Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

Стенхлий займав місце у секторі колишнього боксера Макарека. Чистий удар суперника перервав багатообіцяючу кар'єру майстра рукавиць. "Не будуть мною на ринзі шматкою робити", - образився Макарек і взявся за справу. Він починав з парфумерного бізнесу і залишився в ньому, але носив у кишенях різні таблетки та порошки для підтримки роботи серця, як він казав. Коли до нього завітав покупець, Макарек довірив Стенхлому доглядати за стендом, а сам відтягнув чоловіка в затишне місце, щоб здійснити угоду. Сьогодні він виставив товар на продаж нібито через потребу, щоб утвердити своє становище на ринку, бо покупців ставало все менше.

- Привіт, Вугор! - вигукнув він, побачивши Казімежа. - Це був хіт вчора, чи не так? – запитав він з підозрілим захопленням. Очі в нього засклили, мабуть щось прийняв, щоб підкріпитися.

- Привіт, — сказав Стенхлий. – Яка економічна ситуація сьогодні?

- Як кров із брови. Треба буде згортати манатки. А я ж тільки вийшов.

- А це що за тип? – Стенхлий кивнув у бік дивно одягненої людини, яка курила запашні палички. Від диму, що з них розходився, у нього розболівся мозок.

- Буддист. Нешкідливий. За ідею працює.

- Теж мені, вибрав момент.

- Ну.

- Панове, — сказав буддист, — нероби на горизонті. Якщо на руках щось трефне - ховайте.

Сам він схопив з тротуару брезент разом із розкладеним на ньому товаром і кинув його в сидір. В руках у нього залишилося лише дві палички, що пускали дим.

Макарек навіть не поворухнувся. При його широкому асортименті, дозвіл йому був потрібен як повітря.

- Диви, їх ганяють навіть напередодні Різдва, — здивовано сказав Стенхлий.

- А як же? План є план, треба зібрати якомога більше данини. Батькам міста потрібні гроші.

- Ти, мабуть, хотів сказати: хресні батьки.

- А як?

Двоє міських стражів оточили жінку з шкарпетками і гнівно трусили якоюсь сорочиною.

- Колись я їм виб'ю все кулакам, — пообіцяв Макарек, — а поки що вправляюся в чесноті бездушності. Для деяких речей потрібна холодна голова.

В ньому іноді ще пробивалися часи, які він проводив на рингу.

Стражі ніяк не доходили згоди з перекупками, які почали солідарний гармидер. Охоронці порядку не зачепили Стенхлего, Макарека і Буддиста; проходячи повз, вони просто кинули на них злий погляд.

Тому торгували далі. Макарек приставав до дівчат, які проходили повз них, одна навіть купила флакон перламутрового Poison Dior за половину магазинної ціни. "Крадений чи підробка", — із заздрістю подумав Стенхлий, але ні про що не питав. Тут кожен дбав переважно про себе.

Сам він продав чотири пакети зірок і близько десяти по одній. Перехожі не проявляли до них особливого інтересу і прямували прямо до хати, несучи у поліетиленових пакетах коропів, які мляво ворушилися. Щороку Різдву на Віслі передує справжня геєнна коропів. Стенхлий бачив, як їх перевантажували в чани – як вугілля чи картоплю. Оскільки вони мали знайти свій останній спочинок на святвечірньому столі, риби не мали жодного права на людське ставлення.

Близько третьої почало темніти, і з тротуару по литках поповз холодок. Стенхлий запропонував відкрити пляшку, але Макарек мав кращу ідею.

- Може, краще, нюхнеш трохи білої табаки?

- Чому ні? – охоче погодився Стенхлий. — Але знаєш, через економічну кризу я ні грошиною не пахну.

— Авжеж, ніхто не пахне. Криза. Я зарахую тобі кредит до Нового року.

Макарек виділив йому доріжку, тож Стенхлий пішов у затишне місце за закритою овочевою лавкою і там занюхав. "Відразу бачу далі", — подумав він. Під черепушкою божественно проясніло, і світ відразу став красивішим. Коли повертався, у нього склалося враження, що вибоїстий тротуар піддається під ногами, наче перетворився на гуму. Фасади будинків стали вишуканими, посилаючи в повітря потоки срібних іскор. Вулицею з ревінням промчався світловий монстр, показуючи крізь бічні вікна свою проковтнуту здобич: темні плоскі черви повзали по вікнах і марно намагалися вивільнитися. Ніч лягла на світ, як категоричний імператив, і Стенхлий, бажаючи побачити діри, з яких вона вилилася, задивився в небо.

- Зірка! – закричав він. — Зірка з хвостом!

Її побачив і Макарек, і Буддист. Вона спливла з неба над їхніми головами, так що вони майже відчували її холодний дотик на своїх обличчях. М’яким рухом зірка проминула базар і опинилася спереду. Покрикуючи від хвилювання, вони пішли за нею.

Скільки вони йшли і куди дійшли? Раптом вони опинилися в абсолютно незнайомій місцевості, за якимись багатоквартирними будинками, де мешканці ламали облатки або розставляли зайві тарілки, таємно сподіваючись, що їхню гостинність ніхто не випробує. Стенхлий почувався так, наче пройшов незбагненну відстань. Стихії світу поступово поверталися на свої місця, створюючи тривіальну реальність, з якої вдалося звільнитися лише на декілька митей.

— Згасла, — сказав Макарек розчарованим тоном. — А я думав, що кудись нас заведе.

Вони обдивилися по сторонам. Ноги привели їх в околиці сміттєвого бака, який нещодавно був завалений купою коробок і картоном. Збирачі макулатури, зосереджені на святвечірній підготовці, не встигли потурбувати цього добра.

У тиші, яка рідко буває у великому місті, Стенхлий почув, як щось ворухнулося в купі. Кіт? І справді, це, мабуть, був бродячий житель смітників, бо явно нявкав. Ні, більше схоже на дитячий плач. Але звідки тут взялася дитина?

Він підскочив і почав відштовхувати ящики вбік. Макарек і Буддист кинулися на допомогу. Вони, напевно, думали, що це така забава.

Згорток виявився пластиковим пакетом, поставленим на складену картонну коробку. У немовляти було синє зморшкувате обличчя під білою шапочкою, яка сповзла на очі. Дитя заплющило повіки й було зовсім холодним, а мертве світло ліхтаря омивало його личко суворо досвідченої людини.

- Занадто пізно, — видихнув Стенхлий. — Ми прийшли надто пізно.

Але коли він засунув руку під ковдру, в яку було закутане новонароджене дитя, він знайшов там, окрім вологи, останній швидкоплинний слід тепла. Тієї ж миті немовля хрипко заскиглило. Дорослий сунув ковдру з немовлям у свою куртку. Вони побігли на порожню вулицю; стали посередині і безсило озиралися. Водій, який проїхав, навіть не думав зупинятися. Вони просто перегородили йому дорогу.

- Панове, я додому їду, — пробурчав він. — Дружина чекає з Святвечором.

- Але ж дитина! — перекрикували ті одночасно. - У нас є дитина!

Водій не відразу зрозумів, що на смітнику вони знайшли покинуту дитину.

- Сідайте, панове.

Поки їхали, вони гарячково обговорювали, де найближча лікарня. Малюк замовк і, здавалося, був