Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

людини та приводять його врешті-решт до душевного компромісу. Коли Береніс Флемінґ уперше побачила Френка, вона одразу ж відчула силу, що випромінювалася з нього, і зрозуміла, що має справу з особистістю непересічною. З того часу тишком-нишком йому вдалося прищепити їй погляди достатньо ризиковані та небезпечні з точки зору тих умовностей, в яких вона була вихована, — прагнення до свободи вчинків і презирство до загальноприйнятих норм поведінки та моралі. Потім, подумки слідуючи за ним у всіх перипетіях чиказької боротьби, Береніс мимоволі захопилася грандіозністю його задуму: вона бачила, що магнат перебував на шляху до того, щоб стати одним із фінансових гігантів світу. Під час його останніх наїздів у Нью-Йорк він, здавалося, весь перебував у владі своєї честолюбної мрії, але Береніс читала в його очах, що вінцем усіх його прагнень є вона сама. Так він запевняв її якось. І, нарешті, Ковпервуд завжди був щедрий, підвладний їй, відданий і терплячий.

Й ось Береніс приїхала надвечір у Чикаґо, зупинилася у своїх друзів у готелі «Рішельє» і тепер постала перед Френком.

— То це ви, Береніс! — вигукнув Ковпервуд, широким прихильним жестом простягаючи їй руку. — Коли ви приїхали в місто і що привело вас сюди?

Він згадав раптом, як умоляв її одного разу — негайно, будь-яким шляхом, дати йому знати, якщо в її ставленні до нього стануться зміни. Й ось вона тут, перед ним, але з якою метою? Йому кинувся в очі гарнітур Береніс — коричневий шовковий костюм, оздоблений оксамитом. Як він підкреслює її м’яку котячу грацію!

— Ви привели мене сюди, — пояснила Береніс. У словах її прозвучав і ледь вловимий виклик, і визнання себе переможеною. — Я прочитала вечірні часописи та подумала, що, можливо, я і справді потрібна вам зараз.

— Ви хочете сказати... — почав було Ковпервуд і замовк. Очі його спалахнули.

— Так, я погоджуюся. До того ж, рано чи пізно, мені ж доведеться розплачуватися з вами.

— Береніс! — вигукнув він із докором.

— Ні, ні, я не те сказала, — поспішно виправилася Береніс. — Не сердьтеся! Мені здається, я тепер краще розумію вас. Ну, словом, — весело додала вона, немов намагаючись себе підбадьорити, і голос її задзвенів, — я тепер сама цього хочу.

— Береніс! Це правда?

— Хіба ви не бачите? — спитала вона.

— Що ж, тоді... — сказав він, посміхаючись і простягаючи до неї руки, і, на його подив, вона зробила крок уперед.

— Я сама не розумію, що зі мною, — промовила вона скоромовкою, приглушеним голосом, насилу пригнічуючи хвилювання. — Але я не могла більше залишатися далеко від вас. Мені все здавалося, що ви цього разу можете зазнати поразки. І, якщо це трапиться, хочу, щоб ви поїхали звідси кудись — у Лондон або в Париж... У світі нас не зрозуміють, певна річ, але тепер я дивлюся на все інакше.

— Береніс! — він ніжно гладив її щоки та волосся.

— Ні, зачекайте ще. І вам доведеться тепер забути про інших дам, інакше я візьму своє слово назад.

— Ніхто, ніхто мені більше не потрібен, крім вас! Ви маєте розділити зі мною все, що я маю...

У відповідь Береніс... Як дивно виглядають мрії, коли вони втілюються в життя!

Озираючись назад

Людство одурманене релігією, тоді як жити потрібно вчитися у життя, і професійний мораліст у кращому випадку фабрикує фальшиві цінності. Врешті-решт, Бог або творча сила — не що інше, як прагнення рівноваги, яке для людства знаходить своє приблизне вираження в суспільній угоді. Визначальність цієї сили полягає в тому, що вона породжує окремі особистості в усьому їхньому нескінченному та сліпучому розмаїтті, а також породжує маси з притаманними їм проблемами. Але і тут рано чи пізно неминуче настає рівновага, коли маси підпорядковують собі окрему особистість чи окрема особистість — маси... на якийсь термін. Бо океан вічно кипить, вічно рухається.

Тим часом народжуються на світі нові соціальні поняття, слова, що виражають потребу в рівновазі. Право, справедливість, істина, моральність, чистота душі та чесність розуму — всі вони свідчать про одне: рівновага має бути досягнута. Сильний не має бути занадто сильним, а слабкий — дуже слабким. Але ж, перш ніж прийти в рівновагу, шальки терезів мають хитатися! Нірвана! Нірвана... Кінцевий спокій, рівновага.

Подібно до метеора, який, прокресливши небо, залишає за собою вогняний слід, Ковпервуд на якийсь короткий термін показав людям своє «я» — дивовижне та моторошне. Але і йому диктує свою волю той самий закон вічної рівноваги, і йому судилося зробити трагічне відкриття, що навіть гіганти — всього лише пігмеї, і що вічної рівноваги буде досягнуто. А що сказати про розгубленість, переляк, муки, про душевне сум’яття тих, хто, потрапивши в орбіту його польоту, був вибитий зі звичної колії буденного? Хто вони? Члени законодавчих зборів, числом близько ста, вигнані з арени політичної діяльності, зацьковані зійшли в могилу. Члени муніципальних рад різних скликань, у кількості близько п’ятдесяти, повернуті, незважаючи на їхні обурені чи жалібні крики, до смутного, безрадісного існування та піддані забуттю. Величний губернатор, котрий марив ідеалами, але поступився матеріальній необхідності, катуючи себе сумнівами та тавруючи того, хто прийшов йому на допомогу. Ще один губернатор, тямущіший, котрому випало на долю бути освистаним народом, відійти від справ і, після похмурих і болючих роздумів, накласти на себе руки. Шрайхарт і Генд, сповнені мстивою злістю, не в змозі розкумекати, чи вдалося їм перемогти Ковпервуда, так і померли, не отримавши відповідь на це запитання. Мер насолодився своїм тріумфом, який зруйнував плани того, хто так його зневажав, усе життя потім твердив: «Це — загадка. Він — дивовижний чоловік». Величезне місто ще багато років поспіль намагалося розплутати те, що нікому і ніколи не вдавалося розплутати, — гордіїв вузол.

Сам же титан, вічна жертва своїх пристрастей, як і раніше, кидається з однієї сутички в іншу, долає нові перешкоди, нові труднощі в іншій країні з давнішою історією, але не може знайти спокою, не може досягти справжнього пізнання життя. Тільки жадібність — жадібність і жадібна цікавість штовхають його вперед. Гроші, гроші, гроші! Знову гігантські авантюри, знову боротьба за їхнє здійснення. Знову колишня неспокійна жага відчуттів і новизни, яку йому ніколи не вгамувати до кінця. У Дрездені — палац для якоїсь пані, в Римі — ще один, для іншої. У Лондоні — третій палац, для