Читати книгу - "Шлях Абая"

ОЖЕЛЕДЬ

1

Коли настали холоди, Абай оселився на Арал-Тобе — у віддаленому зимовищі, яке він збудував для себе і для Айгерім приблизно на півдорозі між Семипалатинськом і Акшоки. Верхи на доброму коні можна було за день дістатися до міста. Верст на вісім довкола розмістилися численні зимові аули родичів. Будинок Айгерім тут зовсім такий, як в Акшоки: просторі кімнати з великими вікнами і дерев’яними підлогами. По сусідству влаштувалися Дармен та Макен і тихий, ввічливий Хасен-мулла, який навчав онуків Абая й інших хлопчиків селища.

Перший місяць зими 1904 року пройшов у аулі Абая спокійно і мирно. Абай щодня подовгу сидів за книжками, а потім, стомившись, посилав по домочадців і жваво, з усіма подробицями, розповідав їм прочитане. Але вже з середини грудня по всій окрузі стало тривожно; люди страхалися небувало сурового початку зими: якось раптово вдарили міцні морози з сніговими буранами і міцними вітрами.

Пагориста, пересічена яругами місцевість Бауир багата на сіножаті і щедро зрошується численними струмками; достатньо було тут і доброї землі, придатної для оранки. Проте для зимівлі худоби ці місця малопридатні: сніги тут випадають глибокі, особливо під час суворої зими, яка настає звичайно за жарким, посушливим літом з поганим травостоєм. Ожеледь — страшний джут — також часто-густо завдає великого лиха жителям Бауира…

Хлібороби завжди охоче селилися на Бауирі. Проте, пам’ятаючи про тутешні люті зими, кожне господарство погожої літньої пори старалося заготувати якнайбільше сіна. В добрі роки біля зимовища Абая на Арал-Тобе, у його сина Акилбая на Талдибулаку, а також у інших його родичів, що жили поблизу, височіли великі стоги. Тут зберігалося тоді більше сіна, ніж у казахів усього Чингісу.

Про зимовий запас кормів тутешні жителі дбають насамперед, проте вони вживають і інших заходів, якщо передбачається джут. Уже з самого початку холодів зимівники починають уважно стежити за погодою, за станом снігів. І якщо грудень, як цього року, дуже суворий, то на Бауирі залишають тільки найкволішу, виснажену худобу, а всіх корів і овець, придатних на вигін, а також коней відправляють на прикриті від вітрів, далекі пасовища Чингісу, Жидебаю і Акшоки. Нескінченною низкою тягнуться тоді в бік гірських ущелин череди, отари і табуни, що їх оберігають пастухи і хазяї. Ось і зараз, зібравшись у домі Айгерім, жителі чотирьох-п’яти сусідніх зимовищ радились і вирішили негайно вживати заходів проти загрози джуту.

І справді, початок зими не обіцяв нічого доброго. Літо було сухе, кормів усі запасли мало. Якщо, не дай боже, зима затягнеться, вся худоба може загинути. Доки вівці і корови ще в тілі, треба гнати їх на Акшоки, до Жидебаю, Чингісу…

І ось навколишні аули, кожен із своїми стадами, вирішили знятись і вирушити в дорогу одночасно. Сніг лежав глибокий, і, щоб прокласти шлях для худоби, треба всім разом пробиватися крізь замети. Супроводили худобу і чоловіки, і тепло закутані молоді, дужі жінки. Попереду кожного аулу йшли сани з сіном і харчами, а за ними довгою строкатою стрічкою тяглися отари і гурти.

Абай цього року зовсім не втручався в господарство, переклавши все на плечі Айгерім. Він тільки дослухався щоранку, як вона розпоряджалась або радилась із сусідами, і з радістю відзначав, скільки було в неї передбачливості, вміння, наполегливості.

Айгерім вела господарство розумно, обачливо і разом з тим душевно піклувалася про людей. Виряджаючи худобу свого аулу на Акшоки, вона вміло дібрала пастухів із своїх родичів Мамай-Байтори, що стали тепер її сусідами. На допомогу досвідченому, статечному Наймантаю, на якого можна було покластися, як на самого себе, вона найняла ще трьох дужих хлопців.

Тепло одягнувшись і взявши з собою Дармена і Макен, Айгерім вийшла надвір, щоб провести пастухів і дати розпорядження про худобу. Сама закутала шарфом шию наймолодшого з пастухів, кремезного, червонощокого Акжола, і дбайливо напучувала його:

— Гляди, не обморозь обличчя і руки. Коли таке станеться, добре три снігом.

Вона побажала пастухам щасливої дороги, і в чудовому її голосі забриніла щира тривога. Аж доки троє саней і худоба не сховалися за високим горбом, Айгерім дивилась їм услід.

Мороз аж тріщав, але в повітрі було тихо, а завжди в цих місцях в такі холодні дні лютує ще й пронизливий, обпікаючий вітер. Не випадково місцевий народ дав стільки назв зимовій погоді: «лютий мороз», «ревучий мороз», «виючий мороз», «пекучий мороз»… Цього року грудневі морози скували кригою усе навколо, наводячи жах своїм смертоносним подихом. Люди в благенькому одязі боялися навіть вийти з дому. У будь-якому аулі скрізь і старе, і мале тягнеться до тепла. Якщо зрідка і з’явиться на зимовищі хтось проїжджий, то, значить, його погнала з дому нагальна потреба.

А до того ще й сніг сипав без кінця-краю, рівняючи пасма гір з низиною. Навколо прослалася біла застигла гладінь: ні кущика, ні зелинки. Пошукати б вівцям травичку, розриваючи сніг, що вкрив таволожник, зарості чию і комишу. Але це не до снаги дрібній виснаженій худобі, тим паче, що сніг затвердів, взявся крижаною кіркою.

На зимовищі в Абая залишилися тільки піврічні ягнята, старі вівці, стригуни, телята, кволі верблюденята, одним словом, худоба, яка не витримала б суворого зимового перегону. Залишено було й кілька міцних коней для роз’їздів. Доглядати таку кількість худоби не дуже важко. З цим цілком впораються жінки й дітлахи.

Метушня, що цілих десять днів відвертала Абая від його занять, вщухла; потроху заспокоювалася бліда від турбот Айгерім. Її привітне обличчя знову порожевіло, знову чувся в домі її дзвінкий, співучий сміх. Тепер вона інколи навіть просить Абая розповісти про те, що він читає, і Абай, закривши товсту книжку, потім провівши пухлими пальцями по напівприкритих повіках, починав розповідати напрочуд жваво і цікаво! Айгерім зробить ледь помітний знак Злісі, та побіжить до Макен, Дармена, Хасензі-мулли, і всі, затамувавши подих, слухають. А Абай говорить про чудові теплі країни, де вічно сяє сонце, про незвичайних людей з прекрасним обличчям і благородною душею, про сміливих і гордих борців із злом. Ці доблесні герої не бояться своїх ворогів, сила яких хоч і височить перед ними, немов чорна гора, а підступність і злість їхні невичерпні.

Сьогодні, сидячи біля столу, Абай читав книжку французького письменника. Раптом двері кімнати розчинились, і якийсь незнайомий подорожній переступив поріг