Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

- Церемонія Сортування вже закінчилася, - повідомила професорка Макґонеґел. - Твоя сестра також у Ґрифіндорі.

- О, це добре! - зрадів Рон.

- І коли вже мова про Ґрифіндор... - знову посуворішала Макґонеґел, але тут не витримав Гаррі:

- Пані професорко, коли ми сідали в ту машину, навчальний рік ще не почався, тому... в Ґрифіндору ще не можна забирати очки, правда? - випалив він, занепокоєно поглядаючи на неї.

Професорка Макґонеґел гостро зиркнула на Гаррі, але він був певен, що вона ледве ховала посмішку. Принаймні її вуста вже не були такі зціплені.

- Я не зніму з Ґрифіндору жодного очка, - промовила вона, і Гаррі значно полегшало на серці, - але вас обох буде покарано.

Це було краще, ніж сподівався Гаррі. А те, що Дамблдор напише родині Дурслів, - узагалі дрібниця. Гаррі чудово знав, що Дурслі будуть хіба тільки розчаровані тим, що Войовнича Верба не затовкла його на смерть.

Професорка Макґонеґел знову підняла чарівну паличку і скерувала її на письмовий стіл Снейпа. Щось ляснуло, і там з'явилася велика тарілка з бутербродами, два срібні келихи і глечик з холодним гарбузовим соком.

- Повечеряйте тут і відразу до спальні, - звеліла вона. - Я теж мушу вертатися на бенкет.

Коли за нею зачинилися двері, Рон тихенько и протяжно свиснув.

- А я вже думав, нам гаплик, - сказав він, хапаючи бутерброда.

- І я теж, - підтакнув Гаррі, беручи з нього приклад.

- Але ж як нам не пощастило, га? - бурмотів Рон, напхавши повен рот курятиною та шинкою. - Фред із Джорджем літали тією машиною разів п'ять або й шість, і жоден маґл їх не побачив. - Рон проковтнув те, що мав у роті, а тоді знову відкусив величезний шматок. - Чом ми не пройшли крізь ту перегородку?

Гаррі знизав плечима.

- Але тепер доведеться зважувати кожен свій крок, - проказав він, задоволено цмулячи гарбузовий сік. - Шкода, що ми не потрапили на бенкет.

- Вона не хотіла, щоб ми там світилися, - глибокодумно мовив Рон. - Бо інакше кожному закортить прибувати летючою машиною.

Досхочу наївшись бутербродів (тарілка сама себе наповнювала), хлопці встали, вийшли з кабінету і попрямували знайомою дорогою до ґрифіндорської вежі. У замку було тихо, бенкет, мабуть, уже закінчився. Вони проминули буркотливі портрети та скрипучі обладунки, а тоді піднялися вузенькими кам'яними сходами аж до переходу, де за олійною картиною із зображенням Гладкої Пані в рожевій шовковій сукні ховався потаємний вхід до ґрифіндорської вежі.

- Пароль? - запитала пані, коли вони підійшли.

- Е-е... - збентежився Гаррі.

Вони не знали нового пароля, бо ще не бачили ґрифіндорського старости. Але допомога прийшла майже відразу.

Позаду почулися швидкі кроки і, озирнувшись, хлопці побачили, що до них біжить Герміона.

- Ось де ви! А де вас носило? Тут уже таке пліткують - хтось сказав, що вас вигнали, бо ви розбили летючу машину.

- Що ж, як бачиш, нас не вигнали, - заспокоїв її Гаррі.

- То невже ви справді прилетіли? - вражено запитала Герміона, видаючись не менш суворою, аніж професорка Макґонеґел.

- Досить уже цих лекцій! - роздратовано скривився Рон, - краще скажи новий пароль.

- «Райський птах», - не менш роздратовано відповіла Герміона. - Але річ не в тому...

Та вона не встигла договорити, бо портрет Гладкої Пані відхилився, і почулися шалені оплески. Здається, ніхто в ґрифіндорському гуртожитку й не думав лягати спати. Уся заокруглена вітальня була забита учнями, які повилазили навіть на кривобокі столи й м'які крісла, чекаючи на них. В отворі за портретом з'явилося море рук, які затягли Гаррі й Рона досередини, забувши про Герміону, яка мусила лізти туди сама.

- Блискуче! - вигукнув Лі Джордан. - Вищий клас! Оце так прибуття! Влетіти машиною просто у Войовничу Вербу! Та про це будуть згадувати не один рік!..

- Браво! - похвалив Гаррі якийсь п'ятикласник, що ніколи досі з ним не спілкувався. Хтось підбадьорливо плескав його по плечах, неначе він щойно переміг у змаганнях із марафону. Фред із Джорджем ледве пробилися крізь натовп, щоб одночасно вигукнути: «Чому ви нас не покликали, га?» Рон почервонів і розгублено усміхався. Гаррі тим часом помітив одну особу, яка, здається, зовсім не раділа.

Понад головами першокласників височіла постать Персі. Він явно намагався підійти ближче, аби мати змогу сказати їм пару теплих слів.

Гаррі штурхнув Рона під ребра й показав на Персі. Рон миттю усе збагнув.

- О, нам треба вже йти нагору, ми трохи втомилися, - сказав він, і хлопці почали пробиватися до дверей на протилежному боці кімнати, за якими починалися гвинтові сходи до спалень.

- Надобраніч! - попрощався Гаррі з Герміоною, яка була сердита не менше за Персі.

Отримавши дорогою ще кілька схвальних попліскувань по плечах, друзі нарешті перейшли вітальню і опинилися у затишку сходів. Побігли нагору, до самого верху, і зрештою побачили перед собою двері до своєї торішньої спальні, де тепер висів напис: «Другокласники». Вони зайшли до знайомої округлої кімнати з високими, вузькими вікнами, де було п'ять ліжок зі стовпчиком на кожному розі, завішаних червоним оксамитом. Хтось уже приніс їхні валізи, і вони стояли біля ліжок.

Рон зиркнув на Гаррі з винуватою посмішкою.

- Я розумію, нам нема з чого радіти, та все ж...

Двері до спальні раптом відчинилися, і на поророзі з'явилася решта другокласників-ґрифіндорців: Шеймус Фініґан, Дін Томас і Невіл Лонґботом.

- Неймовірно! - аж сяяв Шеймус.

- Круто! - додав Дін.

- Фантастика! - захоплено вигукнув Невіл.

Ну, і що мав робити Гаррі?

Він, звичайно, теж усміхнувся.

- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -

Ґільдерой Локарт

Однак наступного дня Гаррі було не до сміху. Після сніданку у Великій залі раз по раз траплялися якісь прикрощі. Чотири довгі столи були заставлені горщиками з кашею, тарелями з копченою рибою, цілими горами грінок і мисками з яйцями та беконом, а зверху нависала зачарована стеля (сьогодні непривітна й оповита сірими хмарами). Гаррі й Рон умостилися за ґрифіндорським столом поруч із Герміоною, яка читала «Вакації з вампірами», сперши книжку на глечик з молоком. Герміона привіталася «досить стримано, тож Гаррі зрозумів, що вона й досі не схвалює їхньої витівки з машиною. А от Невіл