Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У похмурому настрої вони сіли на своїх верблюдів і пішли слідом за ними назад. Почав падати дрібний сніг. Сніжинки сідали на тілі пастуха, але не танули.
На вершині найближчого пагорба Касфір сказав вголос те, про що думали усі:
- Яка ганьба… — він похитав головою. - Який сором. Три найбільші володарі світу, і їх перехитрив якийсь селянин!
- Це ще не кінець, — люто засперечався Баал Тхас-Ар. — Ми пошлемо за родиною найкращих убивць. Це ж просто дитина теслі та якоїсь бідної дівки. Вони нікуди не сховаються. Ми запропонуємо золото. Багато золота. Нарешті хтось їх видасть, якщо не зараз, то наступного року. Або через десять років.
- Може, через тридцять? — глузував Мельгхіор. – А що б це, власне, змінило? Влада покинула нас. Пророцтво збулося. Зміна прийшла.
- Якщо ми вб’ємо дитину, все обернеться по-старому, — сказав Баал Тхас-Ар.
- Ти справді в це віриш? — запитав Мельгхіор.
Баал Тхас-Ар замовк. Він поклявся собі, що навіть якщо інші будуть думати інакше, він не здасться. Навіть якби це тривало тридцять і три роки.
- Ну, — зітхнув через деякий час Мельгхіор, — здається, тепер ми просто царі.
- А магія? – відчаювався Касфір. - А мої джини?!
- Пророки мали рацію. З сьогоднішнього дня більше ніякого чаклунства. Народився хтось могутніший, — сказав Мельгхіор.
Тільки тоді всі царі (а тепер вже колишні волхви) відкрито зізналися один одному, що з першої миті, коли вони побачили зірку, вони таємно випробували різні заклинання. Звичайно, жодному з них це не вдалося. Без сумніву, пророки мали рацію, коли попереджали їх про настання нових часів. Зрештою, саме тому вони взялися за свою небезпечну місію: не допустити народження.
- Летючий килим! - Касфір зітхнув. - Заклинання омолодження! Любовне!
- То що ми скажемо історикам? — зауважив Мельгхіор. — Не так повинні закінчуватися мандри царів.
Тож вони почали радитися (на диво, в унісон), і їм не знадобилося багато часу, щоб знайти єдине хороше рішення. І я думаю, ви знаєте, яке, а якщо ні... ну, ваша втрата.
- Що саме залишилося в снігу? - зацікавився Баал Тхас-Ар. — У згортках біля тіла пастуха?
- Ящик ладану, ящик мирри, ящик золота, — перерахував Касфір.
- Царські подарунки, — задумливо сказав Баал Тхас-Ар. — І так і треба буде описати. Приїхали, поклонились, подарунки лишили, зі стайні вогник світив, чи що там пастух казав.
- А мертвий пастух? - Касфір був стурбований.
- Мертві нікого не зраджують. Історія має значення. Символи легко запам’ятати, — відповів Баал Тхас-Ар. — До того ж хтозна, як літописці перекрутять.
З цим мусили погодитися всі. Кожен із них мав при дворі своїх істориків і добре знав їхню надійність. Чи могли вони взагалі бути впевнені, під якими іменами увійдуть в історію (бо в цьому не сумнівалися)? У будь-якому разі... сьогодні все інакше?
Вони їхали крізь холодну ніч, але жодному з них більше не хотілося сперечатися. Уми царів тепер були сповнені турбот. Адже вони повернулися додому правити, до лжерадників, нестерпних придворних, зарозумілих генералів і хитрих наложниць. Знову довелося хвилюватися за долю кордонів, скарбниць, палаців і докучливих підданих. Вони більше не могли розраховувати на допомогу магії. Тож яке майбутнє їх чекало?
Позаду них на небі, що світлішало із заходу, мерехтіла зірка. Але вони її більше не бачили.
Вона знала відповідь.
Після дебютної повісті "Сонні переможці" Орамуса порівнювали з Філіпом К. Діком. Після його другого роману "Арсенал", автора вітали як полеміста з Лемом (і його ж продовжувачем). Єдиний, неповторний, високоталановитий письменник, який уже кілька років більше приділяє популяризації науки, ніж фантастиці. Це оповідання для тих, хто полюбив Варшаву, а зокрема, її район Прагу…
МАРЕК ОРАМУС
Різдвяне оповідання
MAREK ORAMUS
Opowieść wigilijna
Перша публікація: збірка Rakietowe szlaki, tom 5, 2012.
Вулицю ззаду за базаром облюбували таємні торговці. У будні дні тут був досить жвавий рух, люди товклися в очікуванні автобуса, йшли в бік площі Шембека або навпаки – на Остробрамську з її Панорамою, Конфорамою та Медіа Маркетом не для ідіотів. Біля стін сиділи жінки з яйцями, медом, капцями, часником і кількома кілограмами айви з власного городу. Восени був перегляд лісу: підберезники, лисички, маслюки; в грудні, вони були фасовані у банках, ціна значно зростала. Іноді з'являлися цигани зі сковорідками, шкіряними куртками чи годинниками, але вони ніколи не затримувалися надовго. Якщо не було попиту на товар, вони йшли в інше місце. Циганки нікому не ворожили – тут кожен і так знав власне майбутнє.
У Святвечір рух тривав лише до обіду, потім тротуар пустів. Люди ховалися по квартирах, наряджали ялинки, готували чи розігрівали страви, відносно яких пам’ять підводила: чому вони мали бути пісними. Це був невдалий день для торгівлі чи ведення бізнесу, і все ж двадцятивосьмирічний Казімєж Стенхлий[32], якого через зріст і худорлявість називали Вугром, вирішив залишити нору, де він щасливо таборував деякий час. Минулого тижня розкішний спосіб життя майже позбавив його будь-яких засобів до існування, треба було заробити хоча б на півлітра, щоб було чим відсвяткувати Різдво. Як і в останні роки, було безсніжно і тепло.
Він з'явився явно запізно, цигани вже йшли. Сьогодні у них були ковдри по тридцять п’ять, жіночі білі куртки – по п’ятдесят, а якийсь сімейний патріарх пропонував потрійні леза "Жилетт", які йому найкраще підійдуть. Стенхлий безмовно пройшов повз простягнуті йому назустріч бритви і виклав власні речі. Асортимент у нього, як завжди, був один: пластикові п'ятикутні зірки китайського виробництва, вістря яких зливалися з зубчастим обідком. Пластик був покритий дешевим золотом такої поганої якості, що доводилося обережно брати пальцями, щоб не потерти. До круглого вушка була прив’язана червона нитка, щоб іграшку можна було прив’язати до ялинки. Стенхлий продавав це барахло по півзлотого за штуку або по чотири злотих за пачку з десяти штук, але період найкращої економічної кон'юнктури він пробенкетував, а може, невірно розрахував попит. У нього в кишенях залишився кілограм цих цяцьок, нещільно упакованих у пластикові пакети.
Якщо говорити про товариство,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк», після закриття браузера.
