Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

Сьогодні вівторок, це означає що саме сьогодні ми познайомимось з батьками Данила, але спочатку я маю познайомитись із Данилом. Тому за дві години до вечері, у будинку його батьків, ми маємо прийти в ресторан, де Аліса мене познайомить з Данилом.

- Аліска, ти вже вирішила що одягнеш?

- Ще ні, а ти?

- Може нам варто поїхати обрати нові сукні?

- Чудово, поїхали. Чекай, а тобі на роботу не треба?

- Сьогодні ні, бос забрав ескізи для ознайомлення собі, а отже у мене роботи поки немає.

- Тоді поїхали.

У торговому центрі ми пробули трохи менше двох годин. Ми придбали нові гарні сукні, Аліса обрала собі гарне платтячко кольору хакі, він неймовірно пасує до її очей, а сукня трохи обтягувала її струнке тіло, до свого наряду сестра взяла ще чорні босоніжки на невисокому підборі. Я ж обрала собі чорну сукню на тоненьких бретелях, трохи нижче колін з боковим вирізом, яка теж підкреслювала усі мої принади, але це не виглядало вульгарно. До сукні я підібрала чорні лодочки на тоненькій шпильці.

Вже вдома ми почали готуватись до вечора. Зробивши легкий макіяж, я вирішила доповнити його червоною помадою. Волосся я легенько підкрутила і прибрала назад, а на шию одягнула гарний золотий ланцюжок.

Коли з кімнати вийшла Аліса, я втратила дар мови, вона дуже гарно виглядала. Волосся легенько накрутила і зав’язала високий неохайний хвостик, макіяж був нюдовим, завершила образ, нещодавно придбана, сукня.

- Алісо, ти надзвичайно гарна. – Сказала я сестрі.

- Ти теж відпадно виглядаєш. – З посмішкою сказала вона.

Обмінявшись компліментами, ми взулись і попрямували до моєї автівки. Їхали ми в тиші, і вже за п'ятнадцять хвилин були біля ресторану, де нас вже чекав Данило.

- Привіт, люба. – З теплотою в голосі і любов'ю в очах мовив молодий, гарний хлопець до Аліси.

- Привіт. – З посмішкою мовила Аліса і поцілувала хлопця. – Знайомся, це мій хлопець – Данило.

Данило досить привабливий молодий хлопець. У нього темне волосся, середньої довжини, янтарного кольору очі та струнке підкачане тіло.

- Привіт, Данило, приємно познайомитися, я Софія. – Сказала чемно до хлопця.

- Взаємно. – Чемно відповів хлопець.

Дві години ми сиділи за теплими розмовами, я переважно розпитувала у Данила про плани на майбутнє, навчання, роботу. Він мені когось нагадував, але я не могла згадати кого.

Після ресторану ми вирушили додому до Данила, знайомитися з його родиною.

Через десять хвилин ми вже були біля їхнього дому. Біля воріт я помітила що з будинку хтось вийшов. Пройшовши у двір, я побачила жінку середніх років.

- Данилко, чому так довго, проходьте швидше в будинок, будемо знайомитись. – Мовила жінка і ми попрямували за нею.

Зайшовши в середину, я побачила що над дизайном цього будинку працював майстер своєї справи, тут вдало поєднані кольори та різні матеріали, такі як мармур, дерево.

- Женю, ходи сюди, Данилко приїхав. – Крикнула жінка кудись в будинок, зараз же я могла її розгледіти. Це досить гарна жінка з янтарними очима, вона мала світле кучеряве волосся та гарну фігуру, як для такого віку.

- Вже йду. – Почула голос схоже з вітальні, з якої вийшов привабливий чоловік середніх років. У нього було темне волосся та гарні зелені очі.

- Доброго вечора! – В один голос сказали ми з сестрою, переглянувшись між собою, засміялись.

- Мамо, це – Аліса моя дівчина, - сказав Данило обіймаючи Алісу, - а це її сестра Софія. – Кивнув в мою сторону хлопець.

- Приємно познайомитися! – знову сказали ми з Алісою в один голос.

- Відразу помітно що ви сестри. – Засміявшись сказала жінка.

- А це мої батьки, мама – Анна Михайлівна та батько – Євгеній Олегович. – промовив хлопець.

- Можете кликати нас тітка Аня і дядько Женя, - сказала Анна Михайлівна, - нам усім так буде зручніше.

Ми з сестрою в знак згоди кивнули головами.

З першої секунди спілкування ці люди мені надзвичайно сподобались, вони були чудовими та щирими.

- А де це мій брат? – Запитав Данило.

- Він трішки затримується, але сказав що скоро має бути, – попередила тітка Аня, - ходімо за стіл, будемо знайомитися ближче.

За теплою бесідою і смачною вечерею я не помітила як до вітальні хтось зайшов.

- Синку, привіт. – Сказала тітка Аня і пішла йому назустріч.

- Усім привіт. – Сказав він, а у мене пройшовся мороз по шкірі.

Коли я повернулась, я була вражена, в обіймах тітки Ані був Рост, ми з Алісою встали аби привітатись і познайомитись.

- Софіє?! – З помітним здивуванням сказав Рост, - радий тебе бачити. – Після цих слів я помітила на собі чотири зацікавлених погляди, та Рост одразу пояснив, - Софія – дизайнер інтер’єру в майбутній кав'ярні, приміщення під яку я нещодавно придбав.

- Так, це правда. Доброго вечора, Ростиславе Євгеновичу. – Промовила я.

- Давай хоч тут мені не «викай». – Наказовим тоном промовив Рост.

- Добре. – Відповіла я.

- Привіт, Алісо, - сказав Рост, - одразу вибач мене за наше недознайомство, Ден сказав що ти до цього нормально віднесешся. – Сказав Рост, а я одразу пригадала як це мені розповідала сестра і мимохідь посміхнулась.

Їхні батьки вимагали аби Рост пояснив як вони знайомилися з Алісою. Коли Рост із Данею спільними зусиллями все розповіли, всі заходилися від сміху.

Решту часу ми провели так само, за розмовами.  Протягом вечора я помічала на собі погляди Роста, його очі стріляли іскрами. Через деякий час Рост звернувся до мене.

- Софіє, я вже вирішив щодо стилю кав'ярні.

- Правда? І що це буде?

- Ходімо до кабінету я тобі розповім, заодно віддам усі ескізи.

- Ну ходімо.

Подякувавши з вечерю, ми піднялись на другий поверх і зайшли в одну із кімнат. Переступивши поріг, Рост замкнув двері на ключ, а я помітно напружилась.

- Ти така гарна, я вже починаю втрачати від тебе голову. – Сказав чоловік і почав наступати на мене.