Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Занеси йому на стіл.
Таля спалахнула гнівом:
— Що я йому, наймичка? Неси, як тобі так хочеться прислужитись.
Ганна вибачливо дивилась: дурне дівча! Хіба воно оцінить материну жертву? Та й узагалі, хіба не має права Володимир на склянку чаю, коли вони живуть безкоштовно в його приміщенні? І, вже не звертаючи уваги на насмішкуватий Талин погляд, Ганна озвалась до Володимира, що вертався до себе:
— Як хочеш — візьми чай.
Володимир мельки глянув на неї, щось муркнув і зник у себе за дверима. Але через кілька хвилин він повернувся, несучи в руці алюмінієву чашку до гоління.
— Якщо можна, я попрошу трошки теплої води.
— Для чого така церемонія? — сухо відповіла Ганна.
З цього часу вона сміливіше зустрічалася з Володимиром. Його пошта, що раніш очікувала в передпокої на підлозі, тепер була складена на столикові біля дверей кабінету. І, вже переглядаючи пошту, він довше затримувався в Ганниній кімнаті. Вже Ганна бачила, як йому запали очі, як поблідло обличчя. І все то від ненормального життя.
Одного ранку він зовсім не вийшов із кабінету. Повернуло вже на першу, а він і склянки чаю не випив. Ганна занепокоїлась. Вона несміливо постукала до нього в двері.
— Хто там? Я ще в постелі.
Але Ганна прочинила двері. Він лежав зжовклий, як віск.
— Ти хворий? — сухо запитала його.
— Трохи, — так само сухо відповів Володимир.
— Може, що серйозне? Я покличу лікаря.
— Дякую, нічого особливого. Просто шлунок…
— Ото все твої їдальні наробили, — докірливо кинула Ганна й сердито зачинила за собою двері.
Вона зараз же взялася до обіду, й спеціально для Володимира був приготований бульйон. Вона настояла на тому, щоб Володимир іззів повну тарілку, і він, як хворий, мусів скоритись.
Другого дня, коли Володимир виходив із дому, Ганна наказала йому, щоб він не смів обідати в їдальні, бо вона готує обід на трьох. Володимир слухняно прийшов на обід. За столом була така тиша, як у склепі. Таля, не доївши першої страви, вийшла з-за столу і більше не повернулася. Тоді по обіді до неї зайшла Ганна.
— Якщо ти думаєш, що я для тебе спеціально буду видавати обід, то ти помиляєшся. Можеш бути певна, що й надалі ти будеш годуватися в таких випадках власними капризами.
— Я волію годуватися камінням, аніж обідати разом із ним, — ніби нарочито, щоб почув Володимир, голосно викрикнула Таля.
— Ти будеш те робити, що я тобі наказую, чуєш?
— Плювать мені на твої «наказую», — з цинічною безцеремонністю промовила Таля.
Очі Ганні широко розкрились. У них застиг переляк.
Глянувши на матір, Таля ніби змилостивилась: оприскуватий вираз її лиця розчинився втомою, вона вже тихо додала:
— Дай мені спокій, мамо!
І Ганна покірливо відійшла. Вона все вибачить їй, але не скориться. Це ж усе для її користі.
Другого дня Ганна так само поставила обід для трьох і ніби тільки для власного виправдання покликала Талю, не певна, що та послухається. Але, на диво, Таля прийшла й просиділа до самого кінця обіду. За столом так само мовчали, тільки Ганна зрідка кидала свої практичні зауваження щодо страв.
Скоро спільне харчування увійшло в колію. Іноді Таля зважувалася підвести очі на Володимира, тоді її вуста кривилися в саркастичну гримасу й ось-ось, здавалося, вона випалить якусь прикрість, але Ганна завчасу попереджала її хмурим поглядом, і Таля, ніби копіюючи материн вираз, так само похмуро нахилялася до тарілки. Володимир тоді кидав колючий погляд то на Талю, то на Ганну, і щелепи йому так стискалися, ніби ось він мав замінити варену страву на живе людське мясо. Але коли погляд його зустрічався з Ганниним, він квапливо нахилявся до їжі. Ганна на хвилинку ще зупиняла очі на його русявій голові, і тоді та голова, коли б могла сприйняти побажання з Ганниних очей, мусила б розскочитись, як чавунна граната. Проте за хвилину Ганна вже підсовувала їжу: «може, ще?..»
Щоб надалі захиститись від неприємних поглядів, Володимир почав відгороджуватися газетою, а Таля,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беладонна. Любовний роман 20-х років», після закриття браузера.