Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"

Ніщо так легко не вбиває честолюбство людини, як критика керівника. Тому я ніколи нікого не критикую. На мою думку, людям потрібен стимул до роботи. Тож я намагаюся хвалити, але уникаю прискіпування. Якщо мені щось подобається, я щирий у своєму схваленні та щедрий на похвалу».

Так чинить Шваб. А як же чинять пересічні люди? Навпаки. Якщо їм щось не подобається, вони згадують усіх чортів, а якщо подобається — просто мовчать. Як співається у одній старій частівці: «Одного разу я вчинив погано, і мені весь час про це нагадують. Іншого разу я вчинив добре, але не почув про це ні слова».

«Хочу зауважити, що попри мої зв'язки і знайомства з впливовими людьми у різних частинах світу, — наголошує Шваб, — я не зустрів жодної людини, якою б високою не була її посада, яка працювала б краще і докладала би більше зусиль під впливом критики».

Шваб щиро зізнався, що саме в цьому полягав неймовірний успіх Ендрю Карнегі. Карнегі не скупився на похвалу своїх працівників як привселюдно, так і віч-на-віч.

Карнегі хотів віддати належне своїм помічникам навіть на своєму надгробку. Він написав для себе таку епітафію: «Тут спочиває той, хто знав, як згуртувати навколо себе людей, розумніших за нього».

Вміння щиро і високо цінувати людей було одним із перших секретів успіху Джона Д. Рокфеллера в керуванні людьми. Наприклад, коли один із його партнерів, Едвард Т. Бедфорд, здійснив невдалу покупку нерухомості у Південній Америці та завдав фірмі збитків на мільйон доларів, Джон мав усі підстави для критики. Проте він знав, що Бедфорд намагався зробити якнайкраще, тому цей інцидент не мав розвитку. Та навіть у цій ситуації Рокфеллер знайшов привід для похвали; він привітав Бедфорда з тим, що тому вдалось врятувати шістдесят відсотків інвестованих коштів. «Це чудово, — сказав Рокфеллер. — Нам тут, на верхньому поверсі, не завжди вдається так добре працювати».

Серед моїх газетних вирізок є одна дуже доречна байка.

У цій жартівливій історії йдеться про дружину фермера, яка наприкінці важкого робочого дня поставила на обідній стіл перед своїми синами та чоловіком оберемок сіна. На їхні обурені зауваження жінка відповіла: «Звідки я знала, що ви це помітите? Я готую для вас останні двадцять років, і за весь цей час не почула жодного слова про те, що ви їсте не сіно».

В одному соціологічному дослідженні експерти намагалися з'ясувати, чому жінки стають ініціаторами розлучення. Що, на вашу думку, виявилося головною причиною? Брак вдячності. Готовий заприсягтися, що аналогічне опитування серед чоловіків дало б той самий результат. Часто ми так звикаємо сприймати своїх чоловіків чи дружин як належне, що забуваємо показувати, як ми їх цінуємо.

Один із відвідувачів моїх лекцій розповів про прохання, з яким звернулась до нього його дружина. Разом із групою інших жінок вона брала участь у програмі з самовдосконалення в місцевій церкві. Тож ця жінка попросила свого чоловіка скласти список шести речей, які, на його думку, вона могла б зробити, щоб стати ще кращою дружиною. «Її прохання мене здивувало, — розповідав він на лекції. — Щиро кажучи, мені було зовсім нескладно написати шість речей, які я хотів би змінити в своїй дружині. Боже, та вона сама змогла б перелічити тисячі речей, які слід було змінити в мені. Тому я не став цього робити. Я попросив у неї час на роздуми і пообіцяв дати відповідь вранці.

Наступного дня я встав дуже рано, зателефонував у квіткову крамницю і замовив для дружини сім червоних троянд, які залишив у вітальні із такою запискою: „Я так і не придумав, що хотів би в тобі змінити. Я кохаю тебе такою, яка ти є“.

Коли ввечері я прийшов додому, дружина зустрічала мене на порозі. В її очах бриніли сльози. Чи варто говорити про те, що я був надзвичайно радий тому, що утримався від критики.

Наступної неділі моя дружина розповіла в церкві про результати свого завдання, і кілька жінок, з якими вона навчалась, підійшли до мене зі словами: „Це був найбільший прояв уваги, який, нам, жінкам, коли-небудь доводилось бачити“. Саме тоді я зрозумів усю силу похвали».

Флоренц Зігфельд заслужив репутацію найвидатнішого із усіх продюсерів, які коли-небудь осявали Бродвей, завдяки своєму вмінню перетворювати американських дівчат. Він обирав маленьке сіре створіння, на яке ніхто б не глянув вдруге, і створював на сцені чарівний образ, сповнений таємниці і спокуси. Знаючи ціну визнання та впевненості, Флоренц змушував жінок відчути свою красу самою лише галантністю та увагою до них. Одначасно він був практичною людиною: підняв зарплатню хористкам з 30 доларів на тиждень до 175. А ще Зігфельд був великодушним: у ніч прем'єри надсилав вітальні телеграми зіркам вар'єте, які були задіяні у виставі, й засипав хористок з шоу червоними трояндами.

Одного разу, потрапивши під вплив модного захоплення лікувальним голодуванням, я впродовж шести діб утримувався від їжі. Це було неважко. Наприкінці шостого дня я почував менший голод, ніж у другий день. Проте більшість людей вважали б себе злочинцями, залишивши своїх домочадців чи працівників без їжі протягом шести днів. Разом із тим вони з чистою совістю залишають і тих і інших протягом шести днів, шести тижнів, а часом навіть шести років без уваги й вдячності, які потрібні їм не менше за їжу.

Граючи головну роль у фільмі «Возз'єднання у Відні», Альфред Лант любив повторювати: «Я нічого так сильно не потребую, як підтримки власної самооцінки».

Ми даємо їжу нашим дітям, друзям і підлеглим, але чи живимо відчуття їхньої власної гідності? Ми годуємо їх ростбіфом і картоплею, щоб забезпечити енергією, але не вважаємо за потрібне сказати їм кілька теплих слів подяки, які звучатимуть в їхній пам'яті роками, наче музика ранкової зорі.

У одній зі своїх радіопередач «Завершення історії» Пол Харві розповів, як щира похвала може змінити життя людини. Якось багато років тому вчителька з Детройта попросила учня на ім'я Стів Моріс допомогти їй знайти мишу, що сховалась десь у класній кімнаті. Цим вчинком вона визнала, що природа наділила Стіва чимось таким, чого не мав більше ніхто в класі. Так і було — природа обдарувала Стіва надзвичайним слухом, щоб компенсувати відсутність зору. Це було вперше, коли хтось оцінив унікальний слух Стіва. Той випадок став початком нового життя — з того часу хлопчик узявся розвивати свій дар, і тепер під псевдонімом