Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Ви… Ви захворіли?
-Джозі…- Мірабель схопила її за плечі.- Я тікаю звідси, розумієш? І ніхто про це не має знати до повернення короля, а бажано навіть довше.
-Ви хочете, щоб я брехала про те, що ви хвора, хоча насправді ви будете далеко не в Танкервілі?- Вона налякалася ще більше.- А що буде зі мною, коли всі дізнаються правду?
-Я… Вигадаю щось. Обіцяю, я не покину тебе з цим тираном, але спершу маєш ти мене врятувати.
-Не покинете?
-Даю слово. Я повернуся і заберу тебе у безпечне місце.
-Добре,- Джозі якнайдужче стиснула лист.- Я зроблю, як ви просите.
Лишалося знайти вхід до підземного парку і покинути Замок Забутих Божеств непоміченими. Відверто кажучи, Мірабель не знала про те, чи вчиняє правильно, що довіряє таку відповідальну справу Джозі, однак це був єдиний шанс і вона ним скористалася. Зібравши до купи безліч пожовклого паперу і поклавши до сумки Священну Воду у Колбі, або те, що від неї лишилося, вона почала діяти.
-Варто!- Її крик був пронизливим і неймовірно переконливим.- Варто!
Так-так, вона їх відволікала. У кімнату забігли четверо вартових, не розуміючи, чому Бель так кричить.
-Щур! Під моїм ліжком величезний щур! Дістаньте його звідти!
Вартові кинулися до ліжка, відчайдушно намагаючись спіймати загадкового звіра.
-Дурні.- Прошепотіла Мірабель і схопивши кришталеву склянку із світло-коричневою рідиною, вилила її на підлогу коло вхідних дверей.- Гадаю, пожежі ви тушите так само, як ловите вигаданих щурів.- На її долоні засяяло полум’я, яке заграло на її яскраво-червоному волоссі.
Мірабель направила вогонь на рідину і підлога миттю запалала. Вона лише зиркнула на мапу, що мала привести її до підземного саду і щодуху кинулася шукати таємні двері. Головною задачею було не натрапити на вартових, однак нічний час дуже з цим допомагав. Їй вдалося просковзнути крізь приймальню короля, залу для проведення заходів, кімнату, де зберігалася зброя і врешті-решт Бель натрапила на маленькі і вузенькі сходи, які вміщалися у неймовірно мізерному отворі з обох боків так, що спускатися ними не зачіпаючи стіни, було неможливо. Мірабель безшумно спустилася ними донизу і у повній темряві знайшла двері, які припадали пилом не один рік. Це змусило її закашляти, однак вона рвучко відчинила їх і зайшла у дивне місце, яке точно не очікувала побачити під землею.
Перед нею височилися стрункі берези і мужні дуби, між якими обережно була викладена стежинка, що вела до невеликої будівлі сірого кольору із кам’яними вікнами без скла. У парку було напівтемно, але розгледіти цю красу Бель все ж таки вдалося.
-Ельфи або генії, що побудували таке під землею, або ідіоти, що давно не приходили сюди.- Мовила до себе Мірабель, повільно ступаючи по стежині.
-Хотілося, щоб це був перший варіант, проте ми всі чудово знаємо правильну відповідь.- Несподіваний голос змусив Бель здригнутися.
-Вієро..!- Від полегшення, радості, смутку і переляку водночас, Бель не змогла підібрати ні слова.
Вона, не втрачаючи ні секунди, підбігла до нього обіймаючи так, наче вони не бачилися декілька років. Їй до нестями не вистачало його протягом цих нескінченних днів і Мірабель була ладна обіймати його до кінця життя.
-Все гаразд.- Прошепотів Вієро.- Ти зі мною.
-Він такий жахливий…- Бель вже не могла стримувати в собі те, що накопичилося за весь цей час.- Я… Ненавиджу його… І Розаліну…
-Що він накоїв? Він зробив тобі боляче? Бель… Кас щось зробив?
-Ні… Він не чіпав мене.
-Хвала Святим!- Вієро з полегшенням видихнув.- Заспокойся. Я заберу тебе звідси.
-Куди?- Тихо запитала Мірабель.- Куди ти забереш мене?
-Подалі звідси.
-В Коронарні Ліси повернутися неможливо, а Танкервіль я хочу покинути тут і зараз.- Вона доторкнулася до його довгого волосся, яке обережно лягало на плечі.- Єдиний варіант, який в нас є – це Летючі Ліси.
-Так, Бель,- мовив Вієро.- Саме туди ми і попливемо, але спершу треба вибратися із замку. Однак…- Він замовк.
-Що?- Захотіла упевнитися Бель.- Скажи мені…
-Касалін відпливає завтра зранку. Я думаю, що нам краще зникнути якомога скоріше ніж чекати, поки він покине Танкервіль. Але це занадто ризиковано, до того ж твоя помічниця, яка передала мені лист, може з легкістю донести йому про твою втечу.- Вієро перевів подих.
-В неї буде чим зайнятися цієї пекельної ночі.- Мірабель посміхнулася.- Не переймайся через це. Я її про все проінформувала і все підлаштувала. Касаліна не хвилює моє життя, тому він не буде сильно переживати за мої опіки. Це виграє нам декілька днів, щоб знайти надійне сховище.
-Зажди.- Вієро здавався здивованим.- Які опіки?
-Я що, не сказала? Я підпалила свої покої.
-Що?
-Нічого критичного. Там п’ятихвилинна справа. Я мала зробити це, щоб відволікти їх від нашої втечі.
-Гаразд…- Він не знав як на це відповісти.
-То, що ми робимо?
-Тікаємо. Зараз.
Мірабель швидко заховала мапу підземних ходів Танкервілю у сумку і переконалася, що Священна Вода у Колбі, а точніше, вже порожня склянка, знаходиться у безпечному місці. Вієро взяв її руку, переводячи погляд то на двері, то на її втомлене обличчя.
-Якщо щось зі мною станеться, обіцяй, що виберешся звідти.- Сказав він майже нечутно.
-Ще раз скажеш таке і ти не вийдеш навіть за межі цього саду.- Роздратувалася Бель.
-Це дуже важливо для мене. Просто пообіцяй.
-Добре.- Вона поглянула на його руку, що тримала її.- Слухай, я хочу щоб ти дещо знав. Я люблю тебе. Дуже сильно. І ти найважливіша для мене людина, яку я не хочу втрачати, бо тоді я залишуся одна. Тож, якщо з тобою щось станеться, зі мною станеться те саме. Тому що без тебе моє життя не матиме ніякого сенсу.
-А як же елемент і Елемстоун?
-Прикро визнавати це, та я не герой. Я пожертвую всім світом заради тебе. Я не та дівчина, яка повернула Книгу Життя і не той дивний хлопець з Картинної галереї. Я – це лише я.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.