Читати книгу - "Сплячі красуні"

Якийсь химерний контраст був між його бронежилетом і легковажними червоними шлейками, що петлями звисали біля його стегон.

— Тіґ сказав по радіо. Біллі триматиме позицію тут, слідкуватиме за північним парканом. Я хочу тихцем прокрастися вздовж цієї стіни до рогу, подивитися, чи відкриється мені там кілька чистих пострілів. Коли ваша ласка, гайда зі мною, але вам тоді треба оця штука. Він подав Клінтові протигаз і натягнув на себе свій.

3

Перед поворотом на дев’яносто градусів з дороги до брами Френк погупав по металевій плиті над дверима — сигнал Албертсону завертати праворуч. Джек так і зробив — повільно й обережно. Люди відстали, тримаючи весь час перед собою цю масу металу, поки вона розверталася. На Френкові був жилет, і в правій руці він тримав ґлок. Він побачив язики диму, що повзли по дорозі. Це було очікувано: він чув ляски пострілів гранатомета. Вони не могли захопити багато цих газових гранат. У зброярні шерифської управи їх було значно менше, ніж протигазів.

Перший бульдозер завершив своє націлювання, і четверо чоловіків залізли на нього ззаду, плече до плеча.

Джек Албертсон у кабіні перебував у безпеці за сталевим відвалом, піднятим у верхню позицію, блокуючи таким чином вікно. Джек дав машині повний газ і попрямував до воріт.

Френк передав по вокі-токі, хоча не всі в його штурмовому загоні мали такі рації; все робилося поспіхом:

— Усім бути готовими. Зараз це станеться.

«І, будь ласка, — подумав він, — якомога менше кровопролиття». Він уже втратив двох людей, а ще навіть не почалася атака.

4

— Що ви думаєте? — запитав Клінт у Віллі.

По інший бік подвійної огорожі перший бульдозер — відвал стирчить високо — дерся вперед. На півсекунди там промайнув якийсь рух із флангу за корму машини.

Віллі не відповів. Старий самогонник зараз знову опинився на тому безіменному квадратному метрі Південно-Східної Азії 1968 року. Все там було застиглим, болотяна вода доходила йому аж до борлака, небо затуляв шар диму, і він, затиснутий посеред цього сендвіча; все було таким застиглим, але якась птаха, червона з блакитним і жовтим, і така масивна, завбільшки, як орел, плавала поряд з ним, мертва, очі затуманені. Та істота була такою мальовничою і такою незбагненною у тому химерному світлі. Її прекрасне пір’я продерлось об плече Віллі, і слабенька течія відтягнула її геть, і вона зникла позаду, в диму.

(Якось він розповів про це своїй сестрі. Ніколи до того не бачив такої птахи. Ні разу за весь час, що я там пробув. І після того ніколи, звичайно. Інколи я думаю: а що, як то була остання цього виду? Альцгаймер забрав на той час у його сестри більшу частку того, що робило її нею, але маленька крихта ще лишалася, і вона сказала: «А може, то була просто… туга, Віллі», і Віллі їй сказав: «Я так тебе люблю, знаєш». Сестра зашарілася.)

Відвал ’дозера вдарив посеред паркану з торохтливим брязком. Сітка натягнулася всередину, а потім вся секція цілком вирвалася з землі й відстрибнула назад через Роздільну смугу на другу стіну огорожі. Привиддя сльозогінного газу розсіювалося перед бульдозером, коли він, обплутаний уривками першого паркану, попер вперед, таранячи другий. Другий паркан прогнувся і завалився, бульдозер перевальцем переїхав його рештки. Машина вирушила через парковку, застряглі шматки огорожі вищали під її носом.

Услід за першим через пролам пішли другий і третій бульдозери.

Чийсь коричневий черевик, видний з-поза лівого заднього кута першого бульдозера, з’явився в прицілі Віллі. Він вистрелив. Чоловік закричав і випав з-за бульдозера, швидко вертячи однією рукою, з якої вилетіла рушниця. Це був якийсь дрібний клишоногий парубок у протигазі й бронежилеті. (Віллі не впізнав би в ньому Паджа Мароне, власника салуну під назвою «Рипливе колесо», навіть якби обличчя Паджа було видно. Віллі не пив у барах, і то вже чимало років.) Звісно, торс цього чоловіка був прикритий, а от руки й ноги — ні, і це було просто чудово, бо Віллі не хотів нікого вбивати, якщо міг без цього обійтися. Він стрелив знову, не зовсім туди, де хотів, але досить близько, і куля 223-го калібру, послана штурмовою гвинтівкою М4, яка до минулого дня була власністю Департаменту шерифа округу Дулінг, відірвала Паджу Мароне великий палець.

Чиясь рука висунулася з-за бульдозера, щоб допомогти розпластаному чоловікові — зрозумілий і, либонь, похвальний намір, проте, безперечно, нерозумний. Означена рука належала відставному поліціянтові Нейту Мак-Ґі, котрий, програвши минулого вечора на асфальті шосе 31 більше сотні доларів, втішав себе парою хибних думок; перша: якби він точно знав, що одного дня місіс Мак-Ґі може знову прокинутися, він би зовсім не грав; і друга: принаймні він вичерпав свою невдачу на цей тиждень. Аж ніяк. Віллі стрелив утретє, впіймавши лікоть простягнутої руки. Черговий крик, і Мак-Ґі беркицьнувся з-за бульдозера. Віллі порснув ще чотирма швидкими пострілами, перевіряючи сталеву плиту, встановлену над радіатором бульдозера, і почув, як марно дзенькнули, відбиваючись рикошетом, кулі.

Френк вихилився з-за сховку першого бульдозера з пістолетом і видав швидку серію пострілів у бік Віллі. У 1968-му Віллі був здатен за кутом руки Френка оцінити, що ті постріли підуть далеко вбік, але 1968-й був п’ятдесят років тому, а можливість бути підстреленим миттю позбавляє тебе розслабленості. Віллі з Клінтом метнулися в укриття.

Поки машина Джека Албертсона, скрегочучи уламками в себе під носом, котилася крізь клуби сльозогінного газу й чорного диму на «Флітвуд» і передні двері, крізь діру в паркані пролізло барило другого бульдозера, який вів тренер Вітсток. Як Албертсон перед ним і Карсон Стразерс позаду нього, тренер Вітсток тримав для захисту свій відвал піднятим. Він чув постріли, чув крики, але Нейта Мак-Ґі, який тримав себе за лікоть на землі перед ним, бачити не міг, тож коли бульдозер розчавив пораненого чоловіка, тренер Вітсток подумав, що то гусениці його машини переїхали через одну з тих підпалених шин.

Він чимдуж горлав. Він проривався тут так, як навчав робити своїх гравців — безоглядно і невідступно!

На своїй підвищеній позиції при вікні кімнати відвідувань Ренд дочекався, коли перший бульдозер опиниться між брамою і передніми дверми, і тоді відкрив вогонь. Його кулі вдаряли в залізо там і там, рикошетячи без пуття. Піт Ордвей, сини Вітстока і Ден «Тримач» Трітер під прикриттям другого бульдозера опинилися перед розчавленим трупом Нейта Мак-Ґі. Протигаз загиблого був повний крові, а його