Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Ззаду мене потягнули за поділ. Я обернулася і побачила того самого нещасного лепрекона, якого було занурено в бочку.

– Я можу вам допомогти, добра дівчино, – у смарагдових очах малюка скакали бісики. – Мало хто заступається за нас.

– Як? – здивувалася я.

– Якщо ти допоможеш розстебнути ремінець на шиї, то я допоможу тобі, – знову загадково посміхнувся лепрекон. – Наша магія може багато чого.

Я, було, піддалася на улесливу промову і потягнулася до ремінця. Лепрекон нахилив голову так, щоб мені було зручніше розстебнути шкіряний нашийник. Але вчасно зупинилася. Поглядом пройшлася по решті кухарчуків – у кожного на шиї був подібний ремінець

– А чому кожен із вас носить такий нашийник?

– Тому що вони злодії, які відбувають покарання за крадіжки, – пролунало над нашими головами. – Це ж як треба ухилятися від роботи, щоб піддатися на вмовляння злодія?

Я підняла очі – над нами, схрестивши на грудях руки, стояв Гурманіель.

Так ось що за піжами на них вдягнені! Це тюремний одяг!

– Проковтни мене дракон! – вилаялася тролиця.

Я глянула на лепрекона: той стояв як у воду опущений. Хоча, буквально недавно, звідти виліз.

– Ми реально не впораємося з квасолею, – сказала я ельфу.

Ельф, як ні в чому не бувало, розв’язав мішок і висипав частину вмісту в дерев’яну діжу. Ми побачили, що квасоля була перемішана з великими бобами.

– Ніколи не робіть висновків завчасно! – презирливо пирхнув ельф і схопив за вухо лепрекона.

– Ай! Йой! Ай-яй! Ваше Кухарство, відпустіть мене заради Аргіни! Всіма світлими богами присягаюся, що не буду більше паскудити!

– Нема чого дарма згадувати богів! Ось посидиш у темряві та вогкості, поспілкуєшся зі своїми родичами – щурами, тоді може до тебе щось і дійде.

– Не хочу в карцер!.. Не хочу зі щурами!..

Лепрекон натурально заплакав, упавши на коліна й обійняв Гурманіеля за ногу.

– Ноги цілувати буду, тільки не в карцер!

– У карцер, Пузогрій, прямісінько в карцер! На три дні! Ні, трьох днів тобі замало. А ось днів зо п’ять посидиш, подумаєш, може, щось і усвідомиш про життя своє недолуге.

Лепрекон ще більше залився сльозами. Але на ельфа це ніяк не подіяло. Він витаскав нещасного за межі кухні.

Решта ув’язнених принишкли. Тільки й було чути, як стукають ножі об дошки, шаткуючи овочі, як шарудить морква об тертку, як постукують ложки об казани.

– Ну й забаганки в цього шеф-кухаря, – тремтячим від страху голосом сказала тролиця.

– Мені страшно уявити, що він може зробити з нами, якщо ми не виконаємо вчасно роботу.

І ми негайно кинулися перебирати квасолю. Робота спорилася. Мішок танув на очах. Коли останню частину було розібрано, повернувся ельф. Він задоволено кивнув у наш бік.

– Забажали попросити на вечерю оленину, – голосно оголосив він на всю кухню. – Подати мені все необхідне, негайно!

– Так, Ваше Кухарство! – сказав лепрекон і плеснув у долоні: – Дошку, спеції та ніж Його Кухарству! І підготувати піч!

Лепрекони смугастими горошинами покотилися кухнею. Троє тягли товсту широку дошку, двоє – ножі, ще парочка діставали з шафок необхідні спеції в горщечках. Ще двоє відчинили дверцята печі, розворушили коцюбою вугілля і підкинули поліна.

Ми з Кхиброю, затамувавши подих, підійшли ближче, щоб нічого не пропустити. Те, що відбувалося далі, можна було назвати кухонною симфонією, про яку любила говорити пані Ліонелла.

Гурманіель узяв ніж. Лезо блиснуло у світлі магічних світильників – леовардійська сталь! Йому підтягли величезний шматок м’яса, загорнутий в ароматні трави. Я зробила глибокий вдих і впізнала чебрець, естрагон і базилік, інші запахи мені були невідомі. Гурманіель спритно очистив м’ясо від трав і крупинок солі й ретельно обтер полотняною ганчіркою. Далі, він зробив по всьому шматку глибокі надрізи. Лепрекони тягли йому великі зубки часнику та свіжий схожий на гіркий перець – цей був фіолетовий у яскраво-жовту смужку. Часник і перець тільки промайнули в повітрі – і лягли на дошку двома акуратними горбками. У надрізи по черзі опускалися то пелюстки часнику, то кілечка перцю. Потім ельф щедро посипав м’ясо розмарином і густо змастив топленим гусячим жиром. Лепрекони тягли глибоке деко, на яке ельф поклав м’ясо. Потім, налив у деко золотисте вино та поставив у піч. Лепрекони розпливлися в щасливих усмішках:

– Ваше Кухарство, ви були неперевершені! – навперебій твердили вони й витирали сльози розчулення, які щомиті набігали на очі.

– Не розслабляємося, дрібнота! Готуємо соус! – рявкнув Гурманіель.

Вони знову смугастими горошинами розсипалися кухнею. Одні товкли в ступці часник і лимонну м’яту. Інші котили діжку, в якій виявилася брусниця. Треті піднесли горщик меду.

Ельф щедро відсипав ягід у глибокий ківш. Кілька жмень кинув у велику ступку і точними сильними рухами перетворив їх на кашку. При цьому сік бризнув на його фартух, навіть кінчик його довгого вуха не затріпотів від цього. Гурманіель просто не звернув уваги на цю дрібницю. Він влив кашку до ягід, додав туди червоного вина і поставив на піч. Коли соус забулькав, він відставив його вбік, додав потовчений із м’ятою часник, щедро сипнув перцю, так що лепрекони кілька разів чхнули. Посолив і втупився на одного з них, той часто-часто закліпав очима, не розуміючи, що від нього хочуть.