Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

- Не поливай білодерн, ти що!

Переді мною стояла літня жінка у довгій сукні яскраво-синього кольору – не дуже висока, але худорлява. Я навіть сказала б – виснажено худа. Її чорне смоляного кольору волосся, розділене проділом по центру голови, спадало з плечей двома довгими пасмами майже до самого живота. На шиї було відразу кілька прикрас: намисто з обробленого каміння, ланцюжки з масивними амулетами. У вухах виднілися важкі золотисті сережки у формі великих крапель, які відтягували мочки вух під вагою. На лівій руці красувалася безліч браслетів та перснів. На деяких пальцях кілець було по два і більше. Права рука була без прикрас, зморщена від старості. Вона втупилася на мене своїми величезними яскраво-блакитними очима, і підняла долоню правої руки в застережливому жесті.

- Вибачте, я не хотіла нашкодити. Земля зовсім суха... - я поспішила виправдатися і швидко поставила лійку на місце, не відводячи погляду від дивовижної жінки.

- Білодерн не виносить воду. Навіть крапля рідини, що потрапила на листок, обпалює його, залишає чорні гнильні плями, - вже більш спокійним і розміреним тоном пояснила вона, підійшовши до вікна.

Потім жінка нахилилася за якимось глечиком, що стояв на підлозі, акуратно витягла з нього пробку і полила рослину якоюсь сріблястою густою рідиною. Блискучі густі краплі швидко втекли в тріщини, що утворилися в землі, і з них стала виходити пара. Рослина злегка затремтіла і зашаріла листям. Мені на мить навіть почулося щось на кшталт «спащі-і-бо» в цьому шелесті.

- Це рідка ртуть. Вона живить білодерн. Його листя позбавляють гарячки.

Я розуміюче кивнула. Мене зовсім не здивував цей факт, як і наявність ртуті в приміщенні в такій кількості, ще й дивна квітка, яка не загинула, а навпаки явно пожвавышала від такого харчування. "Схоже, я просто сплю", - подумалося мені.

- Ходімо, Яро. Я чекала на тебе. Чай уже холоне.

Я покірно пішла за нею до сусідньої кімнати. Нею виявилася затишна скромна кухонька зі старими меблями та пічкою на ніжках, що нагадувала чимось «буржуйку» або самовар. Вона була вся в кіптяві, і тільки верхівка труби блищала, мов мідна. Маленька білява дівчинка років дев'яти в старенькому пошарпаному платті клопотала з кухонним начинням і розливала чай по чашечках з порцеляни.

- Дякую, Магдо. Принеси мені мій мішечок, люба. Він на моєму столі у кабінеті, - сказала дівчинці жінка, дивлячись прямо перед собою.

- Зараз, леді Ніневія, - тонким голоском відповіла та, чемно вклонилася і вийшла.

Ми сіли за маленький столик біля вікна і почали пити чай. Такий ароматний, трав'яний.

- Чай дуже приємний, але я віддаю перевагу каві, - сказала я, зробивши ковток гарячого смачного напою.

- Кави тут не знають. Але до наступного твого приходу я щось придумаю.

- До наступного приходу?

- Так. Ти потрібна мені, Яро, і будеш моєю наступницею. Я зовсім сліпа стала, бачу невиразні обриси і блякле світло, і то не завжди. А ворожка, яка не бачить карт, потребує помічника.

Я придивилася до її ясно-блакитних очей і тепер чітко побачила в них порожнечу. Точніше, відчуття порожнечі походило з них. Невже вона справді сліпа? А так впевнено пеерсуваэться будинком.

- Як же ви зрозуміли, що я збираюся полити вашу рослину водою? Білодерн цей?

- Хм... То він сам мені сказав. Вищав і пищав так, що хіба що глухий не почує.

Я розуміюче кивнула. Виходить, мені не почулося. Дзвін у вухах був справжнім, і ніякі то були не перепади тиску.

До кухні повернулася Магда з оксамитовим мішечком у руках і простягла леді Ніневії.

Жінка акуратно дістала із сумочки скриньку. Тієї самої, що я вже бачила в руках дивної відвідувачки мого салону!

- Це ви тоді приходили до мене? Але ж ви виглядали зовсім по-іншому!

- Скажімо так, одна моя помічниця тимчасово позичила тіло, щоб побачитися з тобою і передати браслет. До речі, не знімай той, що в тебе зараз на руці, інакше швидко прокинешся, а нам ще багато про що треба поговорити.

- Як це "позичила"? І до чого тут браслет? Ну і насниться ж таке ... - здивувалася я, покрутивши прикрасу на зап'ясті.

- Можеш вважати це сном, люба. Є твій світ, а цей – Феєрія називається. Між собою наші світи мало перетинаються і дуже далекі, хоч існують у єдиному просторі варіантів реальності. Подолати відстань між нашими світами простій людині не вдасться. І я не можу, на жаль. Але є мандрівники у твоєму світі, які навчилися переміщатися простором варіантів уві сні. Навчилися усвідомлювати себе та робити уві сні неймовірні речі. Один із таких мандрівників створив цей світ та зробив його матеріальним.

- Але як? Я теж мандрівниця?

- Ні, моя люба. Вся річ у браслеті – він привів тебе до мене уві сні. Але це зараз не має значення. Набагато важливіше, що ти бачиш на цій карті. - сказала вона і швидко перетасувала вже знайому мені колоду. Її сухорляві пальці спритно перебирали карти, після чого вийняли одну і поклали на стіл.