бувши зухвалим сміливцем, прив’язав один кінець мотузки до човна, а іншим обв’язав собі пояса і кинувся у воду. Він підхопив Северина під руки, а козаки за мотузку витягнули обох на човен і привели Паливоду до тями. І от тепер той самий Остап Кабан був готовий всадити ножа у свого побратима.