Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Собаки наче сказилися: гавкання чулося з усіх боків, навіть з півдня, за річкою Ропою. Вони гавкали в Кросенці і в кількох інших навколишніх селах, бо Швейк верещав у нічній тиші:

— Ку́си, ку́си, ку́си! — згадавши, як він кричав на них, коли ще торгував собаками.

Пси не могли заспокоїтись, і фельдфебель-рахівник Ванєк сказав Швейкові:

— Не верещіть на них, Швейку, бо розгавкається вся Галичина.

— Щось подібне, — відповів Швейк, — трапилося на маневрах у Таборській окрузі. Ми прийшли вночі до одного села, і пси зчинили страшенний галас. Вся околиця там густо заселена, і собачий гавкіт лунав від села до села, далі й далі. Потім собаки в тому селі, де ми стояли табором, нагавкались і стихли, але, зачувши здалеку, десь аж з-під Пельгржимова, собачий гавкіт, знову зняли такий ґвалт, що за хвилину гавкали підряд усі округи — Таборська, Пельгржимовська, Будейовицька, Гумполецька, Тржегбояська і Їглавська. Наш капітан — дуже нервовий дідок — не зносив собачого гавкоту, і не спав цілу ніч, увесь час вискакував надвір і питав патруля: «Хто гавкає? Чому гавкає?» Вояки покірно доповідали, що це гавкають собаки. Він так перенервувався, що коли ми вернулися з маневрів, він усім тим, хто був тоді в патрулі, вліпив казармений арешт.

Після того випадку він завжди вибирав «псячу команду» і посилав її вперед. Команда мала попереджати населення села, де ми збиралися ночувати, що жоден пес уночі не сміє гавкнути, бо інакше буде вбитий. Я теж був у такій команді. Коли ми прийшли до одного села у Мілевській окрузі, я все переплутав і заявив старості села, що кожен власник пса, який вночі забреше, буде вбитий із стратегічних міркувань. Староста злякався, зараз же запряг коні і поїхав до головного штабу просити від усього села помилування, його туди взагалі не пустили, а вартові мало його не застрелили. Староста повернувся додому, і поки ми прийшли до села, усім собакам за його порадою зав’язали ганчірками морди, аж три з них сказилися.

Всі погодились із Швейком, що вночі собаки бояться вогню запаленої сигарети, і увійшли в село. На нещастя, ніхто з них не курив, так що Швейкова порада не мала позитивних наслідків. Однак, як виявилось, пси брехали з радощів: вони з приємністю згадували війська, які проходили через село і завжди залишали їм щось під’їсти.

Собаки ще здалеку почули наближення тих створінь, після яких залишаються кості і кінська падаль.

І ось раптом Швейка оточили чотири гавкала. Вони радісно кидались на нього, задерши вгору хвости.

Швейк гладив їх, попліскував по спині і розмовляв з ними у пітьмі, як з дітьми.

— Ось ми вже й тута. Прийшли до вас спатоньки — люлі-лю, їстоньки — гам-гам! Дамо вам кісточок, шкуриночок, а вранці знову потупцяємо на ворога.

В селі по хатах почали засвічувати світло, а коли квартир’єри почали калатати у двері першої хати, щоб довідатися, де живе староста, зсередини відізвався верескливий жіночий голос і чи то по-польськи, чи по-українськи повідомив, що чоловік на війні, діти хворі на віспу, що москалі все забрали, а її чоловік, вирушаючи в похід, наказував їй нікому вночі двері не відчиняти. І тільки коли посилили атаку на двері, запевняючи, що вони квартирмейстери, якась таємнича рука відчинила їм.

Увійшовши до хати, вони виявили, що саме тут живе староста, який марно намагався переконати Швейка, буцімто це не він відповідав верескливим жіночим голосом. Він, мовляв, завжди спить на сіні, а його жінка, коли її хтось раптово збудить зі сну, сама не знає, що верзе. А щодо нічлігу для цілої роти, то село таке маленьке, що жоден вояк у ньому не вміститься. Спати взагалі нема де. І купити тут теж нічого — москалі забрали все.

Як пани добродії не погордують, то він заведе їх до Кросенки, там хутори великі. Це звідсіля всього три чверті години ходу, місця там досхочу, кожен вояк зможе накритися овечим кожухом, корів там до бісової мами — кожен вояка дістане казанок молока. Вода там теж добра, пани офіцери зможуть переночувати в замку. А в Лісковицях що? Злидні, парші та воші. Він сам колись мав п’ять корів, але москалі всі забрали, і тепер, коли він сам хоче дістати молока для своїх хворих дітей, мусить ходити аж до Кросенки.

Немовби підтверджуючи правдивість його слів, десь поруч у стайні заревіли корови й почувся верескливий жіночий голос, що бажав злощасним коровам, аби їх шляк трафив і холера забрала.

Старосту це не збентежило, і, натягуючи високі чоботи, він не змовкав:

— Одну-єдину корову має мій сусід Войцек, вона, як ви, панове добродії, ласкаво зболили почути, щойно мукнула. Але це корова хвора, тужлива. Москалі забрали в неї телятко. Відтоді вона не дає молока, та господар жаліє її, не хоче різати, бо сподівається, що Матір Божа Ченстоховська все направить.

Під час цієї балаканини він натяг на себе чумарку.

— Ходімо, панове добродії, у Кросенку, це ж три чверті години ходу, та що я, грішний, балакаю — навіть і півгодини не буде. Я знаю дорогу через потік, потім через березовий гайок, коло дуба... Село велике, і файна, моцна горілка в корчмах. Ходім, панове добродії. Нащо баритися? Панам воякам з вашого славного полку треба файно відпочити, виспатися по-людськи. Пан цісарсько-королівський вояк, що б’ється з москалями, обов’язково потребує чистої ночівлі, зручної ночівлі... А в нас? Воші, короста, віспа й холера. Вчора у нас, у нашому проклятому селі, троє людей почорніли від холери. Милосердний Господь Бог прокляв Лісковиці...

Тут Швейк велично змахнув рукою.

— Панове добродії! — почав він, наслідуючи старостів голос. — Читав я раз в одній книжці, що за шведських воєн, коли був даний наказ розквартируватися в такому й такому селі, а староста всіляко відбріхувався і не хотів подати їм руку допомоги, його повісили на найближчому дереві. Крім того, один польський капрал розповідав мені нині в Сяноку, що коли приходять квартирмейстери, староста мусить скликати всіх десятників, ті йдуть з квартир’єрами від хати до хати і просто говорять: «Тут розташуються троє, тут четверо, пани офіцери розмістяться в попівській плебанії», — і за півгодини все має бути готове. Пане добродію, — поважно звернувся Швейк до старости. — Де тут у вас найближче дерево?

Староста не зрозумів, що означає по-чеськи слово «стром», і тому Швейк пояснив йому, що стром — це береза,