Читати книгу - "Як я закохалася в єті, Олеся Глазунова"

Розділ 12. Життя у всіх його проявах

Соня та Женя за короткий термін дуже здружилися. Вони разом проводили час. Вчилися, дуркували, спілкувалися, гуляли. Женя навчилася від Соні бачити красу у всьому і не гнатися за трендами. Соня взяла від Жені звичку радіти життю та насолоджуватись кожним днем. Дівчата стали близькими подругами на радість рідним.

Катерина Петрівна була щаслива, що серед оточення Сонечки з'явилася така світла душа, як Євгенія. Марк Борисович також відмітив зміни в поведінці доньки. Чоловік не забув поцікавитись тим, хто така Соня та з якої родини, бо надто часто чув від доньки про цю дівчину.

– Софія Перлина – скромна, розумна та талановита дівчина, – доповідав Алекс. Він встиг не тільки здружилися з цією дівчиною, але й дізнався багато про неї не тільки з офіційних джерел. Як не як, але він був охоронцем Жені. А об’єкт під охороною необхідно берегти, як зіницю ока, та знати оточення, друзів. – Живе з бабусею недалеко від Київського ринку на Таїрово. Бабуся – Катерина Петрівна – колишня успішна балерина. Зараз на пенсії, але підробляє. Водить екскурсії за лаштунки театру та по старій Одесі. Також працює у французькому ресторані «Бонжур», що недалеко від Оперного. Її запрошують експертом з французької культури, етикету, перекладачем, коли необхідно готувати бенкети для іноземців. Дуже приємна та інтелігентна жіночка. Чоловік Катерини Петрівни був моряком, але раптово помер, коли Соні було 11 років, – доповідав Олександр.

– А мама Соні? Тато? – поцікавився Марк Борисович.

– Мама – Айсідора Сергіївна тазом з вітчимом та братом живе у Сполучених штатах. Наскільки я зрозумів, вони мало спілкуються. Щодо тата – немає жодної інформації. Найрідніших людей Соні замінила бабуся. Живуть добре. Не бідують. Соня навчається на бюджеті, отримує стипендію. Але ще працює у тому ж ресторані «Бонжур». Вона оформлює вітрини, інтер’єр. Також добре володіє французькою та англійською мовами. Не палить. Веде достойний спосіб життя. Добра та врівноважена.

– Олександре, дивлюся на тебе, а бачу перед собою твого тата. Такий же відповідальний, сконцентрований та професійний. Ти такі дрібниці дізнався за короткий час. Похвально.

– Софія дуже відкрита та приємна дівчина. Ви б бачили, як за неї переживають сусіди та, навіть, безхатьки, – усміхнувшись, мовив Алекс.

– Поясни. Ти сказав: «безхатьки»? Не зовсім зрозумів.

– Ми підвозили кілька разів Соню ввечері. Коли Женя піднялась до квартири, щоб привітатися з Катериною Петрівною, до мене підійшло двоє безхатьків. Я думав, що будуть просити грошей чи цигарку, але ні. Вони запитали, чого я приїхав до Соні та сказали, що у асфальт закатають, якщо я її ображу.

– Нічого собі захисники. З чого б це? – поцікавився Марк Борисович.

– Катерина Петрівна та Соня – добрі люди. Хоч вони не шикують, але завжди допомагають нужденним. Комусь роботу допоможуть знайти, когось нагодують, комусь ліки придбають.

– Цікаво.

– До речі, серед тих безхатьків є й талановиті люди. У кожного своя доля.

– Алексе, ти мене дивуєш що далі, то більше.

– Серед тих чоловіків не всі без постійного місця проживання та затяті алконавти. Більшість з цих людей лишились на дні через певні життєві обставини. Серед них є чоловік. Імені його не знаю, але його усі називають «Багет». Я запитав звідки така дивна кличка, відповіли, що він з дитячого будинку був. А коли обносили хлібний кіоск, то замість грошей у касі, він взяв кілька багетів, – розповідав Алекс. – Той Багет дуже талановитий. Грає на багатьох музичних інструментах та має ідеальний музичний слух. Але життя скрутило у баранячий ріг. Він має однушку, там і живе. Квартира та, наче музей, там купа музичних інструментів.

– Слухай, ти так розповідаєш, наче був у гостях у того Багета.

– Так ми були. Заносили смаколики від Катерини Петрівни. Той чоловік влаштував нам цілий концерт. Чесно скажу, ніколи не бачив, щоб людина водночас грала на стількох музичних інструментах. Людина-оркестр...

– Я, навіть, не знаю, як на цю інформацію реагувати. Моя донька і безхатьки, – розмірковував дещо спантеличений Марк Борисович. – Але, думаю, що це все на краще. Хай Євгенія побачить життя у всіх його проявах. Досі вона споглядала на світ у рожевих окулярах. Думаю, що дружба з Сонею на добро.

– Марку Борисовиче, та за ці два місяці знайомства з Сонею, ми обійшли ледь не всю Одесу. Були на виставках, концертах, перфоменсах, у музеях та й просто гуляли вулицями. Я, думаю, що й Женя за цей час дізналися про наше місто набагато більше, ніж знали раніше. До того ж, Євгенія зацікавилась малюванням і в неї почало виходити. Хочу вас попередити, що в найближчий час Женя буде просити вашого дозволу на ночівлю у Соні.

– Навіть так?

– Я більш ніж впевнений. Але у Катерини Петрівни надійно та безпечно. Трикімнатна квартира на другому поверсі пароходського будинку. На вікнах грати, броньовані двері. Варто зазначити, що покійний чоловік Катерини Петрівни був справжнім господарем. У дворі будинку є невелика парковка. Порядні сусіди та адекватні мешканці під’їзду.

– Олександре, бачу, що ти провів гарну роботу. Але перш ніж дозволити Жені ночівню, я також хочу познайомитись з Сонею та Катериною Петрівною особисто. Ти дуже яскраво описав цю сім’ю. Мені вже кортить з ними познайомитись. Я й сам помічаю зміни у поведінці Жені. Для мене було дещо дивно, що її витрати скоротилися майже удвічі, а покупки стали якимись продуманими. Немає тих спонтанних покупок, які вже не потрібні наступного дня. Думаю, що Соня навчить мою донечку життя. Дякую, Олександре, за інформацію. Тримай мене в курсі. Маякни мені цього тижня, коли Женя буде у Соні в гостях, я заїду, щоб познайомитись. Але повідом так, щоб в мене був час заїхати та придбати якісь продукти. Не гоже їхати в гості з пустими руками.