Читати книгу - "Жінка в пісках"

14 лютого, 6 година 30 хвилин ранку. Від 6 години 30 хвилин до 7 години потайки стежитиму за кав’ярнею «Камелія», оскільки маю відомості, що в ній займаються незаконним улаштуванням водіїв на тимчасову роботу. Якщо така незаконна посередницька контора справді існує, то потерта сірникова коробка, що залишилася від зниклого чоловіка, сірники з різнокольоровими головками — усе це набере глибокого змісту. Крім того, слід також з’ясувати справу з оголошенням про вакансію водія у спортивній газеті. Запевнення господаря кав’ярні, нібито знайомий із провінції попросив його найняти водія для власної машини, напевне, звичайнісінький викрут, розрахований на обман довірливих людей. А насправді не виключено, що те оголошення містило якусь зашифровану інформацію, зрозумілу тільки шоферам, які займалися тимчасовою роботою. Зауваження: наприклад, різна величина й порядок розміщення ієрогліфів можуть сповіщати про відновлення роботи після нападу поліції або ж указувати на зміну місця зустрічі. Проте це не означає, що таким чином швидко вдасться натрапити на слід зниклого безвісти чоловіка. Адже в місті проживає близько вісімдесяти тисяч водіїв, серед них п’ятнадцять тисяч, тобто майже двадцять процентів, не мають постійної роботи. Тож, напевне, існує багато таких незаконних посередницьких контор. Та в певному розумінні кав’ярня «Камелія» може бути ключем до розгадки всієї цієї справи. З уваги на це, я й вирішив таємно постежити за тією кав’ярнею. На щастя, мені зустрілася порядна людина — водій Тояма, що сам користувався послугами посередницької контори при «Камелії». Хоч він і не дав мені рекомендаційного листа, але, скориставшись його ім’ям, я зможу одержати потрібні мені відомості.

Однак усе, що я написав,— неправда. Тільки через дванадцять хвилин настане чотирнадцяте число. А до ранку залишається ще більше шести годин. До наступного кроку, здається, я занадто добре підготувався, та це не означає, що я поводжусь, наче школяр, який збирається на екскурсію, або зі злості теревеню, ніби Тасіро. Мине шість годин, хай навіть десять, та все одно зміст мого повідомлення нітрохи не зміниться. Зрештою, мені нема чого побоюватися, що протягом тих шести годин мене спіткає раптова смерть, а якщо врахувати, що завтра, негайно після відвідин «Камелії», я мав намір побувати у клієнтки, то моє повідомлення — перепустка, краща за будь-який виправдний документ. Хоч би що означала та неприємна смугаста штора, я зможу переступити через заборону. В усякому разі, наслідки розпитувань у кав’ярні вмістяться у кілька рядків, тож мені нема чого соромитися. Це так само ясно, як і те, що після ночі настає день...

До того ж у крихітній, необжитій парубоцькій квартирі, якою я користувався тільки для спання, ніч наставала пізно і так само пізно світало. Перевівши стрілку дзвінка майже на п’яту годину, заводжу будильника й ставлю якнайдалі, на підвіконня, щоб рукою не міг до нього дотягнутись, увімкнувши радіо, заглушую стукіт кісточок маджана, що долітає з другого поверху, забираюся під ковдру, залиту вином і просяклу моїм запахом більше, ніж я сам, ставлю біля подушки його фотографію і поряд одну з тих, що одержав від Тасіро, на якій почуттєвість натурниці виявляється найчіткіше, і, потягуючи віскі просто з пляшечки, зосереджую всю свою увагу на зв’язку між цими двома фотознімками.

Чоловікове обличчя — несиметричне і трохи довгасте — видає в ньому людину запальної вдачі. Шкіра на обличчі здається шорсткою, але не стільки через нерівності, як через плямки, якими вона вкрита. Мабуть, він схильний до алергії. Праве око випромінює волю, ліве, з опущеним зовнішнім кутиком і млявими повіками, надає йому вигляду засмученого пса. Довгий тонкий ніс ледь-ледь скривлений вліво. Лінія уст майже пряма, наче накреслена під лінійку. Верхня губа — тонка, нервова, нижня — повна, спокійна. На лівій щоці кілька не зголених волосинок. Досі він справляв на мене враження винятково ділової людини, а тепер я чомусь угледів у ньому й риси мрійника. Я не відчуваю до нього ні ворожості, ні упередження, але не віриться, що цей чоловік може з’явитись і по-людському заговорити зі мною. Вираз його обличчя найкраще відповідає його теперішньому стану, наче від самого початку він народився у вигляді зображення на плівці негативу. На тлі фотознімка бліда скісна смужка. Може, це частина будинку, що відсвічує під слабким сонячним промінням, або швидкісна платна автострада.

На чорному тлі другого фотознімка величезні жіночі сідниці, схожі на плід тілесного кольору. Вони тільки здаються величезними, бо займають усю площу знімка, а насправді невеличкі. Їхня форма щось мені нагадує. Ага, плід мушмули... блідої мушмули, своєрідно спотвореної... гібрида мушмули та європейської груші... Мабуть, тому, що підстилка під натурницею не зовсім чорна, її низ скидається на зеленкуваті прозорі півкулі... вони глибоко западають унизу і різко випинаються в кінці хребта. У коричнюватій заглибині ясно відчувається піт. Верх непрозоро білий з ледь-ледь помітним рожевим відтінком... напевно, цю непрозорість створює пушок, що вкриває тіло, мабуть, завдяки йому, з’явився і білий відсвіт. Оскільки натурниця дуже нагнулася вперед, сфотографована під певним кутом її спина із рядочком хребців, схожих на присипані піском стародавні могили, набрала кольору пряженого борошна. Саме цей колір найбільше мене приваблює.

М’який, ніжний пушок, як на найдорожчому оксамиті... ледь-ледь смаглява, гладенька, мов у юної дівчини, шкіра... ясна річ, навіть при використанні найдосконалішої техніки сучасна кольорова фотографія не може відтворити всіх відтінків. Однак... ні, я не збираюся ще раз повертатися до зізнання Тасіро... та якщо засумніватись у подвійній брехні, то не виключено, що перша з них виявиться правдою... до того ж клієнтка визнала, що він захоплювався кольоровою фотографією... тож не слід відкидати й можливості, що ті фотознімки — його робота. Можна підозрювати, що кваплива відмова Тасіро від своїх попередніх зізнань пов’язана з побоюванням, що стане відомо, яким способом він заволодів ними. Припустімо, що це так, але чи можна це прочитати на його обличчі? Здавалося б, що можна, адже коли чоловік дивиться або приглядається, на його обличчі з’являються особливі зморшки. Житель вивернутого навиворіт світу, який не спроможний переконатися в існуванні об’єкта, поки не вбере його в себе...

Тому я до всього прискіпуюся. Передусім не ясно, чи Тасіро вистачило б уміння користуватися фотоапаратом із ширококутовим об’єктивом. Далі, як сприймати той фотоальбом з написом «Зміст спогадів» і, зокрема, фотографію, де клієнтка знята у трохи