Читати книгу - "Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння"

Повернувшись до своєї кімнати, Фіона трохи поміркувала, а потім, на всяк випадок, вирішила зібрати речі.

Шкода було залишати новий одяг, але нічого не поробиш, ці сукні їй не належать. І гроші повернути треба, адже вона не встигла їх відпрацювати. Шкода, шкода...

Але вона впорається, вона завжди справлялася. То чому зараз має бути інакше? Обидві свої сумки дівчина поставила на стілець біля стіни. Начебто все готове.

Одне питання – чи відпустить її Валентайн? Після того, що вона підслухала, у неї виникли цілком обґрунтовані сумніви щодо цього.

Але все це вона вирішуватиме завтра, а зараз, чому б не зайнятися роботою. Дівчина привчила себе бути готовою до всього, що може принести доля. Або хоча б спробувати підготуватися.

Цілий вечір вона присвятила складанню планів занять і розробці ігор для навчання найменших. Через деякий час Фіона на хвилинку зупинилася і замислилася:

«Ох, тату! Що ж тобі спало на думку віддати мене, свою кровинку, вісімдесятирічному старому? Все ж було так добре. Що могло статися, що ти раптом вирішив зробити свою, хоч і не дуже слухняну, дочку нещасною?

Найгірше, що він навіть намагався переконати Фіону, що вона буде дуже щасливою, якщо зв'яже своє життя з цим претендентом на її молодість та красу.

Мовляв, йому було знамення з цього приводу. Але від такої долі вона категорично відмовилася, що призвело до двотижневих істерик.

У Найрони залишилося не так багато часу, відпущеного татом на влаштування свого життя. Але вона впевнена, що зможе все подолати. Хіба що, окрім дракона-гульвіси, який раптом надто зацікавився нею.

Фіона важко зітхнула і подивилася на настінний годинник. Ого! Вже майже одинадцята, а вона все сидить і мріє. Пора відпочивати! Адже ніхто не знає, що готує завтрашній день.

Ще раз зітхнула і попленталася у ванну. Швиденько сполоснулася, зробила всі необхідні процедури, загорнулася в широкий рушник, і, позіхаючи, попрямувала до свого спального куточка.

Зайшла за ширму і здивовано витріщилася на своє тимчасове ліжко. Як там говориться – "пташка відлетіла, місце прогоріло"? Тим більше, що на вхідних дверях, з метою найжорсткішої економії, жодного замку так і не з'явилося.

Цікаво, що пташка навіть не встигла полетіти, а на її місці вже лежало тіло! Ну не в сенсі – холодне тіло, а дуже навіть живеньке. І головне, що належить воно все тому ж нахабному хлопцеві, що так і не прислухався до її попередження.

Він же, побачивши кровожерливий погляд господині ліжка, ліниво усміхнувся і картинно вигнувшись перекинувся на живіт, надавши можливість Фіоні помилуватися "зворотним боком медалі", який постав перед нею. А постав цей “бік” у всій красі, оскільки, чи то випадково, чи навмисне, але перевертаючись красень зачепив простирадло, що до цього часу прикривало дане тіло до пояса.

І до уваги вчительки були представлені дві майже ідеальні півсфери, якими закінчувалася спина оголеного дракона.

Фіона враз спалахнула, як сірник.

Отже, по-доброму він не розуміє? Ну що ж, Найрона, хоча й молода викладачка, але сімейну мудрість добре засвоїла – якщо знання не поміщаються в голову, існує інше місце, через яке можна їх вбити. Вона швидко схопила “знаня”, тобто свою пухкеньку теку з планами уроків і розробками занять і щосили вперіщила нахабу по дупі. Ляскіт був неабиякий.

Фіона, ледве стримуючи нервовий смішок, застигла, спостерігаючи за реакцією ящера. Той, спершу зашипів, як поранений кіт, різко підскочив, по його обличчю пробігла гримаса болю, що переходила у лють. В мить ока він опинився біля ліжка, благо захопив з собою простирадло, і витріщився на дівчину шаленим поглядом. Ймовірно, до цього часу він справді був упевнений, що затягнути в ліжко дурненьку вчительку не складе ніяких труднощів.

– Ти з глузду з'їхала? – прогарчав Клепсід таким хрипким голосом, ніби щойно проковтнув жменю піску. Фіона, не втрачаючи самовладання, схрестила руки на грудях і незворушно відповіла: 

– Це моє ліжко, і я не збираюся його з тобою ділити.

А наступної секунди вона справді злякалася – громовий рев струснув весь особняк. Клепсід спонтанно обернувся!

Стогін гнучких стійок для ширми, тріск відкинутої величезною лапою тумбочки, хрускіт дерев’яного ліжка, що ламається під вагою великого золотого з зеленим ящера. 

Фіона з серцем, що завмирало від переляку, вихопила обидві сумки майже з-під носа ревучого звіра, відскочила назад і відкрила одну з них. Засунула всередину руку і гаркнула: 

– Червоний балончик! – Витягла шукане і продовжила: – Ще червоний балончик! 

Коли розлючений дракон відкинув голову назад, готуючись випустити полум'я, то ще не встиг відкрити пащу, як перший мінівогнегасник уже спрацював. Слідом за ним другий. 

Замість вогню з роззявленої пащі вилетіла величезна райдужна бульбашка. Дракон гикнув, витріщивши від подиву очі і знову заревів. 

– Сіра кулька, ще одна сіра кулька, – скомандувала Фіона, і в роззявлену пащеку полетіли кругляшки з запашним перцем. 

Клепсід знову гикнув, потім чхнув так, що Фіону ледь не винесло у двері, в яких з'явилася Маріса і зникла знову. 

– Жовта кулька, – простягнула руку в сумку дівчина, і наступний "снаряд", цього разу з гірчицею, полетів у дракона, що збирався знову чхнути.

Ще один рев, напевно, підняв на ноги всю округу, і в горлянку ворога ракетою влетіла кулька із їстівним милом.

Тому наступний рик ознаменувався ще однією мильною бульбашкою, розміром майже з самого дракона.

І вишенька на торті:

– Рожевий балончик!

І все, що використано, жодної небезпеки для життя дракона не несе. Майка гарантує!

Кілька секунд ящір гикав, чхав, кашляв, видуваючи бульбашки, і пах на весь будинок нудотними жіночими духами. Бив себе по морді своїми лапищами і в повному розумінні слова – обтікав.

А на порозі кімнати, витріщивши з подиву очі, стояв Валентайн.