BooksUkraine.com » Фентезі » Сповідь відьом 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом"

306
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сповідь відьом" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 179 180 181 ... 214
Перейти на сторінку:
сина, якби визнав його загрозою для Діани?

Метью кивнув.

— Без вагань.

— І він сказав те ж саме. — Сара кивнула на Маркуса. — Дай і йому випити. Бо нелегко жити з усвідомленням того, що тебе може вбити власний батько.

Метью дав Маркусу віскі, а Міріам налив склянку вина. Я ж зробила для Емілі каву з молоком. Вона сиділа з заплаканими очима, від чого здавалася ще більш тендітною та вразливою, аніж зазвичай.

— Я не знаю, чи зможу це пережити, Діано, — прошепотіла вона, коли я подавала їй чашку. — Маркус розповів про те, що замислювали Джиліан та Пітер Нокс. Але коли я подумаю про Барбару Чемберлен та її почуття тепер, коли вона знає про смерть своєї доньки… — Ем здригнулася і замовкла.

— Джиліан Чемберлен була амбіційною жінкою, Емілі, — сказав Метью. — Вона тільки й мріяла про те, щоб здобути собі місце серед членів Конгрегації.

— Але ти не мусив убивати її, — заперечила Емілі.

— Джиліан безоглядно вірила в те, що відьми та вампіри мають існувати окремо. Конгрегації не давав спокою той факт, що вони до кінця і не розібралися зі здібностями Стівена Проктора і тому дали Джиліан завдання шпигувати за Діаною. І вона б не заспокоїлася, поки «Ешмол сімсот вісімдесят другий» та Діана не опинилися в руках Конгрегації.

— Але ж то було лише фото, — сказала Ем, витираючи очі.

— То була погроза. І я мусив дати Конгрегації зрозуміти, що не стоятиму осторонь і не дозволю їм захопити Діану.

— А Сату її таки захопила, — несподівано різко вставила Емілі.

— Та годі тобі, Ем, — спробувала заспокоїти її я, накриваючи долонею її руку.

— То що стосовно проблеми дітей? — поцікавилася Сара, кивнувши рукою, в якій вона тримала склянку. — Сподіваюся, ви ж не підете на такий ризик.

— Годі, — повторила я і, підвівшись, гепнула кулаком об стіл. Усі, окрім Метью та моєї бабусі, аж підскочили від подиву.

— Якщо ми на війні, то ми боремося не за зачаклований алхімічний манускрипт, не за мою безпеку і не за моє право мати дітей. Йдеться про майбутнє усіх нас. — І на мить це майбутнє постало переді мною яскравим потенціалом, що розмотувався, як безліч котушок у безлічі напрямків. — Якщо наші діти не вчинять наступного еволюційного кроку, це зроблять діти інших істот. І жодне віскі не змусить мене заплющити на це очі й забути. І нікому більше не доведеться проходити крізь таке пекло лише тому, що вони кохають не тих, кого слід. Я цього не допущу.

По обличчю моєї бабусі повільно розпливлася мила усмішка.

— Молодець, моя дівчинко! Оце по-нашому, по-бішопськи!

— Ми нікого не силуємо приєднуватися до нашої боротьби. Але зрозумійте одну річ: у нашій армії є лише один генерал — Метью. Якщо вам це не подобається, можете не вступати до нашої армії.

У парадному залі старовинний напільний годинник відбивав дванадцяту ночі.

— Чаклунська година, — підтвердила бабця, кивнувши головою.

Сара поглянула на Емілі.

— Ну як, дорогенька? Підтримаємо Діану і запишемося до армії Метью, чи дозволимо дияволу забрати тих, хто пасе задніх?

— Я не розумію, що всі ви маєте на увазі під війною. Будуть справжні битви? Сюди з’їдуться вампіри та відьми? — спитала Емілі у Метью тремтячим голосом.

— Конгрегація вважає, що Діана знає відповіді на їхні запитання. І вони не припинять пошуки.

— Але ми з Метью не мусимо тут лишатися, — зауважила я. — Ми могли б поїхати вранці.

— Моя мати завжди казала мені, що коли я злигаюся з Бішопами, то моє життя піде коту під хвіст, — сказала Емілі зі слабкою усмішкою.

— Дякую, Ем, — безхитрісно сказала Сара, хоча вираз її обличчя був красномовнішим за будь-які слова.

Годинник вдарив останній раз. Його шестерінки захурчали, повертаючись на місце і готуючись вдарити наступну годину, коли вона прийде.

— Ти як, Міріам? — спитав Метью. — Ти залишаєшся тут, чи повертаєшся до Оксфорда?

— Моє місце разом із де Клермонами.

— Діана тепер — одна з де Клермонів, — холодно зазначив він.

— Я зрозуміла, Метью. — Міріам спрямувала на мене спокійний погляд. — Таке більше не повториться.

— Як дивно, — пробурмотів Маркус, окинувши поглядом кімнату. — Спочатку це була спільна таємниця. А тепер троє відьом та троє вампірів поклялися у вірності одне одному. Якби тут було ще й троє демонів, то ми б мали тіньову Конгрегацію.

— Навряд чи ми з якогось дива надибаємо в центрі Медісона трьох демонів, — уїдливо зауважив Метью. — І що б там не сталося, все, про що тут говорилося сьогодні, має залишатися тільки поміж нас. Зрозуміло? Результати аналізів Діаниних ДНК — це наша справа і більше нічия.

Усі, хто сидів за столом, дружно закивали головами, і різношерста армія Метью згуртувалася за своїм командиром, готова дати відсіч ворогові, якого вона не бачила та чийого імені ще не знала.

Ми сказали всім добраніч і пішли нагору. Коли я не вписалася в поворот, Метью притримав мене за плечі й направив у двері спальні. Торохтячи зубами, я заповзла під ковдру. Коли прохолодне тіло Метью доторкнулося до мого, тремтіння поволі вщухло.

Я спала міцно, прокинувшись лише один раз і злегка привставши. Метью не спав, його очі поблискували в темряві. Він ніжно пригорнув мене до себе.

— Спи, — сказав він, цілуючи мене за вухом. — Я тут. — Його прохолодна рука лягла мені на живіт, немов захищаючи наших ще не народжених дітей.

Розділ 37

За наступні кілька днів невеличка армія Метью засвоїла перше правило ведення бойових дій: союзники не повинні убивати один одного.

Хоч як не було важко моїм тіткам звикнути до присутності вампірів у будинку, по-справжньому важко адаптуватися було саме захожим. І справа була не лише в привидах та кішці. Щоб вампіри жили під одним дахом із теплокровними, в будинку треба мати не лише горіхи. Наступного дня Маркус та Міріам поговорили з Метью на під’їзній алеї, а потім кудись поїхали на «рейндж-ровері». Кілька годин по тому вони повернулися з чималеньким холодильником, позначеним червоним хрестом, і запасами крові, достатніми для того, щоб забезпечити армійський польовий шпиталь. На прохання Метью Сара звільнила у своїй коморі закапелок під банк крові.

— Це всього-на-всього запобіжний захід, — запевнив її Метью.

— На той випадок, коли замучить «хавчик», еге ж? — зіронізувала Сара, беручи пакет із першою групою крові.

— Я поїла перед вильотом з Англії, — манірно проговорила Міріам, яка допомагала розкладати привезене.

Серед закупів був також блістер контрацептивних пігулок в огидній жовтій пластмасовій коробці з квіткою, зображеною на кришці. Метью дав мені ці пігулки, коли ми вже лягали спати.

— Можеш

1 ... 179 180 181 ... 214
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом"