Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Лимон, живо!

– Вже, Ваше Кухарство!

Блискучий великий лимон перекочував у руку ельфа. Він поклав його на дошку і кілька разів покатав долонею, міцно притискаючи до дошки. Лимон хіба що тільки не розплющився, але не лопнув. Потім, Гурманіель дуже швидко провів лимоном по зубцях дрібної терки, знімаючи цедру. Потім розрізав навпіл, і, підставивши другу долоню над ковшем, видавив половинку лимона в соус. Кісточки і шкірка в одну мить були забрані одним з лепреконів. Гурманіель знову перемішав соус і зняв із печі, залишивши відпочивати. Коли соус врешті став теплим, ельф додав у нього трохи меду.

Ельф періодично відкривав піч і поливав шматок оленини соком, який витікав на деко. Нарешті, шеф-кухар щасливо посміхнувся – зі шматка м’яса полився прозорий сік. Гурманіель задоволено крякнув. А перед тим як витягнути м’ясо з печі, він махнув рукою парочці лепреконів, які миттєво подали йому гірчицю, апельсин і мед. Ще парочка малюків кинулася до поду й відкрила дверцята, вигрібаючи у відро вугілля. Гурманіель змастив оленину сумішшю гірчиці, апельсинового соку та меду і знову відправив у піч. Один із лепреконів гучно порахував до тридцяти, і шматок ароматної соковитої оленини поставили на стіл.

Зітхання захоплення покотилося кухнею. Лепрекони разом із нами плескали у долоні майстерності ельфа. Той лише трохи вклонився. Але по ньому було видно, що це приносило йому задоволення. Його Кухарство переклав м’ясо на блюдо, знову кілька разів полив соком з дека і накрив широким срібним ковпаком.

– М’ясо має відпочити, – сказав він, ставлячи його на теплу піч.

Ми з тролицею перезирнулися: так-так, це не ледащо Понтусоль. Ми схилили шанобливо голови перед ельфом.

– Вибачте, Ваше Кухарство, якщо якось нашкодили вам зухвалими промовами, – почала я.

– Більше, це ніколи не повториться, – додала тролиця.

Ельф зверхньо подивився на нас.

– Я подумаю над вашими вибаченнями. Але надалі, ніколи не жалійте цих, – він кивнув у бік притихлих лепреконів. – До речі, для них велика честь працювати в мене на кухні. Запам’ятайте, ці нещасні люблять золото понад усе на світі, вони маму рідну продадуть, якщо запропонують хорошу суму. Блиск золота магічно діє на лепреконів. Інші, як Пузогрій, не гребують і сріблом. І брехуни вони, яких світ не бачив. Якби ви зняли з нього антимагічний нашийник, то цей пройдисвіт одразу ж щось поцупив і зник. Потім шукай його по всьому лісі.

– Вони у вас у вічному рабстві? – жахнулася Кхибра.

– Кожного з них спіймали на злочині. Блюм – попався на крадіжці в ювелірній крамниці, Рогулька – підрізав кілька гаманців на ярмарку.

– А той, якого забрали в карцер?

– Пузогрій? – ельф похмурішав. – Той попався на крадіжці у королівській скарбниці. Якщо не усвідомить, то на нього чекає доля Німого Сіда.

– Стратять? – тепер я завмерла від жаху.

– Гірше, – відповів Гурманіель. – Відправлять на Блукаючі острови. А звідти взагалі ніхто ще не повернувся. Ходять чутки, що ці острови – притулок найвідчайдушніших злочинців.

– Але як їх можна знайти, якщо на картах їх немає? – моя цікавість не знала меж.

– Це маги з острова Двох Зорь знають. Нам це невідомо. Ми на крехтенслоксах переправляємо лепреконів до них, а вони займаються ними далі.

– Руто! – до кухні влетів фамільяр. – Германа принесли прямо з тренування! Він знепритомнів!

– Це що ще за фітюлька? – здивувався ельф і масивною долонею приплеснув щитника, який нічого не підозрював до столу і змахнув його на підлогу.

Я скрикнула, немов цей ляпас адресувався мені.

– Ні! Ні! Це мій фамільяр! Це Шафран!

Ельф, гидливо скривився, витер руку та поважно відкопилив нижню губу.

– Я не потерплю на своїй кухні комах. Навіть якщо вони чиїсь фамільяри! А таких смердючих і поготів!

Я глянула вниз і завмерла: Шафрана ніде не було. Я з ненавистю глянула на ельфа, але краєм ока помітила, як на краєчку ківша, в якому розстоювався соус, на тонких ніжках, похитуючись, немов п’яничка, стоїть абсолютно неушкоджений Шафран.

– Він не зможе мене вбити, – гордо пропищав клоп. – Поки ти жива, живий і я.

Ельф закотив очі, а я посадила фамільяра на плече.

– Гаразд, на сьогодні ви з роботою впоралися. Чекаю вас завтра о п’ятій ранку. Прохання не спізнюватися, – сказав нам на прощання ельф. – І нехай цей смердюк тримається подалі від моїх продуктів.

Нам було не до розборок. Швидко попрощавшись, ми помчали до будинку Руаїкхарів.

Герман лежав на ліжку біліший за крейду. Тіа не обдурила – нічого не нагадувало про забавки Бунта з Шафраном. Винуватець гри, абсолютно чистий, спав, згорнувшись клубком під рукою Гери. Значить Тіатаріассі все-таки вдалося його викупати!

До кімнати без стуку увійшла цілителька Армілсім.

– Йому протипоказані поки що великі навантаження. Канріка і Діерг своє отримають, – сердито сказала вона, сідаючи на ліжко.

– Ельфи не винні, – ледь чутно прошепотів Герман, розплющивши очі. – Я сам вирішив, що вже здоровий.